Найбільша літературна подія року перейшла в онлайн

Жанна Кузнєцова ■ УКРАЇНА ■ №39, 2020-09-27

2020 рік став випробуванням не лише соціально, мистецька сфера зараз теж перебуває у невагомості, якої давно не відчувала. Закриті музеї, театри, філармонії, кінотеатри, освітні заклади культури – всі місця, де митці представляють плоди своєї творчості. Багато культурних подій ми «пересиділи» по домівках через карантин і вони не відбулися. У травні книголюби вперше за роки його існування пропустили Книжковий Арсенал – щорічний літературний фестиваль у Києві.

І ось – вересень. Напруга страху перед COVID-19 трохи спала, а на часі саме 27-й щорічний книжковий форум – Форум видавців у Львові, який за ці роки змінювався і розширювався, навіть змінив назву (тепер, з 2018 року, це Book Forum), але незмінно, з року в рік відбувався восени. Форум виник в ті часи – в 1994 році – коли уже після проголошення незалежності настала, здавалось, неподоланна криза всього українського. Саме тоді коло активних видавців, письменників, літературних діячів зібралося у Львові, аби обговорити свої подальші дії: що робити, куди рухатись і яким чином відродити літературу, котра була практично знищена цензурою радянської пропаганди.

Масові культурні події зараз, на відміну від весни, потроху навчилися виходити у віртуальний простір. Тому Book Forum цього року таки відбувся: на сайті постійно транслювалися онлайн-події, на ютубі створено спеціальний канал, де викладені всі відео форуму. Для багатьох поціновувачів української літератури саме цьогорічний форум став визначальним, бо з’явилася змога віртуально відвідати події, заради яких у минулі роки довелося б їхати до Львова. Сам форум теж глобалізувався, адже з’явилася можливість запросити ще більше відомих людей, які, не перетинаючи океанів, змогли зі своїх домівок поговорити з відвідувачами онлайн-подій. А ще один бонус – всі ці відео можна подивитися і послухати у будь-який зручний час, навіть просто зараз на сайті bookforum.ua.

Перепис населення – головна тема фестивалю

Ознакою доброго смаку стало присвячувати будь-якій більш-менш значущій події певну суспільно важливу тему. Цього року тема неочікувана, і ні, вона не про пандемію! А про те, що знову НЕ відбулося.

В Україні вже довгий час не проводиться перепис населення. Він має показати українцям не просто скільки нас, але й хто ми є загалом, адже в опитувальниках є такі важливі запитання щодо самоідентифікації, яких немає в жодних документах: це і національна ідентичність (можна точно визначити національні спільноти), і кількісне проживання у родинному колі і багато інших.

Що нам дає ця інформація? Що нам з того, що ми дізнаємося, як живуть українські родини, скільки людей в кожній, який їхній вік і які в них, зрештою, потреби? Дуже серйозною проблемою нині, в час війни, є питання самоідентичності, і саме перепис дозволить зрозуміти не просто хто ми є, а ще й – ким ми себе вважаємо.

Цій темі були присвячена не одна цікава дискусія, де українські спеціалістки та спеціалісти ґрунтовно і зі знанням справи пояснили проблеми в цій царині. Але, на жаль, стало зрозуміло, що ми дуже далеко від їх вирішення, адже підготовка до перепису, яка займає у професіоналів не менше 10 років, є так само важливою, як і сам процес.

Також ми маємо багато стереотипів щодо таких ефемерних понять, як сімейні цінності, духовність, роль жінки в суспільстві та інших. Ці стереотипи втратять свої високі позиції, коли відкриються реальні дані про те, як і чим живе Україна, і це буде дуже корисно, адже дозволить нам офіційно вийти з міфологічного існування якоїсь «ідеальної» українки чи українця до реальної сучасної людини, швидше за все, космополіта.

Щоб повністю розкрити головну тему, на фестивалі окремо сформовано тематичні кластери та спецпроєкти. Кластери «Жінка в темі», «Філософія», «Наука й технології», «Медіа», «Війна» та інші, мають своїх кураторів, там щоденно проводяться дискусії.

«Форум – це можливість побути у колі своїх»

Чи викликав цьогорічний форум сильні емоції і які плюси і мінуси онлайн-спілкування, ми розпитали в глядачок та учасниць, які цього року перебувають одночасно і на форумі, і у своїх домівках або на робочих місцях.

«BookForum у відеоформаті – це нагода роздвоїтися та побачити всі події, які тобі цікаві. У Львові щороку треба було розриватися між кількома цікавими подіями, та ще й ефірами форумної студії Радіо Культура, котрі були в один час. Цього року можна переглянути стільки відео, скільки влізе. Це, звісно, великий плюс. Мінусом є брак атмосфери. Вересень у Львові – час зустрічей, обіймів, кипіння ідей і палких дискусій на терасах. І цього дуже не вистачає». (Ірина Славінська, продюсерка Радіо Культура, Київ)

«Форум – це була можливість побути у колі своїх. Раніше, перш за все, це була можливість дізнатися про новини видавництв і придбати книги, до яких в Одесі не було доступу. А останні кілька років форум – це був такий собі нетворкінг. Там народжувалися спільні проєкти, книги, програми. Запалу вистачало на увесь рік. Великим мінусом є те, що зараз немає міжособистісного спілкування, це для мене найважливіше. Але безперечно, величезний плюс, що з будь-якої точки світу можна послухати розумних людей». (Світлана Бондар, журналістка, керівниця літературної частини театру імені Василька, Одеса)

«На жаль, я не дивилася жодної акції форуму онлайн, можливо, перегляну пізніше. Зараз не маю такої можливості. І якщо чесно, то і бажання теж. Але я модерувала розмову з Олегом Сенцовим. Це вже не вперше ми з ним в онлайн. Переглядів багато, але живого контакту бракує. Найкращий варіант – це коли зустріч відбувається у звичайному форматі, але її записують на камеру і передають в ефір». (Мар’яна Савка, видавчиня Видавництва Старого Лева, Львів)

Головне, що дають такі події, – це концентровані емоції. Адже всі книжки є в доступі, інтерв’ю з письменниками, видавцями та літературними критиками теж можна прочитати у різноманітних виданнях. Але цей максимум всього за кілька днів отримати можна лише на літературних подіях такого зразка. На мій погляд, однією з найпомітніших і найбільш наповнених емоціями акцій у цьому році стала «Ніч поезії та музики non-stop». Це справжня літературна тусівка, де концентрується чисте мистецтво, ніякої практичності. Але цього разу, відкривши її на ноутбуці, я не відчула драйву справжньої події. Так, це важлива і кропітка робота – якісна трансляція відео такого штибу. Але, гадаю, віртуальна реальність ще не скоро замінить справжнє життя з його запахами, розмовами з обіймами і живим блиском очей співбесідника.

Мій топ-5 книг, вартих прочитання серед переможців Форуму 2020:

1.     Олександр Михед «Я змішаю твою кров з вугіллям (зрозуміти український схід)»

2.     Софія Андрухович «Амадока»

3.     Олег Сенцов, двотомник «4 з половиною кроки» (хроніка одного голодування)

4.     Наталка Гуменюк «Загублений острів»

5.     «Літературно-джазові імпровізації (інтермедіальні студії)» за редакцією Світлани Маценки

Поділитися:

Категорії : Україна, Культура

Схожі статті

Історія однієї нелюбові на тлі першого українського Майдану

Дарина ПОПІЛЬ ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №24, 2021-06-13 Третій роман української письменниці, літературознавиці, перекладачки Оксани Луцишиної отримав нещодавно Шевченківську літературну премію. До цього...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*