(пл) ■ ПОДІЇ ■ №6, 2017-02-05
Представники нашої громади 23 січня отримали в Посольстві України у Польщі відзнаки Міністерства оборони України «Знак пошани». Нагородження відбулося з нагоди проголошеного президентом Петром Порошенком Року Української революції 1917–1921 років та Дня Соборності України.
Медаль «Знак пошани» присвоєно за значний особистий внесок у справу збереження місць поховання воїнів Української Народної Республіки на території Польщі та бездоганне виконання громадянського обов’язку. Серед удостоєних були: Віктор Бабич (Яксиці), Богдан Білецький (Лодзь), Богдан Боберський (Варшава), о. Мирослав Драб’юк (Ченстохова), Григорій Купріянович (Люблин), Олександр Колянчук (Перемишль), о. Іван Лукашук (Холм), Роман Матвійчина (Люблин), Юрій Рейт (Варшава), Микола Рощенко (Люблин), Ярослав Сидор (Перемишль), Роман Сидорук (Гайнівка), о. Анатолій Шидловський (Варшава). Медаль посмертно отримали також: Микола Сивицький (Варшава), Юрій Стабішевський (Перемишль), Омелян Вішка (Торунь), владика Теодор Майкович (Перемишль).
Посол України Андрій Дещиця, який вручав медалі, наголошував, що сторінка спільної українсько-польської боротьби з більшовизмом 1920 р. – це хороший приклад для наслідування у нинішній час. Він подякував представникам української та польської громади за підтримку України й українців у боротьбі проти російського аґресора.
– Я впевнений у тому, що цей дух боротьби надалі буде в українському народі, буде стимулом для зміцнення нашої Української держави, а також стимулюватиме українсько-польську дружбу, партнерство і братерство, – говорив дипломат.
Від імені нагороджених подякував Юрій Рейт, перший голова Об’єднання українців у Польщі. Діяч зазначив, що отримати таку нагороду – велика честь, а також велика відповідальність.
– Сьогодні перед нами стоїть питання: як, згадуючи 1917 – 1921 роки, продовжити інформувати польське суспільство про союзників? Всі ми знаємо, що табори інтернованих були в Каліші, Александрові та інших місцевостях у Польщі. Та гляньмо, де є зараз хрести, а де їх нема? Вважаю, що час задуматися, як нам далі працювати, – наголошував колишній голова ОУП. Він сам минулого року ініціював циклічні зустрічі для впорядкування у Варшаві понад ста могил воїнів отамана Петлюри. Останнім часом до акцій приєднується навіть кількадесят осіб. Звичайно на цю активність впливає й збільшення кількості українських мігрантів у Варшаві. Такі ініціативи, як згадує Анна Хранюк, яка живе у Познані, колись були б неможливі для реалізації.
– У сімдесяті роки я ходила з батьками на цвинтар. Таких, як ми, було небагато. Тоді хрести були в дуже жахливому стані, – пригадує дочка Миколи Сивицького, який разом із Богданом Боберським клопоталися про відновлення козацьких могил.
– Коли були зроблені два квартали, ми з малою дитиною та інші наші знайомі прибирали могили. Але з часом молоді люди роз’їхалися, старші особи вже не могли цим займатись і нагляд над хрестами майже занепав, – роз-повідає А. Хранюк, яка вважає, що праця її батька та інших осіб не пішла намарно.
– Знаю, що тепер до опіки підключено навіть дітей і молодь з української школи у Варшаві, приєднуються також студенти. Це тішить, – додає вона.
Подібна робота, як у Варшаві, зараз відбувається теж у Люблині.
У посольстві членів української громади у Польщі також відзначено за їх допомогу Україні. Пам’ятну відзнаку за співпрацю, суттєву допомогу та підтримку Прикордонної служби України отримав Іван Сирник зі Щецина. Нагороджений зазначає, що навіть попри зменшення в суспільстві схильності до підтримки України, робота буде продовжуватись.
– Є нас щораз менше. Але ми ніколи не задумувалися над тим, щоб відступити. Доки є війна в Україні, доки є потребуючі діти і поранені, акція допмоги триватиме, – переконує голова Щецинського відділу ОУП.
Подяку отримав також о. Роберт Роса, директор відділення Благодійного фонду УГКЦ «Карітас» Вроцлавсько-Ґданської єпархії, о. Іван Галушка, директор відділення Благодійного фонду УГКЦ «Карітас» Перемисько-Варшавської архиєпархії.
Після урочистої частини нагороджені та запрошені гості мали нагоду подивитися фільм «Складне братерство» („Trudne braterstwo” – пол.), який розповідає про антибільшовицький союз Симона Петлюри та Юзефа Пілсудського. Відбулася розмова з його автором і коротка дискусія. Завершився вечір музичним концертом української оперної співачки Ярини Рак.
