Павло ЛозаПОДІЇ№52, 2016-12-25

Розмова з Юрієм Гаврилюком, головним редактором українського часопису Підляшшя «Над Бугом і Нарвою», який виходить уже 25 років.

Павло Лоза: Сьогодні падає кількість осіб, які виписують і взагалі читають видання у паперовому варіанті. Чи «Над Бугом і Нарвою» теж має таку проблему?

Юрій Гаврилюк. Фото автора статті

Юрій Гаврилюк: Як всі знаємо, багато молодих людей сьогодні читає статті на сайтах або користується інтернет-виданням. І все ж, наш тираж у 1600 примірників розходиться. Можливо, тому що частина матеріалу друкується польською мовою. Не знати, чи друкування статей польською нам на користь. Проте, я сам часто чув і був шокований фактом, що особи, які знають українську, воліють читати статті польською. Певно, таких читачів сьогодні у нас більшість.

Чому так?
Моє покоління у школі вивчало різні мови. Я вчився писати і читати кирилицею на уроках російської і білоруської мов, тому в мене не було проблем, щоб швидко навчитися читати і писати українською. Спочатку писав говіркою, а з часом навчився і літературної української мови. Тепер учні не мають звички читати по-своєму, бо просто загалом не користуються кирилицею.
Сьогоднішня молодь має щораз менше контактів з українською мовою. Батьки, а навіть діди розмовляють з дітьми польською, арґументуючи це тим, що діти не будуть мати проблеми з навчанням, коли підуть до польської школи. Тому українську мову зафіксували вони на дуже низькому рівні. Інколи, розмовляючи українською, вживають більше польських слів, ніж українських.

Вони вже не будуть читати українськомовних видань.

Якщо навіть будуть, то в основному ті, де друкуватимуться польськомовні статті. Вони з цією мовою мають контакт постійно у школі та в медіа-ресурсах. Колись, коли не було телебачення і радіо, польська мова не мала змоги існувати в сімейному колі. Можливо, було по-іншому у випадку міст, де змішане середовище. Якщо говорити про наш журнал, його паперовий варіант є нашим фундаментом. Щоб достукатися до молоді, потрібна інтерактивна праця в терені. Думаю, що для молоді розмова з цікавими людьми з якогось села чи містечка може бути привабливою темою, оскільки це можуть бути люди, яких вони особисто знають, або яка живе по-сусідськи. Знаю теж, що білоруси нині пробують притягнути молодих до читання своїх видань у такий спосіб, що білоруські слова записують латинськими буквами. Щиро кажучи, я думав, якщо я знаю кирилицю, то й інші не мають з цим проблеми. Та будучи одного разу на Грабарці, коли мав нагоду розмовляти з прочанами старшого віку, переконався, що навіть вони не вміють читати українською. Просто в нас не було звичаю читати свої видання. Тому зараз у «Над Бугом і Нарвою» час від часу вводжу такий експеримент, що поруч статті, написаної кирилицею, поміщаю цей сам текст польською мовою.

Чи постійно маєте нових дописувачів?
Тепер уже менше, ніж колись, проте з’являються молоді люди, які, можна сказати, усвідомилися в українстві під час навчання української мови, будучи членами українських колективів тощо. Зараз у Білостоці є радіо «Ортодоксія», у якому передачі почала робити студентська молодь. І ця молодь теж намагається до нас писати. Але це одиниці. Так діється й тому, що етнографічно українське середовище, на жаль, дуже поділене. Частина з них вважає себе білорусами, а інші просто не цікавляться українською тематикою.


Журнал, редактором якого Ви є, стосується проблем культурного і суспільного життя українців північного і південного Підляшшя, а також Холмщини та Берестейщини. Так було від початку його існування?

Так, проте в перших номерах з’яв-лялося багато матеріалів про самоврядні вибори і події навколо боротьби за навчання української мови у школах. Просто, вперше треба було заохотити батьків, щоб пускали своїх дітей на уроки української мови. Також друкувалися статті, які мали пояснювати людям причини такої, а не іншої дотеперішньої державної політики, яка заперечувала факт присутності на Підляшші українців. Ми намагалися, щоб була й взаємодія з читачами, які часто ставали авторами. Спочатку в кожному номері з’явилися якісь нові дописувачі з різних місцевостей. Часто вони приходили до нас у редакцію.

Можете пригадати, як узагалі виникла ідея створення «Над Бугом і Нарвою»?
Ми так хотіли назвати одну зі сторінок у «Нашому слові». Це була середина 80-х років, коли почався молодіжний рух на Підляшші. Тоді до тижневика дописував я, Євген Рижик та інші особи. Подібно, як у випадку лемків, які мають свою сторінку в «Нашому слові», нам теж хотілося мати свою. Але це нам не вдалося зробити. Сама ініціатива створення окремого журналу з’явилася на початку 1991 року. З ідеєю вийшла група молоді, зв’язана з середовищем студентів у Люблині. Це були Григорій Купріянович, Євген Рижик та інші. Головним редактором попросили стати одного зі старших підляських діячів Миколу Рощенка, наукового працівника Університету Марії Кюрі-Склодовської в Люблині. Поява першого номера збіглася з проголошенням незалежності України. Ось і 1991 року був надрукований один номер, рік пізніше – два, а вже опісля, коли ми отримали дотації, він почав виходити реґулярно. Тоді редакція перенеслася до Більська-Підляського. У той час я був секретарем і відповідальним за чергові номери журналу.
Добре, що наразі вистачає сил і можливостей, щоб наш двомісячник був у паперовій і електронній версіях. Але щоб «Над Бугом і Нарвою» функціонувало як справжній інформаційний портал, мусила б бути створена окрема інтернет-редакція. А тепер таких можливостей ми, на жаль, не маємо.

* * *
Розмова записана під час медіафоруму українськомовних ЗМІ у Польщі.

Поділитися:

Категорії : Події

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*