НАЧЕ і не книга, наче і не музика…

Андрій СудинКУЛЬТУРА2010-03-04

{mosimage} Про аудіокнигу в Україні і не тільки

Готуючи цей матеріал до публікації і переглядаючи, що вже було написане щодо цього раніше, в одному джерелі я прочитав таку собі сентенцію: „Щороку аудіокнига відбирає у свого паперового побратима все більше аудиторії…”. І одразу ж, подивувавшись на типовий журналістський скорий суд, подумав, що аж ніяк не відбирає, а навпаки – додає.

Аудіокнига, навіть якщо і не збільшує кількості читачів, проте вона збільшує кількість тих, хто долучається до ще одного способу пізнання, причому якраз у тих рамках, де людина не могла б бути читачем. От не може бути читачем з різних причин, а все одно ним є… Чи то дитина, чи то незрячий, чи то просто той, хто цілий день зайнятий і лише в дорозі може встигнути щось ще сприйняти – хто у власному авто, а хто в громадському транспорті, до роботи чи після роботи… Тому думати про конкуренцію друкованої книжки з записаною звуковим способом не доводиться. І як би не виглядав той ринок аудіокниги зростаючим, він, без сумніву, є зростаючим лише до певної міри, оскільки ніщо ніколи не замінить читання текстового. Тут проблема скоріше в іншому – чи хоче людина взагалі долучитися до культури і знань. А яким способом – про це вже вирішують її особисті можливості і засоби.
Проте, з іншого боку, термін „аудіокнига” виглядає на дещо неприродний. От скажіть, чи одне і те саме, наприклад, „Рекреації” Андруховича в книжковому варіанті і „Рекреації”, прочитані ним самим і записані на диску для прослуховування? Тобто, чи можна ті „аудіо” назвати книжками тільки тому, що їх хтось читає вголос? Або ж навіть розіграні у своєрідній п’єсі різними акторами? (На досить великій кількості аудіокнижок так і зазначається – радіоп’єса.)
До речі, щодо аудіокнижки. Тепер критикам може додатися роботи, бо ж огляду підлягає вже не тільки фабула, стиль, образність „книги”, а ще й те, хто і як читає її чи озвучує. Можливо, деякі книжки і можна озвучувати „беземоційно”, але… от спробуйте собі уявити Джерома „Троє в човні, не рахуючи собаки” (така аудіокнижка є в продажу). Особисто я собі не уявляю, як її можна добре озвучити. Мені здається, що будь-який варіант буде придатний для критики, причому не літературо, а театрознавчого характеру. Треба ж бо критикувати не твір, а трактування, майстерність, точність відтворення тощо.
Звичайно, не для суперечки про все це ми затіяли тут розмову про аудіокнигу. Так чи інакше, читати чи слухати – це справа рівня підготовки, смаку, виховання і часу. Кожен вирішує сам. А нам тут у межах статті треба ще виявити, чи в Україні аудіокнижка є саме для тих, хто її потребує, і в якому вона асортименті.
Спробував я походити по традиційних українських книжкових крамницях, питаючи про аудіокнигу, і мені відповіли, що я не там шукаю, мовляв, треба йти туди, де продають диски з музикою. Єдина книгарня, де мені вдалося знайти у Львові аудіокниги, це була книгарня „Є” (нова мережа, яка з’явилася в Україні, і має за мету продавати та пропаґувати українське). Дещо знайшлося і в книгарні мережі „Літера”, але про це пізніше.
Відтак, треба дивитися ще й у місцях з музикою, де продаються також так звані „електронні” книжки з додатковими медіа завданнями (з відео, звуком і текстом одночасно) – енциклопедії різного характеру з ознаками популярності і пізнавальності (ігор і фільмів не чіпаємо), а також навчальні (теж із супроводом відео і тексту). Проте аудіокнига, про яку ми говоримо, у таких крамницях найчастіше стосуватиметься вивчення іноземних мов (на кількох дисках і знову ж – із супроводом тексту або й відео), бізнес-навчання із записами популярних книжок щодо менеджменту і маркетингу. Причому головним чином це будуть книжки російського виробництва і, ясна річ, по-російськи. Щоправда, є у Львові торговий пункт компанії „Наш формат”, у якому знайдете все українське, а серед музики і відео є й стелажі з аудіокнижкою.
До речі, більшість, хто стикався з питанням, чому в таких „музичних” крамницях панує засилля російськомовної аудіокнижки, у тому числі й на заході України, то дізнавався, що (а це стосується і традиційної книжки) зазвичай мережі продажу аудіо і відеопродукції належать російським компаніям, які постачають товар у свої мережі централізовано і продукцією „зі сторони”, тобто українською, не цікавляться. Тиражі української продукції – невеликі, цінова конкуренція не існує, тому її майже не беруть до продажу.
Що стосується українських мереж – на зразок „Книжкового супермаркету”, чи зовсім нової мережі „Є”, – то аудіо книга там зовсім не подає таких надій, як описується в перспективних ринкових оглядах. Звичайно, у таких книгарнях тепер прийнято, за зразком закордонних, ставити ще й стелажі з медіа продукцією – так званою електронною книгою, іграми, музикою… ну, і серед того з’являється аудіокнижка. Наприклад, у книгарні „Є” знайдете вже кілька стелажів із представленням, мабуть, найширшого асортименту української аудіокнижки (йдеться про мову озвучення). Тут я нарахував разом з дитячою книжкою близько 160 назв (дитячої – казки, книжки дитячих авторів – найбільше, мало не половина). Серед них наявна і класика української літератури, і сучасна українська книга, та й зарубіжна класика є (навіть фантастика – А. Азімов, Р. Бредбері, С. Лем, або ж, ще інакше, „навіть” – „Іліада” й „Одіссея” Гомера). Тобто, якщо порахувати приблизно, то все розподіляється таким чином: на полицях приблизно 60 назв із призначенням для дітей і по 20-30 книжок із кожного напрямку згаданого аудіокниговидання, усе дуже різнобарвне і несистематичне – по крапельці звідусіль.
Щодо досить розгалуженої мережі книгарень „Літера”, то на її стендах знаходиться дуже незначна кількість аудіокнижки (вже не кажучи про українську). Між іншим, задекларований ще позаминулого року проект EMPIK’у з викупленим магазином „Буква” так і не розвинувся. У Львові не так давно закрилася остання їхня книгарня, а нова так і не з’явилася. Тому „альтернативної” реалізації медіа продукції тут нема.
Дещо ширший асортимент можна знайти в інтернеті. В Україні є вже декілька сайтів видавництв (компаній з виробництва медіа продукції), які займаються виготовленням і постачанням саме аудіокнижки. Назву хоча б кілька (може придасться нашому читачеві): „Наш формат” – nashformat.ua, „Аудіопланета” – audiobooks.com.ua, „Українська програма” – ukrprog.com, Компанія А.Е.Л. – ael.com.ua, а також „Інтернет книгарня „Є” – book-ye.com, де продаються книжки згаданих тут виробників.
Щоправда, важко сказати, за яким принципом обираються твори для аудіозапису. Якщо йдеться про сучасну книгу – то очевидний підхід виходячи з популярності автора, частоти його згадуваності в пресі чи на телебаченні (Ю. Андрухович, В. Кожелянко, Л. Дереш, І. Роздобудько, є навіть Ю. Винничук, Т. Прохасько, Ю. Покальчук та інші – загалом на сайті „Аудіопланети” є 32 позиції з сучасної літератури, хоч от на сайті „Української програми” взагалі лише три). Найбільше видань такого спрямування представлено на сайті компанії „Наш формат”, що спеціалізується на виробництві аудіо відеопродукції (відтак і в книгарні „Є”, яка бере до реалізації ці диски). Тут розміщено близько 150 назв аудіовидань, тематика яких уже згадувалася, коли була мова про асортимент книгарні „Є” (дитяча, класика українська, класика зарубіжна, сучасна українська).
Наостаток хочеться додати ще одне. Неукраїнська статистика свідчить, що більшість людей у Європі, Америці, обираючи аудіокнигу, спиняються на сучасній літературі, однак у нас її і не обереш, бо, власне, нема з чого. Іншими словами, в умовах, коли Дереша вже встигли прочитати в паперовому виданні, то купувати аудіокнигу буде вже витребеньками (додаткових 30-40 гривень). А ще іншими словами – така книга скоріше не для громадян України, а для української діаспори, на що досить часто і розраховують видавці.
Щодо класики, то, скоріш за все, тут підхід теж досить прагматичний – що в шкільній програмі, то є і тут: Г. Квітка -Основ’яненко, Г. Сковорода, І. Котляревський, Т. Шевченко, П. Куліш, Б. Грінченко, В. Стефаник, І. Франко, Нечуй-Левицький, Карпенко -Карий та багато інших, загалом понад 40 книжок на сайті „Аудіопланети” і близько 50 книжок на сайті „Української програми” (щоправда, на цьому сайті до розряду української класики потрапили чомусь Хемінгуей і Булгаков).
Якщо читачеві здається, що робити висновки тільки на основі цих сайтів складно, то можу його запевнити, що це зовсім не так. Бо все, що тут є, дуже легко порівняти з ринком книжки традиційної, а до того ж „видавців” української аудіокнижки в нас не надто велика кількість. Так що саме з такої кількості і якості складається ринок, якого, власне, ще й нема, хоча про його появу пророкують досить серйозно.
До цих складнощів можна додати ще одну, характерну й для іншої галузі сучасного ринку цифрової продукції. Отож, якщо така книжка призначена для читання „в дорозі”, передусім для українського любителя літератури, який „читає”, йдучи пішки, або їдучи в громадському транспорті, то чи бачив хто нині десь програвачі для CD? Адже тепер усе вже в форматі mp3. А цей формат – мало не пряма дорога до копіювання, минаючи авторське право і видавничі плани. Студенти легко знаходять все, що їм потрібне, в інтернеті. Нащо платити за аудіокнижку ціну в межах 30 грн. (вони майже для всіх книжок, незалежно від їх змісту і обсягу, однакові), коли можна списати в інтернеті, або в товариша? Якщо опитувати наших „слухачів” аудіокниг, то виходить, що дуже багато молодих людей (а слухають її в більшості випадків саме молоді люди) саме так сприймають цю книгу і саме так її здобувають.
Відтак виходить, що той, хто хоче купити аудіокнижку і йде до книгарні, рідко знаходить те, що йому потрібно, оскільки малі тиражі, неширокий асортимент, та й невигідно книгарням продавати ще й диски. А коли іде туди, де продають аудіо та відеопродукцію, то часто звідти виходить зовсім не з аудіокнижкою.
Тому і вимальовується сама собою та фраза, що поставлена у заголовку.

„Наше слово” №10, 7 березня 2010 року 2010 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Культура

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*