Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ №42, 2019-10-20

Понад 100 осіб приїхало 28 вересня на святкові заходи в Журавцях (Люблінське воєводство). До війни в ньому мешкало понад 2 тисячі українців. Зараз колишні його жителі й нащадки проживають на Мазурах та в Україні.

У рамках святкувань проведено літургію в місцевій святині (колишній греко-католицькій церкві), а потім – панахиду на кладовищах. Після служби Божої, яку спільно відправили о. Іван Тарапацький, о. Богдан Кішко, учасники свята молилися за своїх близьких на двох кладовищах.

– За нагоди намагаюся тут бувати,– говорить о. Богдан Кішко, який цього року завітав із  батьком і братом. – Уперше приїхав сюди в 1991 році з дідом. Він мені показував, де була їхня хата. Частину родини діда виселено в Україну. Але зараз з ними майже не маємо зв’язку. Треба його відновити, – додає священик.

Як і в минулі роки, на свято приїхало багато колишніх жителів села та їхніх нащадків, які сьогодні проживають в Україні. Серед них – Катерина Пєтночка, яка народилася в Журавцях у 1936 році. Її та багатьох інших журавчан виселяли двічі. Перший раз зимою 1940 року до Бесарабії (Південна Україна. – Прим. ред.). Другий раз – у травні 1946 року. Як зізнається українка, за другим разом вони робили все, щоб не попасти до Сталіна, бо після Бессарабії вже знали, що їх чекає на виселенні.

– Що казати. Нас просто вигнали. Зараз живу у Львові. Часом зустрічаю людей із сусідніх сіл Вербиці, Любича, – розповідає пані Катерина.

Уперше до Журавців приїхав її племінник Ігор Вішка зі Львова.

– Мій дідо був звідси. Мені майже сорок років, і я тут уперше. Шкода, що раніше не думав про такі справи, – зазначає українець.

До святкування свята Воздвиження Чесного Хреста, під покровительством якого знаходиться місцева церква (нині римо-католицька парафія), проведено прибирання кладовищ. Про це подбала й допомогла фінансово Мирослава Джурко (багаторічна організаторка поїздок до Журавців), батько якої походить із цього села. Журавчани не мають свого товариства, як, наприклад, вихідці з Вербиці, які заснували Товариство Вербицької землі «Вербиця». Проте в минулі роки, завдяки зібраних коштам, поставлено нову огорожу на цвинтарі, який знаходиться в лісі. У 2012 році, з нагоди століття будівництва журавецької церкви та 65-ліття акції «Вісла», у притворі храму встановлено пам’ятну дошку з написом: «У пам’ять 100-річчя побудови церкви Воздвиження Чесного Хреста в Журавцях. Колишні парафіяни та їхні нащадки. 1912–2012».

– Я їжджу щороку на свято до Журавців. Незважаючи на вік чи недуги, треба їхати та подбати про могили близьких. Тут похований мій батько. Інші також мають тут своїх батьків чи дідів, – говорить Андрій Вішка із Забросту Великого на Мазурах. Його виселили з Журавців під час акції «Вісла», коли мав десять років. Його брат, покійний професор Омелян Вішка, є автором книжки про село.

Журавці, які знаходяться в Томашівському повіті, у 40-х роках нараховували 2860 жителів. З них у 1940 році виселено 154 родини в Бессарабію (Південна Україна. – Прим. ред.). Більшість уже не повернулася до села. У 1944–1946 роках в Україну вивезено 330 родин (до 1600 осіб), а в 1947 році, під час акції «Вісла», на західні землі Польщі виселено 130 сімей, з них 505 осіб потрапило на Венгожівщину, а 150 – на Жулави.

У 1940 роки понад 100 осіб із Журавців були вбиті або пропали безвісти. Після 1947 року в селі лишилося кільканадцять українських родин.

Фото автора статті

Поділитися: