ПОГЛЯДИ ■ №7, 2019-02-17

Сорок чотири зареєстрованих кандидати серед близько дев’яноста, які подали документи до Центральної виборчої комісії. Складається враження, що над Дніпром усі, кому не ліньки, прагнуть стати президентом України. Певно, не варто звинувачувати кожного члена цього політичного звіринця в наївності. Троє чи, може, навіть п’ятеро з них вірять, що населення обере саме їх. Перепрошую за «населення», але політикам, а серед них і кандидатам, чомусь не проходить крізь горло словосполучення «український народ», а якщо й говорять, то «народ України» або «Православна церква України», хоч куди правдивіше звучала б після одержання томосу назва «Українська православна церква».

Якось знайомий журналіст з України пояснював (правда це чи ні – судіть самі), що державні мужі з перших газетних сторінок і телевізійних екранів – просто не українці й на свій спосіб відмежовуються від народних мас, до яких належати не хочуть, бо вважають себе кимось вищим. Постає питання: чому тоді ці «народні маси» за кілограм гречки голосували за них, а не «добачили» у списках своїх. Їх – хоч відбавляй і серед 34 кандидатів. І знов питання: чому не один, ну максимум три, а не близько десятка, і то в значній мірі зі споріднених політично, патріотично чи пак ідеологічно, проукраїнських партій і комітетів?

У цих виборах будуть рахуватися три кандидатури (подаю за алфавітом): Володимир Зеленський, Петро Порошенко та Юлія Тимошенко. Натякаючи на перше прізвище, популярний політичний оглядач Віталій Портніков в ефірі закликав українських виборців «не робити із себе клоунів, бо їх в Україні і так багато – по 10 на один квадратний метр». А якщо вже українці зловляться на цей гачок із приманкою популізму, то змін на краще доведеться чекати наступних п’ять років, як констатував В. Портніков. В. Зеленський у політиці новачок, зате він дуже популярний в Україні та поза її межами як комік із проекту «Квартал 95» (котрий чи не щодня «крутять» на приватному телебаченні «1+1» олігарха Коломойського, який конфліктує з нинішнім президентом), актор, сценарист, кінопідприємець, бізнесмен. Журналісти радіо «Свобода» вже встигли знайти брехню цього кандидата про його бізнес в Росії. Він клявся, що після агресії Москви на Україну 2014 року позбувся його. Тим часом виявилося, що керував ним через офшорні компанії. Після оприлюднення правди заявив, що все ж остаточно позбувся своїх часток цього бізнесу. Не може подобатися й рівень клоунади авторства цього кандидата в «Кварталі 95». Ця «творчість» далека від українського патріотизму й просто принижує людську гідність таких, зокрема, постатей, як Віталій Кличко, Олег Ляшко та й сам президент понад 45-мільйонної держави. Патріотів не може задовольняти й презирливе ставлення його і його команди до державної мови. Він вихований в російському, як мовиться, совковому середовищі Кривого Рогу, пострадянським «совком» і залишається. Це доводить і спосіб, у який цей кандидат хоче закінчити війну на Донбасі. Він, мовляв, як президент поїде до Москви, стане перед Путіним на коліна й буде його просити відвести російські війська з українських територій. Клоу нада в такому питанні – це просто злочин. Жоден інший український президент не зможе самостійно закінчити цю війну. На це спроможний, за великої інертності Європи і світу, як сказав публіцист В. Портніков, лише сам Путін. А Путін цього не хоче.

Наступний кандидат, який може рахуватися в президентських перегонах, – це Юлія Тимошенко. Вона хоче завершити свою політичну кар’єру переселенням на Банкову. Непересічного хисту їй не забракне, але чи він використовувався на благо України протягом її некороткої політичної кар’єри. Згадаймо колишнього прем’єр- міністра Павла Лазаренка, довголітнього спільника цієї кандидатки, який сів у тюрму в США, її загравання з Віктором Януковичем проти Віктора Ющенка, нез’ясовані справи з російськими генералами під час домовленостей про газ. Генерали сіли в Росії за це за грати… Я дуже дивувався, коли на Прикарпатті доводилося неодноразово чути про те, що вони там будуть «підтримувати Юлю».

Свій епізод із В. Януковичем має й Петро Порошенко, коли був за його президентства міністром в уряді. Та швидко, після того як зрадник В. Янукович відмовився підписати документ про акцесію України до Євросоюзу, став на бік Євромайдану. Якими б не були результати виборів, Петро Порошенко залишиться в історії України президентом, який завершив відновлення самостійності Української православної церкви, розпочав оновлення української армії, довів до фіналу безвізовий процес. Спонукає до роздумів і те, що найбільш небажаним кандидатом у президенти України є для московського агресора Путіна саме Петро Порошенко.

Усе в руках українських виборців, які не за гречку й космічні обітниці без шансів на здійснення врешті повинні реально оцінити шанси й придатність кандидатів для київського П’ємонту. Список справді чималий, але треба добре його проаналізувати, щоб «виловити» громаду «московських хвойд», як назвав їх журналіст Остап Дроздов у програмі «Прямим текстом» львівського телебачення «ЗІК».

Не за горами й парламентські вибори. Саме про ці осінні перегони думала більшість кандидатів у президенти, одразу реально оцінивши свої шанси. Президентська кампанія і участь у ній дає їм надію на перемогу у виборах до Верховної Ради. І в цьому випадку український виборець зобов’язаний сумлінно відділити зерно від полови.

Поділитися: