Міжнародна наукова конференція в Римі, приурочена до 200-ліття від дня народження о. Маркіяна Шашкевича

На жаль, ювілей Шашкевича та кількох його побратимів (1811 р. народилися також Іван Вагилевич, Микола Устиянович та Антін Могильницький) в Україні пройшов майже без резонансу. Не сприяла цьому не лише сучасна політична ситуація в державі, але й той факт, що діяльність “Руської трійці” дотепер здебільшого розглядається як суто реґіональне (галицьке) явище, про яке суспільство Центральної та Східної України надалі знає небагато. Має це глибоке історичне підґрунтя. Творчість М. Шашкевича не могла там поширюватися за царських часів не тільки через цензуру, але головним чином тому, що влада Росії не визнавала української мови. Не краще було й за радянських часів, хоч із трохи інших міркувань. У творах Шашкевича було занадто багато релігійних елементів, та й сам він був греко-католицьким священиком. Отож, не вдалося з нього “зробити” ані приятеля Росії, ані прихильника пролетарської революції. Ситуація дещо змінилася після відновлення незалежності в Україні, коли зусиллями ґрона дослідників українського національного відродження на чолі з професором Феодосієм Стеблієм на львівський ґрунт прищеплено публікований доти на еміґрації збірник наукових праць “Шашкевичіана”. Однак через малий наклад видання розповсюджувалося та було відоме переважно серед науковців, а його вплив на ширшу громадськість був досить обмежений.
Про ювілей М. Шашкевича 2011 р. не забули в Українському католицькому університеті (УКУ). Ім’я Шашкевича згадували не лише у Львові, але вирішено також відзначити цю річницю міжнародною науковою конференцією в Римі – у місті, в якому сходяться всі дороги. Конференція під назвою “На початку було Слово” відбулася 8 і 9 грудня м.р. в Інституті Св. Климента УКУ при співпраці з Інститутом славістики Віденського університету. Безпосередньо ініціаторами заходу були o. митрат д-р Іван Дацько з Риму, д-р ОлегТурій зі Львова та проф. Міхаель Мозер з Відня.
Конференцію урочисто відкрили владики Діонісій (Ляхович) та Гліб, а також Тетяна Іжевська – надзвичайний і повноважний посол України у Ватикані.
Протягом двох днів науковці з Австрії, Італії, Канади, Польщі та України не лише демонстрували результати своїх досліджень, що стосуються біографії і творчості М. Шашкевича, але й вели дискусії про значення його постаті для розвитку сучасної української національної свідомості. Ці останні питання були широко представлені в рефератах: “Священик Маркіян Шашкевич – предтеча, пробудитель національного відродження Галичини” авторства о. д-ра Івана Музички, колишнього ректора УКУ в Римі, “Апостол українського національного відродження” – Романa Лубківського зі Львова, “Постать Маркіяна Шашкевича в житті української діаспори” – Ярослава Розумного з Вінніпеґа. Нелегкі обставини публікації творів Шашкевича в радянський період висвітлив у своєму виступі Михайло Шалата з Дрогобича – “Шашкевичезнавство періоду незалежності України”. Доповідь “Маркіян Шашкевич і сучасна Україна” представив літературознавець і поет Дмитро Павличко з Києва.
В інших виступах увага була зосереджена довкіл трьох аспектів: мовознавства, літературознавства та історії. Про вплив творчості М. Шашкевича на розвиток української літературної мови говорив М. Мозер з Віденського університету, який арґументовано довів, що значно більший вплив на цей розвиток мала не поетична творчість галицького будителя, а його переклади Євангелія. Представниця цього ж університету Марина Гефінґгоф у рефераті “Богословська термінологія у творах Маркіяна Шашкевича” дійшла до аналогічних висновків. На мовні аспекти творів о. Маркіяна та його сподвижників звертали увагу представниці Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України у Львові Ганна Дидик-Меуш у доповіді “”Русалка Дністровая” в контексті української мови попередніх періодів” і Наталя Хобзей у доповіді “Лексичні джерела творчості “Руської трійці””.
Аналізові творчості М. Шашкевича та її суспільному сприйняттю були присвячені виступи дослідників з Римського та Віденського університетів. Оксана Пахльовська говорила про європейську рецепцію української літератури періоду національного відродження, Катажина Гібель старалася представити зв’язок М. Шашкевича з польською літературою, а Филип Гофенедер на конкретних прикладах публікованих за радянських часів видань показав, як маніпулювали змістом і мовою видань діячів “Руської трійці”.
На конференції в Римі значну роль відіграли історики. Станіслав Стемпень з Південно-Східного наукового інституту в Перемишлі свій виступ присвятив зображенню родинного середовища Шашкевичів – Маркіяна, його сина Володимира та їхнього родича, каноніка греко-католицької перемиської капітули о. Григорія Шашкевича. Олег Турій з УКУ звернув увагу на вплив ідей представників “Руської трійці” на пізніші події “весни народів” у Галичині, а Остап Середа з Інституту українознавства у Львові зосередився на представленні продовження діла “Руської трійці” так званими ранніми народовцями.
Наукова зустріч у Римі певним чином завершувала врочистості, присвячені ювілеєві о. М. Шашкевича, розкриваючи багато досі не відомих аспектів його творчості та діяльності, а також представляючи ширший контекст літературного й громадсько-політичного життя тодішньої Галичини. Конференція засвідчила, що хоч від того часу минуло вже 200 років і про той період та його діячів ми знаємо чимало, однак дослідники все ще відкривають нові факти або цілком інакше інтерпретують те, що здавалося давно пізнаним та описаним. Тому постаттю М. Шашкевича й епохою українського національного відродження займатися варто і тепер, і в майбутньому.

“Наше слово” №3, 22 січня 2012 року {moscomment}