Юрій Гаврилюк ■ ПІДЛЯШШЯ ■ №23, 2019-06-09

В українському музейно-культурному осередку над рікою Нарвою, поміж селами Козлики й Ступники (на межі Більського та Гайнівського повітів), відбулася чергова зустріч, приурочена до так званого Теплого Миколи. Цього року весняний день пам’яті святого припав на середу, але, звісно, люди з’їхалися у вільний день – суботу 25 травня. А вітав їх Cвятий Володимир, адже саме капличка-стовп, присвячена Хрестителю, вже чотири роки прикрашає вхід до наднарв’янського мініскансену – реконструкції сільської садиби, типової для довоєнного побуту в цій частині Підляшшя. Від пересічного хліборобського обійстя цю «загороду» відрізняє вітряк, який і був першою спорудою цього осередку, в 1986 році заснованого молоддю з Більська та його околиць. Відтак проводилися тут не лише товариські зустрічі, але й різні громадські заходи, наприклад, відзначення 1000-ліття Хрещення Русі-України (1988 рік) та поки що єдиний, пластовий табір на Підляшші (1995 рік).

22 травня 2006 року, з нагоди 20-річчя цього живого музею просто неба, відбулася перша зустріч творців наднарв’янського скансену та їхніх друзів. Освячено хату, а в культурно-освітній програмі виступили ансамбль «Ранок», співоча група з Яґуштова, а Богдан Мартинюк зробив доповідь про пам’ятки церковного будівництва в Польщі. З того часу захід саме з такою товарисько-освітньою й культурною програмою став постійною весняною подією, на яку приїжджають до двох сотень людей. А оскільки пора тепла, місце для доповідей та співочих і музичних виступів – не в хаті, але у найбільш просторій господарській споруді – стодолі, що на Підляшші зветься клунею.

Цього року доповідачкою була Людмила Лабович, яка взялася за прискіпливе аналізування метричних книг парафіяльної церкви в селі Чижі. Розповіла про формування українських імен і прізвищ у регіоні, первісну присутність слов’янських антропонімів та пізнішу адаптацію імен святих християнської церкви східного обряду, які після достосування до фонетики місцевих говірок уже в XVI ст. утворили стійку систему. Відтак народні варіанти імен стали основою для прізвищ, які на Підляшші переважно походять від предків по батьківській лінії і в сільському середовищі загально прийняті в XVІІI ст. До речі, найбільш поширені імена в цей час – Іван, Ганна та Марія.

Після годинної доповіді в клуні залунали співи – цього разу карпатські, адже виконавці приїхали аж із Сянока. Це, як легко здогадатися, ансамбль «Відимо» у скороченому складі, яким керує Маріянна Яра. Хоча було лише шість співачок, все ж бойківські «вівкання» та лемківські й закарпатські співанки прозвучали так, як на Підляшші цінується – гоже й голосно! Трохи пізніше відбулася ще й невелика імпровізація, на яку запрошені молодий саксофоніст-підляшук Данило Хващевський та його старший товариш – гітарист Томаш Драбек, за основною професією хірург із надбалтійського Триміста, який прагне однак залишити лікарську практику, оселитися в Тримісті підляському (Більськ – Гайнівка – Сім’ятичі) й шукати натхнення в тутешніх ритмах.

На відміну від типових концертів і наукових конференцій та доповідей, що відбуваються в міських залах, забави в «підляській загороді» передусім інтеграційні. Швидше чи пізніше центром дійства стає вогнище, що від самого початку, більше тридцяти років, розпалюється на тому самому місці. Можна тут сісти на лавочці біля вогню або трохи далі, біля захищених дахом столів, щоб, підкріпивши не лише душу, але й тіло, кожен міг і слово друзям сказати, і разом з ними пісню заспівати.

Фото автор статті

Поділитися: