Анна Вінницька ■ КУЛЬТУРА ■ №23, 2013-06-09
«Білий Бір, Валч, Ґданськ, Кошалін, Лігниця, Перемишль, Слупськ, Щецин… Коли я сьогодні сіла в автомобіль, немов згадалися мені часи двадцятирічної давнини – тоді також ми з’їжджалися з різних куточків Польщі, а всіх об’єднувала велика любов до співу. Людина стала немов молодша на ті 20 років… Файно було побачитися через стільки літ», – зізнається Катерина Душкевич зі Щецина.
Хто з шанувальників хорової пісні не пам’ятає хору «Тисячоліття»? Мабуть, його знають усі! А виявляється, що хор проіснував лише неповні 5 років, бо останній раз концертував 1993 року! І як же це можливо? По-моєму, велика любов до співу, про яку згадує К. Душкевич, та харизма його засновників – це те, що не дає забути про хор і що творить феномен «Тисячоліття». Адже його історія постійно жива…
Отож, нічого дивного, що через 20 років колишні члени хору «Тисячоліття» забажали податися в «сентиментальну подорож». Ініціатором цієї «поїздки» був Петро Королівський зі Щецина. Разом з о. Петром Бараном – нинішнім парохом греко-католицької парафії у Білому Борі, вони спільно вирішили «скликати» хористів. Осідком для цих же зустрічей став Білобірський реколекційний дім.
– Отець Петро Баран минулого року розіслав до колишніх хористів листа з запитанням, що саме хочемо під час такої зустрічі робити: співати, згадувати при вогнищі спільні роки, а може плавати човном чи їздити кіньми, оскільки Білий Бір відомий і з цього. Головне, хотіли ми «співочо» позгадувати минулі роки, але більшість з нас покладалася на організаційний хист о. П. Барана, сподіваючись, що саме він усе підготує, – розповідає жартома Юстина Москалик з Кошаліна, яка сьогодні взяла на себе обов’язки дириґента оновленого хору «Тисячоліття».
На перший з’їзд (у липні минулого року) прибуло 26 осіб, зокрема з Валча, Кошаліна, Перемишля, Сквєжини, Слупська, Щецина, але також зі Швеції та Німеччини. «Один з хористів, П. Королівський, якраз тоді, коли відбувався з’їзд хору, мав раніше заплановану відпустку з родиною в Хорватії. Він туди поїхав, однак через тиждень залишив усе й навідався до Білого Бору», – продовжує розповідь Ю. Москалик. Це показує, наскільки великим є сентимент до хору. До речі, про з’їзд членів хору повідомлено відомого хормейстера Ромуальда Мязґу, який працював над емісією голосу, та репетитора Єжи Лисяка.
А все почалося під кінець 1986 р., коли з ініціативи, зокрема, Ярослава Полянського, Івана Королівського, Івана Душкевича, Володимира Кашицького та о. Володимира Пирчака вирішено заснувати молодіжний ансамбль, в якому співали б українці з Польщі. Він мав стати учасником головних святкувань у Римі 1000-ліття Хрещення Русі-України. Цікаво, що нинішнє відродження хору збігається з 1025-річчям Хрещення Русі-України.
– Це вдалося зробити. Ми непогано заспівали в Римі, у нас збереглися записи з того часу – тепер це єдина пам’ятка з існування хору, яку важко переоцінити, – згадує нинішній дириґент.
Спочатку в репертуарі мала бути виключно духовна музика, однак згодом виявилося, що буде також народна. Дириґентом хору став славнозвісний Ярослав Полянський, натомість осідком цього співочого ансамблю обрано Кошалін. Головними спонсорами хору «Тисячоліття» від самого початку були В. Кашицький та о. В. Пирчак, які фінансували не лише проїзди і перебування хористів у Кошаліні, але й виїзди на концерти – це основні меценати хору. Однак неоціненну роль відіграли теж самі кошаліняни, які вирішили переночувати в себе по хатах співучу молодь, – таким чином місцеві українці взяли на себе кошти нічлігів та харчування. Хористи розказують, як батьки кошалінських членів хору допомагали готувати зал для репетицій, робили чай і бутерброди хористам… До речі, жінки допомагали вишивати унікальні костюми для хору, які профінансував саме В. Кашицький. Вовняний одяг хористів, зокрема сукні дівчат, відкликався до традицій Хрещення Київської Русі-України. Тепер у цих строях виступає шкільний хор перемиської «Шашкевичівки».
Крім виступу в Римі, хор успішно концертував у Словаччині, Україні, а також у Польщі: в Ждині, Кошаліні, Ченстохові, Щецині та в інших містах. Отець П. Баран розповідає, що виступи хору викликали велике зворушення та ейфорію. Особливо запам’яталися концерти в Україні, де хор «Тисячоліття» їздив співати на зламі 80 і 90-х років. Духовна та народна, в тому числі патріотична музика, з якою хор виступав, зустрічалася там з великим захопленням. «Під час концерту у Львівській філармонії, коли ми співали „Отче наш”, увесь зал стояв. Хор немовби приносив людям духовне відродження», – розповідає о. П. Баран. Пізніше хор виступив ще 1992 р. в Кошицях і згодом у Польщі – це були одні з останніх концертів, оскільки 1993 р. хор «Тисячоліття» припинив свою діяльність. Рік пізніше помер дириґент хору Я. Полянський.
Вісімдесяті і дев’яності роки – це був добрий час для подібних починів: тоді відчувався якийсь «голод» культурних ініціатив, українське життя в Польщі набирало обертів, а молоді люди хотіли побувати разом. Як правило, місцями, де гуртувалися однодумці, ставали насамперед українські школи. Однак не всі туди ходили. Тому важливими виявлялися такі ініціативи, які зв’язують людей на довгі роки. Колишні хористи й сьогодні з’їжджаються для того, щоб зустрітись, позгадувати давні часи, та чи не найголовніше – заради того, щоб розвивати спільне захоплення, яким є спів…
– Ми хочемо, щоб те, що сьогодні ще є скороминущим, завтра стало відчутним, щоб наші емоції знайшли віддзеркалення саме в піснях, щоб наші діти за декілька років мали можливість їх послухати. Ніхто з нас не дивиться на справу крізь призму фінансів, а насамперед емоцій, – говорить Анна Стабішевська з Перемишля.
Спочатку це мала бути лише товариська зустріч, під час якої колишні хористи хотіли згадати спільно проведений час, але згодом забажалося чогось більшого, а саме – записати компакт-диск. За роки існування хору не вдалося видати пісень на платівці – а хористи хочуть мати пам’ятку зі спільного співання. Таким чином, після першої зустрічі, яка відбулася в липні минулого року, колишні хористи з’їхалися ще в грудні, а потім – у березні, квітні та травні цього року, оскільки звершенням існування хору «Тисячоліття» має бути випуск компакт-диску.
– Це буде не лише пам’ятка для нас, колишніх хористів, а й форма подяки засновникам хору і тим, хто з нами працював. Насамперед хочемо скласти подяку дириґентові Я. Полянському, – діляться думкою нинішні хористи.
Бо саме постать Я. Полянського, побіч о. В. Пирчака, хористи згадують найчастіше.
– Ярослав Полянський – це насамперед чудова людина. Він показав нам, що в групі ми можемо створити значно більше, насправді показав нам дорогу, якою йдемо й сьогодні, бо після розпаду хору «Тисячоліття» його учасники продовжують співати: наприклад, у жіночому хорі «Намисто» чи чоловічому «Синтагма». Маестро Полянський – це неймовірна людина, яка взялася за велику справу, – кажуть одна поперед другу мої співрозмовниці А. Стабішевська, К. Душкевич та Анна Дичко з Валча. Вони зізнаються, що дехто з них 20 років тому вперше в житті бачив ноти, отже ті, хто з ними працював, зробили справді неоціненне діло. А слід пам’ятати, що в репертуарі хору були сакральні твори, які пересічній людині важко вивчити.
– Тому запис компакт-диску – це форма подяки ініціаторам «Тисячоліття», спонсорам, але також нашим батькам, які підтримували нас в цьому. Це ж – і для наших дітей, однак насамперед для нас самих. Ми хочемо показати, що коли тільки є бажання, то можна зробити все, – наголошують хористки.
Набагато простіше справа виглядає в тих осередках, де працюють наші школи, оскільки саме довкіл таких інституцій будується культурне життя. Натомість там, де їх нема, роль українських осередків переймають громадські лідери. Такою особою в минулому був о. В. Пирчак, навколо якого в Кошаліні вирувало українське життя.
Мої співрозмовниці згідні: твердять, що хоч нема незамінних людей, однак місце Я. Полянського ще довго буде порожнім. Крім того, що він був яскравою індивідуальністю, людиною з великою харизмою, то ще й виявився великим педагогом. Зумів навчити хористів читати ноти, незважаючи на те, що вони не мали музичної освіти, – усе пояснював образно.
– Для нас Я. Полянський до сьогодні залишається живим не тільки в пам’яті. Навіть тепер, під час репетицій, пригадуються його слова: «ви музику маєте під шкірою, у крові», – згадують у розмові А. Стабішевська, К. Душкевич та А. Дичко.
Сьогодні на чергові з’їзди хору «Тисячоліття» прибуває біля 25 осіб. У минулому співало в ньому десь із 60 хористів, а коло сотні людей більшою чи меншою мірою були причетні до хору. Колишні хористи нині живуть не лише в Польщі, частина з них є тепер у Канаді, США, Англії чи Німеччині.
– Під час першої зустрічі виявилося, що відведеного спочатку для співання часу – замало: перші дві години співу продовжилися в чергові дві. І саме це стало поштовхом до дії, щоб не змарнувалася наша пристрасть до спільного співання. Результат від цієї пристрасті – CD, яке ми вже записали і зараз готується до видання, – каже Ю. Москалик.
Уже під час першого з’їзду виявилося, що засвоєні в минулому партитури надалі зберігаються в пам’яті співаків…
– Виходить, що такі речі не забуваються. Ми самі були приємно вражені, що всі пам’ятають пісні з репертуару хору, а їх є справді багато – тут і духовна музика, колядки, але також народна музика, зокрема лемківські пісні, – діляться спостереженням хористи.
Для запису вибрано 10 творів з багатого репертуару хору. Наталія Колодій-Войцеховська зі Щецина, коли прослухала ще робочий варіант запису, написала до нинішньої дириґентки Ю. Москалик: «У піснях відчутна сила, настрій та молитва. Слухала я цього з великою приємністю та трепетом серця». Це – чи не найкраща рецензія! Крім видання компакт-диску з концертними записами двадцятилітньої давності, можливо, вдасться теж виступити в Білому Борі під час храмового празника (у вересні), коли відзначатиметься також 1025-ліття Хрещення Русі-України. На цей празник завітає патріарх УГКЦ Святослав. Поки що про це офіційно ніхто не говорив, однак хористи, з якими я мала нагоду розмовляти, не відмовляються від такої ідеї… І на цьому, здається, завершиться черговий сплеск діяльності «Тисячоліття», бо дальшому існуванню хору заважає розсіяння його учасників і брак фінансування. Нині пов’язані з проїздом, проживанням і з випуском CD кошти самі хористи беруть на себе, однак у дальшій перспективі це робити неможливо. Отже, спонсори дуже бажані! А ми всі з нетерпеливістю чекаємо випуску компакт-диску й концерту. І ґратулюємо рішучості! ■
