Ельведин Чубаров, історик ■ ІСТОРІЯ ■ №23, 2014-06-08
Мустафа Джемілев – національний лідер кримських татар, один з найбільш відомих учасників правозахисного і кримськотатарського національно-виз-вольного руху в СРСР. За діяльність і переконання його багаторазово переслідував радянський комуністичний режим.
Мустафа Джемілев народився 13 листопада 1943 р. у Криму. Разом з усім кримськотатарським народом родина М. Джемілева 18 травня 1944 р. була депортована з Криму і до 1955 р. проживала під відкритим комендантським наглядом в Андижанській області Узбекистану. Після зняття деяких обмежень зі спецпоселень для кримських татар сім’я переїхала у м. Мирзачуль (потім перейменований в м. Гулістан). По закінченні середньої школи 1959 р. Мустафа намагався вступити на Східний факультет Середньоазіатського державного університету в Ташкенті, але йому відкрито заявили, що на цей факультет татар не приймають.
Нелюдяність депортації, дискримінаційний характер і жорстокість спецпоселень для висланих кримських татар вплинули на формування світогляду й рішучість М. Джемілева боротися проти злочинної державної політики щодо кримськотатарського народу. Наприкінці 1961 р. він взяв участь у заснуванні молодіжно-студентської політичної організації «Союз кримськотатарської молоді». На зборах молоді, як потім писав М. Джемілев, «ішли гарячі дискусії, читали вірші російською і кримськотатарською мовами, обурювалися нерівноправним положенням кримських татар, обговорювали проблеми повернення їх на батьківщину». Виступ на одному з таких зібрань 18-річного Мустафи з коротким викладенням основних етапів історії кримських татар аудиторія з 25-ти молодих людей прийняла з захопленням. Після арешту керівників «Союзу…» М. Джемілев за звинуваченням в «антирадянській діяльності» був звільнений з роботи на авіаційному заводі в Ташкенті і взятий під нагляд КДБ.
Каральна радянська система 7 разів звинувачувала М. Джемілева за участь у національному русі. Він як політичний в’язень від 1966 до 1986 р. провів у тюрмах і таборах загалом 15 років.
На 4-му процесі в Омську 14–15 квітня 1976 р. в останньому слові М. Джемілев заявив: «Незалежно від того, які висувалися формальні звинувачення і які мені інскримінували статті карних кодексів, причиною всіх цих судових і деяких несудових репресій, яким я в останні десятиріччя підпадав, були мої політичні погляди і переконання, моя участь у національному русі кримськотатарського народу за повернення на свою національну батьківщину і відновлення автономії, тобто за відновлення всього того, що було нам забране і ліквідоване в результаті вчиненого проти нашого народу злочину в травні 1944 року… Надіюсь, що ця самоволя буде лише сприяти активізуванню національного руху, який, я вірю, в кінцевому результаті доб’ється справедливого вирішення національного питання…»
Він виступав за розширення зв’язків демократичного кримськотатарського руху з іншими національними рухами і правозахисними колами СРСР. Ще в листопаді 1967 р. М. Джемілев налагодив у Москві контакти з дисидентами, акредитованими там західними журналістами, докладав зусиль до інформування світової спільноти про кримськотатарську національну проблему, підписував разом з іншими правозахисниками документи проти переслідування інакомислячих, окупації 1968 р. радянськими військами Чехо-словаччини тощо. У травні 1969 р. разом з іншими найбільш відомими 14-ма правозахисниками М. Джемілев став засновником «Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР».
М. Джемілева вважають близьким соратником генерала-дисидента, одного з лідерів правозахисного руху Петра Григоренка, який підтримував боротьбу кримських татар за повернення на батьківщину. В кінці 1960-х рр. Джемілев часто жив у Григоренка в Москві, будучи фактично його секретарем. На захист М. Джемілева неодноразово виступав також інший видатний діяч дисидентського руху, Андрій Сахаров.
Після звільнення з останнього строку в Магаданському таборі в грудні 1986 р., М. Джемілев одразу включився в політичну діяльність, увійшов у створювані керівні структури кримськотатарського національного руху, котрий значно активізувався з початком демократизації в СРСР. У квітні 1987 р. на першій Загальнорадянській нараді активістів у Ташкенті він був обраний до складу Центральної ініціативної групи (ЦІГ) Національного руху.
На черговому загальнорадянському з’їзді активістів у травні 1989 р. була заснована Організація кримськотатарського національного руху (ОКНД), яка вибрала М. Джемілева своїм головою. Цього же року він із сім’єю переїхав у Крим і поселився в Бахчисараї. Невдовзі ОКНД стала центром об’єднання ініціативних груп і проведення багаточисленних акцій на захист прав кримських татар, і самого головного з них – права на повернення на свою батьківщину з місць вислання.
На 1989–1991 рр. припадає пік ініціативного повернення кримських татар у Крим, не дивлячись на перепони з боку центральних і місцевих органів державної влади.
У червні 1991 р. на скликаному в Сімферополі вперше після 1917 р. національному з’їзді кримських татар – Курултаї, М. Джемілева обрано головою сформованого на ньому представницького органу – Меджлісу кримськотатарського народу. На цьому пості він був безперервно до жовтня 2013 р.: незважаючи на його неодноразові заяви і прохання про відставку, Курултай покладав на нього керівництво Меджлісом, беручи до уваги складну ситуацію в Криму і положення кримських татар.
Очолюючи Меджліс, М. Джемілев став організатором успішного становлення унікальної демократичної системи органів національного самоуправління, досвід якого уважно вивчають в Україні і за кордоном. Меджліс підтримав молоду Українську Державу, закликаючи татар голосувати за незалежність на загальноукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р. Участь корінного народу в найбільш проблемному реґіоні, яким був Крим, більшістю голосів підтримала ідею незалежності України – за неї проголосувало 54,19% кримських виборців. У 1991–1995 рр. позиція і зусилля Меджлісу не дозволили проросійському сепаратистському рухові через дестабілізацію вивести Крим з-під юрисдикції України, порушити її територіальну цілісність.
Як голова Меджлісу М. Джемілев сприяв поширенню інформації про кримськотатарську національну проблему, результатом чого стала сильна міжнародна кампанія співчуття і підтримки справедливих вимог кримськотатарського народу.
М. Джемілев був народним депутатом України п’яти скликань, від 1998 р. до нашого часу. Основа його діяльності в українському парламенті – відстоювання української державності і захист інтересів свого народу.
Під час російсько-української кризи навесні 2014 р. М. Джемілев різко виступив проти анексії Криму Росією, за цілісність України. Цю свою позицію М. Джемілев виклав 12 березня в Москві під час півгодинної телефонної розмови з президентом Росії В. Путіним. Активна зовнішньополітична діяльність М. Джемілева була напрямлена на те, щоб провідні зарубіжні держави та авторитетні міжнародні організації, як ООН, ОБСЄ, Рада Європи, НАТО не визнавали анексії Криму, щоб діючими заходами стримали аґресивні наміри Росії у відношенні до України і добилися ґарантій безпеки кримськотатарського народу.
Найбільш сконцентровано свої погляди на кризу М. Джемілев виклав у промові 31 березня на неформальній зустрічі Ради Безпеки ООН, скликаній з ініціативи Литви і України. Він назвав цинічним та абсурдним кримський референдум за «приєднання» до Російської Федерації, проведений на анексованій території, без допуску міжнародних спостерігачів. Також заперечив ствердження окупаційної російської влади про те, що загальна участь мешканців Криму в цьому референдумі складала 82%, і назвав іншу, достовірну цифру – 32,4%. М. Джемілев заявив, що відповідно до міжнародних норм право на самовизначення належить лише корінним народам, корінний народ Криму – кримські татари цілковито бойкотували цей референдум.
Таку позицію М. Джемілева російське керівництво використало для прийняття рішення про заборону йому на в’їзд на територію Російської Федерації. Від початку травня національний лідер кримських татар не може потрапити на свою етнічну батьківщину, не дивлячись на посередництво зарубіжних держав і на багатотисячну акцію підтримки своїх співвітчизників 3 травня в районі контрольно-пропускного пункту між Кримом і Херсонською областю, біля м. Армянська.
Правозахисна і політична діяльність М. Джемілева широко відома у світі, вона відмічена багатьма нагородами і званнями, також міжнародних організацій. Муніципалітет м. Ізміра (Туреччина) 8 листопада 1995 р. присвоїв йому щорічну міжнародну премію в області прав людини. А 1998 р. М. Джемілеву за правозахисну діяльність присвоєно щорічну премію Верховного комісара ООН у справах біженців ім. Ф. Нансена.
М. Джемілев став також лауреатом Міжнародної премії ім. П. Орлика «За демократизацію українського суспільства» (Київ, 2001 р.), премії «Світ справедливості» (Львів, 2011 р.). Він нагороджений державними орденами князя Ярослава Мудрого V ступеня (Київ, 2001 р), IV ступеня (Київ, 2003 р.), медаллю «За особливий вклад у зміцнення миру і міжнаціональної згоди» (2003 р.), орденом «За інтелектуальну відвагу» (Львів, 2007 р.), орденом Турецької Республіки (Анкара, 2014 р.)
Кандидатура М. Джемілева неодноразово висувалася на Нобелівську премію миру, зокрема і 2014 р., за великі заслуги у правозахисному русі, створенні і розвитку демократичних органів національного самоуправління кримськотатарського народу, який повертається на свою батьківщину, відстоювання й укріплення української державності.
Нещодавно, 7 травня 2014 р., М. Джемілеву присвоєно престижну польську державну нагороду «Премія Солідарності», церемонія вручення якої відбулася у Варшаві 3 червня. Отримав її з рук польського президента Броніслава Коморовського в присутності президента США Барака Обами. ■
