Олександр Маслей ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ 2011-02-10
{mosimage}
Реґетів – це невелике село на Лемківщині. Ще за часів “найяснішого” Франца-Йосифа сусідували один з одним Реґетів-Вижній, Нижній і Реґетівка. Після І Cвітової війни Реґетівка опинилася за кордоном – у Чехословаччині. Реґетів-Вижній зник з горизонту після акції “Вісла”. Більшість хат у селі спалено або розібрано. Подібна доля чекала й церкву, її розібрали й перенесли. Місцевий сільськогосподарський кооператив остаточно зруйнував Реґетів-Вижній, сьогодні лишився тільки слід цвинтаря, фундамент церкви й одна хата після кооперативу.
Реґетів-Нижній мав більше щастя: сюди повернулося з вигнання кілька наших родин. А коли з Сярів був перенесений завод гуцульського коня, село набрало іншого характеру. Як у ньому сьогодні вийде сонце з-за Ротонди, здається, що ясніше світить. Про це село та історію спорудження в ньому церкви розповідає Андрій Кобак, один з ініціаторів акції відбудови церкви в Реґетові.
{mosimage}
На Великодні свята 2005 р. я був у своїй хаті (хижі) в Реґетові. Після служби Божої прийшов до мене Семан Зендран, нині – найстаріший мешканець Реґетова, і розповів мені про те, що його турбувало: він та його рідні вважали бо, що каплиця, якою користується парафія в Реґетові, уже замала, тому треба побудувати нову церкву.
Звичайно, як завжди між людьми, поглядів на одну тему багато – і важко щось вирішити. Тому я придумав того дня зробити зустріч парафіян у моїй хаті – це буде “нейтральна” територія. Ми, Семан і я, повідомили майже всіх парафіян з Реґетова, а пізніше я поїхав до пароха, о. Аркадія Баранчука, щоб розповісти йому про наші подібні збори, які вже були організовувані кілька разів, але нічого з того не вийшло.
Мені й Семанові вдалося повідомити більшість людей – і за короткий час зійшлися всі. Сталося. Тоді я, як “господар”, сказав гостям, що зібралися ми тут, щоб поговорити про спорудження нової церкви. Усі погодилися з тим, що потрібно будувати, а не ремонтувати стару каплицю. Відбулися вибори – постав комітет побудови церкви. Відтак ми вибрали голову, заступників і скарбника. Зі списком членів комітету і звітом зі зборів я особисто поїхав до о. Аркадія і привіз його на місце зібрання. Тоді він ще раз запитав людей, які підписалися в протоколі, чи справді вони того хочуть. Коли отримав рішучу схвальну відповідь, я повів зібрання далі.
Це було перше засідання нового комітету будівництва церкви. Ми домовилися, що добровільно щомісяця будемо переказувати гроші на банківський рахунок комітету, який мав відкритися після свят. Ми домовилися також, що побудуємо церкву, подібну до знищеної парафіяльної церкви в Реґетові- Вижньому, яку 1949 р. тодішня влада розібрала, а матеріал переказала римо- католицькій парафії в Жулкевці біля Замостя. Вона там стоїть і донині. Зустріч закінчилася, о. Аркадій і представники парафії поїхали до владики Адама по благословення.
Початково ми вирішили, що це буде дерев’яна церква, проте пізніше треба було відмовитися від цієї ідеї з приводу великих коштів на архітектора та великих проблем з дозволом на побудову дерев’яної споруди. Головою комітету став Павло Михаляк, який постійно живе в Реґетові, членами – Петро Ґеряк, Меланія Тутко і Стефан Квочко. Багато ідей запропонували Гелена та Іреней Габури: як от випуск листівок із зображенням старої і нової церкви, продаж яких поповнювала б банківський рахунок. Уже двічі збиралися гроші під час “Ватри” в Ждині, а також організовувалися танцювальні забави, прибуток з яких був призначений на будову церкви. Комітет розпочав будівельні роботи 2008 р. Тоді мене з Євою (дружиною) запросили на освячення наріжного каменя, яке відбулося в жовтні 2008 р.
Від того часу багато змінилося. Церква збагатила панораму Реґетова – завдяки реґетів’янам та околичним селянам, серед них і полякам, а передусім членам комітету побудови. Перед комітетом ще багато праці, але щораз більшими кроками наближаємося до завершення цього діла. А хто з читачів хотів би докласти свою цеглинку, подаємо банківський рахунок комітету:
Bank Spółdzielczy w Grybowie
Oddział w Uściu Gorlickim
22 8797 1039 0030 0398 8119 0001
“Наше слово” №7, 13 лютого 2011 року {moscomment}
