ГРОМАДА ■ №52, 2018-12-30

15 грудня відбулася Восьма конференція Ольштинського відділу Об’єднання українців у Польщі (ОУП). Делегати з гуртків організації обговорили проблеми, що виникали упродовж останніх кількох років, та плани на наступний період. Основне завдання зараз – заохотити дітей вивчати українську мову, організовувати поїздки в Україну та краєзнавчі табори, працювати над відкриттям центру української культури. Учасники конференції переобрали голову відділу, говорили про можливу співпрацю з тими, хто приїхав з України, та дискутували, про що варто писати на сторінках «Нашого слова».

Діти, школи та українські мігранти

Основний виклик перед ОУП в Ольштинському регіоні сьогодні – не допустити асиміляції українців, – вважає голова відділу Степан Мігус. Він почав свою громадську діяльність ще молодим хлопцем, учнем ліцею в Лігниці. З 16 років писав статті до «Нашого слова», пізніше, під час навчання на філології у Варшаві, приходив до світлиці Українського суспільно-культурного товариства, брав участь у різних заходах, організовував молодіжні кабаре. За свою громадську кар’єру він пройшов всі щаблі в структурі організації укра їнців: був членом головної ради, входив до управи. Пан Степан, якому тепер понад 60, добре знає українську громаду і багато часу присвячує роботі з нею.

«Ми, може, ще не втратили, але вже втрачаємо мову. Починаючи від домівки, а закінчуючи навіть у церквах, на зустрічах, після концертів – всі майже поголовно говорять польською мовою. Вчителі скаржаться, що діти, коли приходять на навчання української мови, починають вчити її практично як іноземну», – констатує він. Саме тому головне завдання – це робота з батьками, дітьми, з молоддю. Пан Степан вважає, що важливо, аби принаймні раз на рік кількасот дітей зустрічалися, вчилися мови, танців, культури, історії, їздили до України. «Складається враження, що ми їм товкмачимо, що це Україна, чому її треба любити, чому треба нею жити, але фізично вони її не бачать, не знають», – додає він.

На зламі 90-х і 2000-х років Степан Мігус кілька років поспіль організовував поїздки на Рівненщину для 40-особових груп дітей. Коли я їздив, наприклад, забирати групи, зрештою, мої діти теж їхали, – було таке враження, що вони не хотіли повертатися», – так, за словами пана Степана, подобались хлопцям та дівчатам тритижневі поїздки до України. Саме тому голова Ольштинського відділу об’єднання переконаний, що варто домовлятися про молодіжні обміни з Рівненською областю (яка є партнером Вармінсько-Мазурського воєводства).

«Бо насправді це трагічна ситуація. В українських школах навчаються діти з Донецької, Луганської областей, з Києва, з Коломиї, з Гуцульщини, а наших багато не йде. Хоч умови там прекрасні», – зазначає Мігус. – «Виховання стало тепер якесь дивне. Чи то батьки просто не хочуть випускати дітей з-під своєї опіки. Я цього зрозуміти не можу, бо мені було 13 років, коли батько завіз мене до ліцею в Лігниці. До дому мені треба було їхати 670 кілометрів. Я приїжджав до батьків лише двічі на рік».

Голова Ольштинського відділу розповідає, що він як присяжний перекладач має постійний контакт із тими, хто приїжджає з України. Додає, що діяльністю ОУП вони цікавляться дуже мало. «Вони кажуть: зрозумійте, ми приїхали заробити гроші», – каже він. Хлопці з Запоріжчини були на відкритті виставки про Голодомор, все-таки кілька людей час від часу цікавиться подіями організації, одна сім’я активно включилася в діяльність об’єднання. Пан Мігус додає, що навіть просить безкоштовно пропускати на танцювальні забави людей з України, бо розуміє, «як рахується кожна копійка, яку вони заробляють закордоном».

«Я бачу, що значна частина тих людей – це не патріоти. Дехто просто тікає від армії. Я зустрічаю дуже мало людей, які кажуть, що повернуться до України. Більшість говорять, що хочуть залишитися. Їм це не вдається, бо правила досить суворі. Хоча серед тих, хто отримує польське громадянство в нашому регіоні, найбільше українців. І я не хочу нарікати на своїх, але цих людей я не міг би поставити за приклад» , – зазначає пан Мігус, додаючи, що інколи такі люди дуже швидко забувають рідну мову.

Степан Мігус багато говорить про те, якою важливою для молоді є поїздка до «духовної батьківщини». Проте, коли українці з України приїжджають жити до Польщі, об’єднання в регіоні не співпрацює з ними, з такою потенційною підтримкою не вдається зробити громаду потужнішою. Чи означає це те, що Україна разом зі своїми мешканцями є зовсім іншою, ніж думають українці з Польщі? Чи занадто вони її ідеалізують?

А, може, не ведеться достатньо роботи у цьому напрямку? Під час конференції Ольштинського відділу не прозвучало жодних конкретних планів про співпрацю з українцями з України та способами їх залучити до життя громади.

Пролунало натомість багато критики про те, що «заробітчани» не цікавляться культурним життям та подіями об’єднання.

«На даний момент можна говорити про те, що громадяни України дуже мало цікавляться нашими заходами, але частина з них отримує польське громадянство. Серед тих, хто купує помешкання – найбільше громадян України. У великих містах є по 5-6 українських організацій. З частиною з них ми можемо і вже ведемо якусь співпрацю. Наприклад, День незалежності України у Варшаві організували фонд «Наш вибір» і ОУП. Це допомагає нам спільно використовувати бюджет, а також співпрацювати з людьми, які часто є високоосвіченими, мають досвід, професію і хочуть зберегти своє українство. Особливо це стосується великих міст. У Вроцлаві, Кракові, Щеціні, Ґданську така співпраця вже відбувається. Ідеться також про капітал, яким є українські студенти: зараз у Польщі їх навчається 40 тисяч. Частина з них звідси виїде, але частина залишиться. І тут постає питання: чи ми зуміємо знайти спільну мову з цим середовищем, із цими людьми, які у чомусь на нас схожі, у чомусь – відрізняються. Тож ми мусимо сформувати пропозиції для цих людей», – зазначив голова ОУП Петро Тима.

«Можемо, звісно ображатися, що вони бувають невіруючі, російськомовні, що не знають нашої історії, бо зараз основна хвиля міграції – з центру та сходу України. Але інших людей ми не маємо. Першою назустріч їм пішла церква, яка має розбудовану мережу станиць для мігрантів, з ними працюють священики з України. Це питання до нас: чи не повинні ми в великих містах зробити акцент на схожій активності, спрямованій до мігрантів? Для нас це – можливість збільшити потенціал і позитивний результат», – додає Петро Тима. Ґданський «Ярмарок», на який приїжджає щораз більше людей з України, може бути доказом такої співпраці, переконаний він.

Молодь без молоді?

Попри те, що головними цілями у відділі ОУП вважають роботу з молоддю, саму молодь у залі ще треба пошукати. Кілька таких людей зайняли місця позаду і рідко брали участь у дискусіях. На запитання до пана Мігуса про те, чи активно долучається молодь до діяльності організації, він відповів: «Я не хотів би давати цьому однозначні оцінки. По-різному. Є група молодих людей, які хочуть щось робити і роблять. Коли ми мали свою світлицю, молодь там зустрічалася. Вони відвідували Україну, були спостерігачами на українських виборах. Тож цей стержень, на який можна би було спертися, є. Проблема полягає в тому, що дуже мало серед молодих людей хотіли би працювати на громадських засадах (безкоштовно – ред.). Я вже третій раз відмовляюся від головування у відділі, аби хтось інший взяв цю роботу на себе. Однак не можна нікого знайти», – скаржиться він. Степан Мігус додає, що, завдяки своєму ненормованому робочому часу, він завжди міг зустрітися з представниками влади, аби домовитися про співпрацю. «А молодь … Я не знаю. Вони також повинні мати контакти з Україною. Окрім цього, вони у більшості говорять польською мовою. Були випадки, коли мене на звітно-виборчих зборах гуртка просили говорити польською, бо вони вже не знають української. Я сварився дуже сильно, не дозволяв», – зазначає голова відділу.

Те, що існує негласне протистояння між старшим та молодшим поколіннями, відчувається і під час конференції, і в кулуарних розмовах. «Ви ж бачите, як все відбувається», – молоді члени ОУП натякають на те, що їхньою думкою особливо не цікавляться, і свої погляди їм доводиться щоразу довго відстоювати. «Ну, хто хоче щось робити – той робить», – додає вже спокійніше представних молодшого покоління Михайло Кайда, який упродовж останніх п’яти років був головою ольштинського гуртка, а зараз є його секретарем. Розповідає, що недавно вдалося організувати вечір співаної поезії в Ольштині. «Дуже важко побороти вертикаль влади», – зазначає інший співрозмовник, який додає, що домогтися незалежності від керівництва об’єднання буває важко.

«Наше слово»

Під час конференції Степан Мігус у своєму виступі зазначив, що останнім часом читачі газети «Наше слово» мали зауваження до роботи видання. «Зменшилась кількість матеріалів та фотографій про життя українців в регіонах, вони друкуються з великим запізненням.

Збільшилась натомість кількість статей про Україну, найчастіше – давно вже неактуальних, і текстів про бізнеси заробітчан у Польщі, які належить зарахувати радше до реклами», – наголосив пан Мігус.

«Для цієї газети вижити – означає мати додаткових читачів і знаходити нових, мати рекламу. Нових читачів зацікавлять не прості переконання, а те, що вони (громадяни України) також вважатимуть цю газету своєю. Це – видання української національної меншини, воно з такою ідеєю створювалося у 1956 році і таким повинно бути. Проте «Наше слово» також має бути відкритим до україномовних читачів, які цікавляться життям у Польщі, які хочуть щось до цього життя внести», – зазначив Петро Тима.

Авторка цих рядків також виступила перед присутніми та наголосила на важливості зв’язку з кожним читачем для редакції, розповіла, які основні теми висвітлювалися за останній рік (про них можна прочитати в цьому номері газети). На прикладі останнього номера, який знайшовся в залі (це був номер 50), виявилося, що у ньому всі тексти, окрім традиційної сторінки «Україна», стосувався саме життя громади. Якщо ви як передплатник нашої газети хочете висловити свою думку щодо тем, які розглядає «Наше слово», пишіть нам на адресу redakcja@nasze-slowo.pl. Ми відповімо на кожне звернення.

Мирослав Олійник зазначив, що раніше він не дуже активно читав «Наше слово», хоч і передплачував газету. На його думку, останнім часом видання стало цікавішим, тож тепер він читає його більше. Мирон Сич додав: важливо, щоб газета залишалася виданням для нацменшини, оскільки саме на це ОУП отримує дотацію.

Також присутні запропонували відкрити в «Нашому слові» постійну рубрику «Освіта», де українські школи зможуть оперативно надавати інформацію про свої події та загальну діяльність.

• 

• 

• 

Рішення конференції

Степан Мігус у своєму звіті перелічив основні заходи, які відбуваються в регіоні: Шевченківські святкування у гуртках, Музичні фестивалі народів Європи «Під спільним небом» (проходять 20 років спільно з німцями та ромами), міжнародні журналістські телерадіофестивалі «Калинові мости» (проходять 10 років), ярмарки «З мальованої скрині» в Кентшині (наступного року вони відзначатимуть 40-річчя), Відкриття культурного сезону українців Вармії і Мазурів у Срокові, народні гуляння в Асунах, фестиваль української популярної пісні в Моронгу, «Післяобіддя з українською культурою в Ілаві» та інші. Активна ланка ОУП в Генсіках організовує оздоровчі і пізнавальні поїздки до України. Можна відзначити також фестиваль «Е-Коломия» в Гурові-Ілавецькому, театральні проекти, які здійснює комплекс шкіл в Бартошицях.

На заходи, які проводить відділ, більше половини коштів він здобуває самостійно з самоврядних структур, решту – з дотацій Міністерства внутрішніх справ і адміністрації.

Від останньої конференції відділ провів перерахунок членів. З-понад тисячі осіб 5 років тому тепер їх удвічі менше.

На конференції головував віце-маршалок Вармінсько-Мазурського воєводства Мирон Сич. Секретаркою була директорка української школи в Бартошицях Любомира Тхір. Серед присутніх був голова ОУП Петро Тима, якого запросили до президії, секретар організації Мирослав Купич, директорка школи в Гурові-Ілавецькому Ольга Сич.

Петро Тима говорив також про зміну влади в Польщі в 2015 році та її вплив на діяльність організації: «Те, що у 2017 році під час вшанування роковин акції «Вісла» вперше після 1989 року уряд не надав ґранту на наші заходи, є своєрідною декларацією намірів. Показником того, яку думку має влада про найважливішу для нас подію, адже розмова про українців у Польщі у післявоєнний період неможлива без цього фактора. Це початок: звідки ми взялися у цій країні». Також голова ОУП зазначив, що сьогодні меншина є заручником відносин Польщі та України. Українці в Польщі не завжди відчувають розуміння і толерантність щодо себе через те, що мають інший погляд на історію. Деякі українські постаті не сприймаються польської державою, і це має вплив на конкретні рішення, що стосуються ґрантів і поточного функціонування.

Також Петро Тима згадав про активність громади під час Майдану в Україні, значну допомогу постраждалим під час війни з Росією: «Українці в Польщі активно долучилися до світової акції допомоги Україні. Це було дуже важливо». Голова ОУП подякував усім присутнім за це.

Він наголосив також на складності звітування перед міністерством, оскільки ця процедура стала надто бюрократизованою. Під час конференції головою відділу переобрали Степана Мігуса. учасники проголосували за заступників голови організації у відділі, серед яких – вчитель української мови в Доброму Місті Петро Табака та директорка школи в Ґурові-Ілавецькому Марія-Ольга Сич.

Насамкінець учасники конференції прийняли такі постанови:

● До кінця І кварталу 2019 року створити оргкомітет для опрацювання і щорічного проведення навчально-розважальних таборів для українських дітей на базі українських шкіл під час літніх канікул. До здійснення цієї ідеї слід залучити також церкви, вчителів, батьків, хореографів, музикантів;

● Організувати постійні краєзнавчо-відпочинкові поїздки учнів українських шкіл і пунктів навчання української мови, а також дітей, що не вчаться у таких пунктах, до України і на прабатьківські землі;

● Активізувати міські ланки ОУП і зобов’язати їх допомагати сільським гурткам у своїй околиці;

● Вимагати передання тереновим ланкам ОУП реєстрів членів, членських квитків та іншої атрибутики;

● Зобов’язати теренові ланки до постійного збору членських внесків, збільшення числа членів організації, заохочення до участі в її заходах;

● Звернутися до Головної управи ОУП щодо повернення штату у відділ і знайти відповідного штатного працівника зі знанням правил бухгалтерії;

● Розглянути зміни в статуті, які дадуть тереновим ланкам більшу свободу щодо самостійного вирішення важливих питань, у тому числі фінансових;

● Вжити заходів для відкриття в Ольштині регіонального центру української культури;

● Збільшити можливості навчання українських дітей в пунктах навчання рідної мови;

● Зобов’язати теренові ланки ОУП підтримувати активний зв’язок із українцями, які приїхали з України, аби заохочувати їх до співучасті у заходах громади;

● Вимагати відкриття на сторінках «Нашого слова» рубрики про українську освіту в Польщі.

Поділитися: