Пикуличі: подвійний ювілей без процесії

14 червня  відбулась урочиста панахида на українському військовому кладовищі воїнів Української Народної Республіки в Пикуличах, що неподалік Перемишля. Цьогорічні святкування мали камерний, локальний характер. Вперше від 1990 року, коли було відновлено довоєнну традицію процесій центральними вулицями Перемишля на Пикулицький цвинтар, ця подія відбулася без урочистої багатолюдної ходи за участі військового оркестру та присутності гостей та делегацій з України.

Як легко здогадатись, спричинене це епідемією коронавірусу, піклуванням за здоров’я учасників заходу, впровадженими обмеженнями щодо згромаджень людей та закритими кордонами між Польщею та Україною. Греко-католицька парафія в Перемишлі, яка є організатором події, забезпечила всі необхідні вимоги: учасники були в захисних масках, між ними була дотримана соціальна відстань, а також присутніх на кладовищі було не більше 150 осіб. На вимогу санітарно-епідеміологічної станції подію зняли на відео, де видно всіх учасників ходи (на випадок діагностування захворювання серед котрогось із присутніх протягом двох тижнів від дня заходу).

Попри всі ці труднощі, українці з Перемишля та околиць, а також прихильні їм поляки прибули на місце поховання в доказ своєї пам’яті та шани до загиблих петлюрівців, які в 1920 році в союзі з польською армією пліч-о-пліч боролися проти більшовицькій агресії. Цьогорічна зустріч та молитва на Пикуличах була особливою тому, що в цьому році відзначаємо 100-ліття Варшавської битви та польсько-українського договору між Юзефом Пілсудським та Симоном Петлюрою. Ця подія донині викликає гарячі дискусії серед істориків. Сто років тому вона дала Україні надію на незалежність та подолання загрози з боку Москви. Пізніше саме тому, що договір “Пілсудський-Петлюра” було розірвано, на територій всієї Польщі були розташовані табори інтернування воїнів УНР, а згодом з приводу поганих санітарних та житлових умов – такі кладовища як в Пикуличах.

Окрім річниці польсько-українського союзу, цього року відзначаємо 30-ліття відновлення традиції процесій на Пикулицьке кладовище, до чого в великій мірі доклали зусиль тодішні очільники української громади в Перемишлі – місцевого гуртка новоутвореного Об’єднання українців у Польщі та товариства Український народний дім – брати Мирослав та Ярослав Сидори. Це вони, залучившись підтримкою львів’ян, зокрема Товариства «Надсяння» на чолі з Володимиром Середою, у час непростих обставинах зайнялись відновленням військового кладовища в Пикуличах та повернення пам’яті про людей, які там зайшли спочинок, після довгих років вимушеного забуття.

Під час урочистої панахиди на могилі петлюрівців у своїй проповіді отець-парох Богдан Степан згадав перші після відновлення пантеону урочистості на тому місці в 1990 році Він говорив про зміну поколінь, а також висловив жаль з приводу того, що цьогорічні ювілейні відзначення відбулися без присутності гостей з України, які своїм емоційним налаштуванням впливали на настрій події. Опісля квіти до могили поклали: вінець із дубового листя представник Спілки українських політв’язнів і репресованих у Польщі, генеральний консул України у Любліні Василь Павлюк та почесний консул України у Перемишлі Олександр Бачик, уповноважена до справ української нацменшини від імені підкарпатського воєводи Малґожата Майка Онишкєвіч, представник маршалка підкарпатського воєводства Вальдемар Шумний, представники ради і управи Перемиського повіту Здіслав Шеліґа, представники групи Rebelianty Podkarpackie i Obywatele RP,  представники перемиського відділу Об’єднання українців у Польщі, учні та директор Шашкевичівки (школи з українською мовою навчання – ред.) Петро Піпка, представники греко-католицької парафії та гурта Об’єднання українців в Польщі в Ярославі та від імені польських мешканців Перемишля доктор Станіслав Стемпєнь та Ян Бартмінський. Слово взяли генеральний консул України в Любліні Василь Павлюк та голова Перемиського відділу ОУП Ігор Горків

Очільник Об’єднання в Перемишлі у своєму виступі згадав розмову зі Здіславом Шеліґою, прес-секретарем перемиського старости: «Його вуйко, генерал Рухай-Тачановський з Рудніка над Сяном був приділений до праці в експозитурі польського війська при українському уряді Симона Петлюри. Помер в Единбурзі в 1964 році але в родинних оповіданнях завжди підкреслювалося те, що поляки з українцями мають співпрацювати задля мирного майбутнього, без цього не зможемо існувати”.

І справді, коли співпрацюємо, то можемо як в 1920 році попри складні обставини “відбити Київ, оборонити Варшаву”. Можемо здійснювати неможливе. Відтак коли стоїмо по протилежні сторони барикади, то речі неможливі здійснюють інші за нас, на жаль. Нехай з цього міста, з цього кладовища лине така наука, що незалежно від різних настроїв та “криків”, важливішою є співпраця. І це ми разом – українці та поляки в Перемишлі, відповідаємо за те щоб будувати собі простір до творення неможливого», – підкреслив Горків.

Панахиду на пикулицькому кладовищі очолив парох греко-католицького кафедрального собору о. Богдан Степан. У величавий настрій достойним співом традиційно впровадив кафедральний хор під диригуванням Ярослава Вуйціка. Хор виконав панахиду, гімн “Боже великий єдиний” та національний гімн України.

Процесії на Пикуличі відбувались щороку за більшого або меншого сприяння місцевої влади. До порушення безпеки та зупинення процесії дійшло лише у 2016 році, коли група польських націоналістів заблокувала дорогу учасникам та, вигукуючи образливі слова, напала на людей, які очолювали ходу. У червні 2019 року суд визнав винними нападників та покарав їх обмеженням волі, штрафами та громадськими працями.

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*