Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №36, 2020-09-06

Напередодні Дня незалежності України з’явилися два дослідження — в першому українців запитали, зокрема, чи хочуть вони будувати своє майбутнє в Україні, а в другому українських іммігрантів Мазовецького воєводства питають, чи пов’язують вони своє майбутнє з Польщею.

Близько 70% опитаних фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно із соціологічною службою Центру Разумкова українців хочуть будувати своє майбутнє в Україні. Натомість 19% громадян України, запитаних у всіх регіонах держави (поза окупованими територіями) скоріше хотіли б будувати своє життя деінде закордоном.

Як звертають увагу автори дослідження, «найбільша кількість осіб, які хотіли б будувати своє життя за кордоном, якраз серед молодих людей до 40 років».

Значна частина респондентів також роздумувала чи роздумує про можливість виїзду. «Основні причини: за кордоном можна заробити більше грошей (22%), в Україні надто нестабільна політична ситуація (13%), а також не влаштовують умови життя в Україні (13%)», — ідеться в дослідженні під назвою «Україні – 29. Де ми зараз та куди прямуємо?».

Водночас більшість респондентів з оптимізмом дивляться на майбутнє України за 25—30 років. «Понад 40% переконані, що умови життя стануть кращими. Ще чверть вважає, що ситуація принципово не зміниться», — читаємо в документі.

Автори дослідження також поставили традиційні запитання — про можливий голос у референдумі щодо проголошення державної незалежності України, про ставлення до розпаду СССР, про те, чи події в Україні ідуть у правильному напрямку. Якщо на перші два питання більшість відповідає ствердно (бл. 70 відсотків голосували б за незалежність, і бл. 50 відсотків вважають розпад СССР позитивним явищем), то на останнє бл. 60 відсотків говорить, що події ідуть у неправильному напрямку.

Відповіді також подано із поділом на партії: якщо у виборців «Слуги народу», «Європейської солідарності» чи «Батьківщини» різниці у відповідях бувають до 20 відсотків, то у випадку виборців «Опозиційної платформи — За життя» різниці бувають діаметральними. В останніх значно вищі симпатії до СССР, значно більша критичність до української держави — і що цікаво, значно більше цих виборців не пов’язує свого майбутнього з Україною.

Натомість Центр досліджень міграції Варшавського університету на замовлення Національного банку Польщі провів «Анкетне дослідження іммігрантів у варшавській агломерації (2019—2020)». У дослідженні звертається увага, що завдяки безвізовому руху громадянам України легше приїжджати працювати в Польщі на короткий період, проте «поступово дедалі більше іммігрантів звертаються по документи, що дозволяють їм залишатися в Польщі більше кількох місяців, і на варшавському ринку праці іммігрантам стає простіше замінити просту роботу на більш оплачувану — у сферах послуг та торгівлі». Як зазначається, серед іммігрантів все ще домінують прості роботи (57% респондентів), але в порівнянні з 2015 роком ця кількість зменшилася на 10 відсотків.

«Збільшується середній час перебування іммігрантів у Польщі, але майже половина все ще є людьми, які востаннє приїжджали до Польщі в рік дослідження. У 2015 році такі іммігранти безумовно домінували, їхня кількість становили 82% від загальної кількості респондентів. З часом значна частина іммігрантів більше пов’язала себе з польським ринком праці», — читаємо в дослідженні.

Які висновки можемо зробити з цих двох опитувань? — По-перше, міграційний потенціал з України складає близько п’ятої частини населення цієї держави. По-друге, з київського опитування знаємо, що більше молодих людей налаштовано на міграцію, найімовірніше, довготермінову. Варшавське дослідження підказує, що іммігранти все більше прив’язують себе до польського ринку праці і професіоналізуються, а водночас здобувають документи на довготермінове перебування. По-третє, це все вказує, що все більше іммігрантів з України налаштовані виїжджати з України назавжди і оселятися в нових державах.

Цей тренд був помітний уже від понад року. Проте сьогодні можемо сказати, що це — досить правдоподібний сценарій, до котрого так чи інакше потрібно готуватися. Тим часом польська міграційна політика, досі налаштована на короткотермінову міграцію, не має стратегії щодо нових оселенців — окрім повторюваного лозунгу, мовляв, вони нам «культурно близькі». Польща цим самим повторює помилки міграційної політики країн Західної Європи 1960—80-их років. Не маємо глибшої дискусії на цю тему й ми, всередині української громади Польщі. Що робити з інтегрованими з нами, добре освіченими молодими людьми — ми інтуіційно знаємо, і якось досі ця співпраця в нас природно йшла. Київське дослідження однак підказує нам, що налаштовані на виїзд з України не лише такі групи людей, але й групи, котрі можуть бути відверто ворожі і нам, і польській, і українській державі. Там безумовно будуть свої лідери. Хто їх тут зорганізує на новому місці і що ми з ними робитимемо? — Про це варто дискутувати.

Поділитися: