Григорій Сподарик ■ ПОГЛЯДИ ■ №20, 2013-05-19
Xроніка діалогу
В цьому числі «НС» пишемо про спільне богослужіння за історичне примирення поляків та українців, яке відправлялося в Люблині під проводом митрополитів Івана Мартиняка та Станіслава Будзіка. Про значення цієї події найкраще свідчить те, що повним мовчанням її обминув ксьондз Тадеуш Ісакович-Залеський.
Така поведінка духівника дещо дивує: він ніколи не забуває розкритикувати все, що хоч трохи в контексті трагічного спільного минулого може зближувати сусідів. Так, наприклад, було у справі польсько-російського примирення, до чого минулого року в офіційному зверненні закликали патріарх московський Кіріл І та польський архиєпископ Юзеф Міхалик. Ксьондз Ісакович тоді відмовився зачитати цей документ перед богослужінням, як доручили зробити це польські єпископи. Ісакович наголошував, що патріарх Кіріл І не є для нього вірогідною постаттю, а крім того, за його словами, про зміст звернення в теперішній час можна інформувати через Інтернет і за посередництвом мас-медіа. Така поведінка не привела до якихось гостріших реакцій супроти духівника, проте розкритикували її деякі римо-католицькі ієрархи. Серед останніх був митрополит С. Будзик. Він, коментуючи поведінку кс. Ісаковича, відзначав, що кожен духівник, який не хоче прочитати такого документа, мусить серйозно задуматися над тим, чи його погляд на християнство відповідає тому, як визначав його тодішній папа Бенедикт XVI i Римо-католицька церква.
Про цінності, перевагу яким віддає кс. Ісакович, найлегше переконатися, слідкуючи за його інформаційною політикою. Отож, 9 травня духівник ні словом не згадує на своєму блозі в Інтернеті про спільне моління в Люблині, зате друкує звернення, котре підписала д-р Люцина Кулінська, а в ньому, зокрема, в контексті сучасної України говориться про потребу «денацифікації, яка принесла позитивний результат у випадку гітлеризму в Німеччині». Авторка цього звернення цитує слова польського письменника Корнеля Макушинського, який після польсько-українського протистояння 1918 р. говорив, що тоді в «українському степу шалів кривавий, гидкий, нещасний, шалений різун». Наступного дня кс. Ісакович друкує черговий текст, автор якого не менш витончено від Л. Кулінської фокусує погляд читача на українського сусіда: «Хто є нашим прихильником в оцінці минулого в цій державі? Олег Тягнибок, лідер „Свободи”, який з гордістю одягає футболку з зображеннями злочинців з УПА, чи Віктор Янукович і його Партія реґіонів, що бачить та розуміє нашу оцінку подій 70-річної давнини», – читаємо в тексті, котрий Ісакович подає як інформацію Католицького товариства журналістів. Тут треба відзначити, що власник блоґа свідомо не інформує свого читача, що «прихильники в оцінці минулого» думають про Сталіна та СРСР.
Мабуть, ризикованою для будівництва єдиної слушної концепції відносин з українцями кс. Ісакович визнав також інформацію про зустріч польських єпископів, яка відбулася в Ченстохові 2 травня. Саме тоді оприлюднено інформацію, зокрема, про те, що польські єпископи звернуться офіційно до вірян, яких заохочуватимуть до молитви за жертв Волинської трагедії та примирення і взаємне прощення між поляками та українцями. Як повідомляло Католицьке інформаційне аґентство, єпископи створили групу, яка спільно з Українською греко-католицькою цервою опрацює текст спільного комюніке щодо 70-річчя Волинської трагедії. Аґентство повідомляло, що комюніке буде оприлюднене під час червневого візиту до Польщі зверхника УГКЦ архиєпископа Святослава.
У контрольованому кс. Ісаковичем інформаційному просторі ці факти надалі просто не існують. Зате широко вживається критика чергового прояву поміркованості в польсько-українських відносинах. Цього разу духівник узяв під приціл ініціативу правлячої партії «Громадянська платформа», яка, за інформацією щоденної газети «Rzeczpospolita», вирішила запропонувати свій проект постанови у справі 70-річчя Волинської трагедії. Кілька таких документів уже потрапило до Сейму Польщі на розгляд і характеризуються однобічним підходом до спільної трагедії поляків та українців. «Громадянська платформа», як інформувала «Rzeczpospolita», у своїй постанові не використовує терміну «геноцид» і не наводить максимальних статистик щодо польських жертв. Не хоче також встановлювати 11 липня Днем пам’яті мучеництва кресов’ян. При цьому політики «Громадянської платформи» відзначали, що хоч і потрібна правда, то не варто перекреслювати всіх надбань щодо демократизації України, особливо в контексті можливого підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. В інтерв’ю веб-порталові wPolityce.pl Ісакович таку позицію оцінив як політичну недозрілість, симпатію українському націоналізмові та маніпулювання історією: «Поляки постійно хочуть перед кимось просити вибачення, але ніколи не є рішучими тоді, коли треба виразно сказати про те, хто вбивав поляків», – говорив кс. Ісакович.
Отже, рівно за два місяці до відзначення 70-річчя Волинської трагедії польсько-український діалог весь час для багатьох іде раніше визначеним руслом. Одні шукають шляхів до примирення, а інші – можливостей зацементувати цей процес на місці вічних взаємних образ… ■
