Ігор ІСАЄВ, головний редактор порталу українців Польщі PROstir.pl

У головне свято Польщі в столиці країни вдесяте пройшла багатотисячна націоналістична маніфестація, відома як «Марш незалежності». На демонстрації виразно звучали антисемітські, але також антиукраїнські ноти. Хоча цього року, на відміну від попереднього, видно виразну конфронтацію польської влади і радикальних націоналістів.

На перетині варшавських вулиць Новий свят і Свєнтокшиська — два натовпи, що прямують у різні боки. Одна лінія йде на південь, у бік фестивалю «Niepodległa», що організований урядом, Міністерством національної оборони, а інша частина прямує на північ, у бік перехрестя Дмовського, звідки йде марш націоналістів.

Давної єдності між прихильниками ПіС і радикалами у головне свято країни немає. У попередні роки речники правлячої партії спочатку захищали похід націоналістів у центрі столиці, називаючи його «подією патріотів», у якій ідуть «матері з дітьми в колясках», а в століття незалежності Польщі подію очолив президент Дуда разом із головними партійними чиновниками. Щоправда, радісний марш рік тому ішов лише навколо президента — його на кілька десятків метрів відокремлено від справжніх владарів події, націоналістів із ненависними лозунгами, факелами і закритими обличчями.

Запах «Маршу незалежності» чути здалека: це запах паленої сірки і подеколи алкоголю. В емігрантських групах Варшави попереджають, що в цей день у центр краще не виходити. Пересторога, беручи попередній досвід, має сенс, хоча з року в рік учасники «Маршу незалежності» навчилися позувати перед закордонною пресою і журналістами. Вони, з дещо театралізованою, «експортною» агресією скидають польський прапор — із зіркою Давида і українським прапором на білому тлі, котрий хтось розвісив на трасі маршу. Скидаючи цей ворожий символ різнорідності Польщі, учасник події підпалює на даху будинку факел і стає в переможну позу.

Головним ворогом цьогорічного, десятого з черги маршу націоналістів у Варшаві визначили євреїв. Перед подією збираються підписи проти «єврейських вимог до Польщі». Учасники скандують «Міхнікам і Гартманам» — «Це ми, поляки». Організатор маршу, Роберт Бонкевич, у вступному слові подає перекручені й вирвані з контексту цитати польських політиків і публіцистів: звучить, зокрема — «вони хочуть до нас переселити українців, щоб вони стали нашою елітою: цього від нас сьогодні вимагають наші еліти». «Стоп масовій імміграції» — видно на банерах. Під час маршу натовп скандує: «Польський Вільнюс, польський Львів».

На відміну від минулого року, президент Дуда у власних урочистостях не згадує жодних, пов’язаних з Україною тем. Минулого року голова країни не просто зачитав емоційного вірша, присвяченого львівському «орлятку» — його прес-служба окремо вирізала і розповсюджувала цей фрагмент: мовляв, подивіться, у яких муках Польща сто років тому боролася з українцями за власний кордон. Цього року Анджей Дуда у контексті боротьби 1918 року згадує лише великопольське і силезьке повстання.

Прикметно, що в експлуатації української тематики партія влади і націоналісти досить сильно розминулися. Чи це пов’язане з тим, що перед президентськими виборами Дуді треба більше звертатися до поміркованого центру? Чи партія влади зрозуміла, що надто сильно загралася із крайніми настроями? Чи, врешті, прохід безпосередніх організаторів Маршу незалежності до парламенту змусив ПіС оголосити війну радикалам?

Кожне з цих запитань має своє підґрунтя, а відповідь імовірно охоплює всі аспекти комплексно. Поки що війна ПіСу з радикалами помітна лише по стороні самих радикалів — вони систематично підкреслюють, що уряд їх переслідує і прослуховує (в антиПіСівському звучанні заяви «конфедератів» подеколи нагадують заяви діячів КОД). Однак охолодження без сумніву є — жоден з політиків ПіС не сказав цього року, що в Маршу незалежності йдуть чудові патріоти. Політики партії влади взагалі намагалися ігнорувати цю подію, без сумніву найбільш людну в головне свято Польщі. Урядове телебачення не робило трансляцій, речники намагалися переключати увагу на «поєднальний» тон президента.

Міністерство внутрішніх справ видало після маршу сухий прес-реліз: «Служби, підпорядковані міністерству, разом зі спецслужбами запевнили порядок під час найбільшого маршу, який пройшов у Варшаві. На сьогодні жодних великих порушень громадського порядку не зафіксовано. За інформацією служб, марш пройшов спокійно».

Водночас чиновники варшавського самоврядування, попри раніші декларації мера міста Рафала Тшасковського, не розпустили події. Вони звернули увагу, що учасники проігнорували прохання не підпалювати факели, проте не застосували санкцій проти тих, хто це зробив. На марші чимало учасників закривали обличчя, поводилися агресивно, несли ненависні символи (наприклад, домінації «білої раси»), у події йшли відверто неофашистські організації з Європи, проте й ці факти не стали підставою для розпущення маршу.

Інакше чиновники поводилися у Вроцлаві — там мер міста Яцек Сутрик розпустив вечірній похід, організований колишнім ксьондзом Яцеком Мєндляром. «Під час нашого маршу було запалено лише два факели, у Варшаві їх було значно більше, і ніхто не створював проблем», — обурювався оператор Мєндляра. Колишній ксьондз, щоправда, не перебирає у словах, на відміну від колег із Варшави, тому вроцлавським чиновникам значно легше обґрунтувати своє рішення перед судом. Уже раніше тамтешнє самоврядування розпустило очолений Мєндляром «волинський марш» 11 липня — за мову ненависті проти сьогоднішніх українців. Суд у Вроцлаві 7 листопада вирішив, що самоврядування вчинило правильно, тим часом група націоналістів після засідання скандувала: «Ми у своїй країні! Вам в Україну!».

— Побачимося 11 листопада? Чи матимеш відвагу прийти? Я хотів би плюнути тобі в обличчя! — погрожував Мєндляр уповноваженому мера Вроцлава, котрий відповідає за розпуск публічних заходів.

Уповноважений прийшов і розпустив марш. Це рішення — непросте: унаслідок рішення було поранено 3 поліцейських і 2 журналістів. Заборона ненависті уже зараз у Польщі означає кров. З цієї точки зору можна зрозуміти варшавських чиновників — розпуск значно люднішого маршу означатиме заколот у Варшаві, і невідомо, якою кількістю жертв він закінчиться. З іншого боку, брак дій означає дозвіл на розповсюдження ненависті. Втрати, котру викликає ця подія, не так помітні, проте вони існують.

Перед варшавськими чиновниками — роздоріжжя між байдужістю і сміливістю. Поки що їхній вибір — за першим.

Поділитися:

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*