РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №3, 2019-01-20

В основі сюжету нового роману молодого письменника Остапа Українця «Транс» (він з’явився друком у «Видавництві Жупанського») – дивакуваті мандрівки Європою чоло віка з України. Але не очікуйте, що це книжка про відмінності в стилі життя між Україною і ЄС чи мелодрама з життя робітників із України.

Книжка Остапа Українця насправді сповнена містики, алхімічних та інших таємних, метафізичних мотивів. Її головний герой із урочистим і водночас трохи пародійним іменем Андрій Комар-Кульчицький вирушає на захід через українсько-польський кордон за покликом загадкових знаків і натяків, що мають вести його в якесь «паломництво». Після Польщі він збирається об’їхати півконтиненту: Прагу, Дрезден, Амстердам, Ліон, Флоренцію тощо. У кожному з цих міст, ідучи за знаками та підказками, він зустрічається з усілякими дивними людьми, переказує малозрозумілі повідомлення, передає вантажі. А заразом – ховається від не менш загадкових переслідувачів.

Десь він спілкується з відвідувачами різних барів (описи найдивовижніших і найбанальніших кнайп – окрема, важлива і яскрава частина книжки. Вона, до речі, змушує трохи згадати про іншого, вже історичного персонажа на прізвище Кульчицький, який прославився тим, що завіз до Відня каву та відкрив там першу кав’ярню), десь – із наркодилерами, зі священиками. Зрештою, в цій подорожі Комар-Кульчицький зустрічає жінку, про яку в містичних традиціях говорить як про «друге я».

Як не дивно, але другий головний герой «Трансу» – австрійський детектив, і на «своїх» сторінках роману він займається тим, що розслідує вбивство… Комара-Кульчицького. Рано чи пізно дві сюжетні лінії перетнуться – і в цьому місці можна буде спробувати все розгадати. Втім, як уже можна зрозуміти зі сказаного, сюжетний бік книжки Остапа Українця загалом складний, заплутаний, неоднозначний. І навряд чи вдасться читати «Транс» суто як детектив чи як пригодницький гостросюжетний текст. Тобто пригоди тут, звісно, «гострі» – досить згадати, що переслідувачі «паломника» не відстають і не полишають намірів його впіймати, а ще й цей австрійський поліцейський… Але сюжетні перипетії постійно занурюються в зовсім інші речі: в гру слів, у плетиво асоціацій, у всякого роду алхімічні або алхімічноподібні натяки. Тут можна умовно, метафорично вжити прийнятий в алхімії термін «трансмутації». З героями роману Остапа Українця постійно відбуваються трансформації: десь зовнішні, десь внутрішні. Вони пов’язані як зі зміненими станами свідомості, так і з загадковими містич ними подіями. Так, не обходиться й без наркотиків – Комару-Кульчицькому навіть у певний момент доводиться їх перевозити з одного міста в друге (знову-таки: чим не пародія на іншого Кульчицького з його кавою?).

Отож, книжка сподобається тим читачам, які цінують, по-перше, містичну, метафізичну тематику, й тут уже менш важливо, трактують вони її всерйоз чи жартома, грайливо. Бо про «Транс» теж важко визначитися до кінця, наскільки поважно автор змальовує надприродні загадки та з якими міркуваннями дизайнери розташовували на обкладинці алхімічні символи. Чого тут, грубо кажучи, більше – пародійних пустощів Умберто Еко чи серйозних химер Ґустава Майрінка? Але в кожному разі в Українця відчувається вплив обох письменників. По-друге, «Транс» буде до смаку любителям постмодерністської та модерністської «тканини» письма – «переливів» значень і метафор, мовної вигадливості, алюзій і всього того, що Микола Хвильовий колись називав «запахом слова». Хоч роман Остапа Українця в декотрих місцях справляє враження не досить ретельно доредагованого, загалом це яскрава та свіжа книжка. Вона однозначно засвідчує появу в українській літературі нового імені з виразним власним стилем, розумінням письма.

Поділитися: