Ігор Ісаєв ■ ВИБОРИ ■ №39, 2019-09-29

Мирослава Керик, голова фонду «Наш вибір», що веде Український дім у Варшаві, натуралізована в Польщі мігрантка з України, висувається до Сейму з 38-го місця в списку «Громадянської коаліції», котра об’єднала «Громадянську платформу», «Сучасну», «Зелених», «Польську ініціативу». Мирослава не вступила в жодну партію – її запросили в список разом із групою інших громадських діячів. «Наше слово» поговорило із нею про причини старту у виборах і його потенційні наслідки.

Мирославо, ти пам’ятаєш, що політики «Громадянської платформи» говорили останнім часом про мігрантів з України?

Конфронтаційних висловлювань – не пригадую.

А пам’ятаєш історію з варшавською радною, котра написала на Фейсбуку, що «має свою думку про українців»?

Так. Тоді була широка громадська реакція на це, і твоя, і наша – партія наступного дня подала справу до товариського суду, а ця жінка врешті-решт не пройшла у минулорічних муніципальних виборах.

Політики «Громадянської платформи» загалом приязно відгукуються про українців – видно, що за одним шаблоном, проте усвідомлено вказують, що історія – про неї варто пам’ятати, проте в Польщі ми раді бачити мігрантів з України.

Можливо, причина в тому, що частина політиків з цієї партії широко співпрацює з українською громадою Польщі. Вони зацікавлені у розвитку добросусідських відносин. Я знаю політиків цієї партії особисто, знаю тих, котрі діють задля примирення і побудови відносин на партнерських умовах. Тому я погодилася, як громадська активістка, висуватися у списку «Громадянської коаліції», бо знаю її політиків, котрі діють задля нашої громади.

Можеш назвати прізвища?

Це Марцін Свєнціцький, Ярослав Шостаковський, який, до речі, висувається у Варшаві до Сейму під п’ятим номером. Він багато років є депутатом самоврядування, завдяки його сприянню у Варшаві є сквер Василя Стуса. Він допоміг у багатьох ініціативах, про його діяльність можуть розповісти також представники ОУП – він багато робить для пам’яті про українців, котрі теж гинули за Польщу. Ми, у свою чергу, говоримо з ним про нових громадян Польщі, котрих стає все більше; говоримо теж і про мігрантів, котрі не мають громадянства, проте права котрих треба захищати. Це не тільки сезонні працівники, але й студенти, бізнесмени, викладачі, котрі платять тут податки, залишаються жити, тому для них важливі процеси в Польщі.

Але вони не мають права голосу.

Але вони пов’язують своє життя з цією державою! Мені важливо, щоб вони теж були представлені. Це йде на користь самій польській державі. Я займаюся правом праці – ми досліджували ситуацію українських працівників на польському ринку. У ситуаціях з громадянами України бачимо ті проблеми, які існують в системі польського працевлаштування.

Загалом?

Загалом. Мігрантів ці проблеми стосуються більше, бо вони менш захищені. Проте працевлаштування без контрактів, короткотермінове, без сплати внесків у пенсійний фонд, вимушений перехід на приватну підприємницьку діяльність – це все проблеми, які також стосуються поляків.
Або інший приклад – у Польщі всі дозволи на працевлаштування для іноземців прив’язані до конкретного працедавця і конкретної посади. Якщо мігрант іде вгору кар’єрними сходинками, чи якщо хтось знайшов краще оплачувану роботу на такій самій посаді – він мусить зробити по-новому всі дозволи. Це прив’язує мігрантів до одного місця праці і одного працедавця. Якщо ми хочемо вивести з тіні цілі сектори, які намагаються обійти весь бюрократизм, якщо хочемо, щоби платилися податки, треба змінювати систему дозволів. Наприклад, видавати їх не на конкретного працедавця і конкретну посаду, а на цілу галузь. Є, наприклад, сільське господарство: ну хто здобуватиме дозвіл на працевлаштування на два тижні збору полуниць в одного працедавця? Наш громадський сектор говорить про це багато років. Думаю, така зміна буде корисна як працівникам, так і їхнім працедавцям.

А чому досі всі законопроекти щодо міграційної політики виходили в Польщі з міністерства, а не з депутатської ініціативи? Депутатів це не цікавить?

У Польщі чимало змін, що полегшили процедури працевлаштування мігрантів, які є наслідком тиску польського бізнесу на уряд. А частина депутатів парламенту живе трохи в іншій реальності. Депутати правлячої партії поготів живуть з ідеєю, що сюди зараз приїдуть величезні групи сирійських біженців і позбавлять Польщу власної ідентичності. Міграцію бачать в категорії загрози. Правляча партія практично заблокувала європейські кошти на інтеграцію мігрантів – щоправда, під тиском Брюсселя мусила змінити рішення, проте перерозподіл зроблено на користь воєвод.

Котрі досі міграцією займалися наказово – видавали рішення про перебування.

У Польщі не існує продуманої міграційної чи інтеграційної політики щодо мігрантів. Зокрема, ідеї, що інтеграція мігрантів не загрожує державі, а йде їй на користь. У центрі такої політики має бути людина. Не можна думати, що працівник приїде лише на короткий час, попрацює і поїде, а ми не маємо нічого з цим спільного. Це головна помилка, котру зробила Німеччина в середині ХХ століття: дивлячись на громадян Туреччини як на тимчасових «гостьових» працівників, влада не зауважила, що утворилися місця, у яких не говорять німецькою мовою. Усе тому, що влада проігнорувала, що мігрант – не тільки працівник, але й людина. Не можна про міграцію говорити тільки в економічних категоріях, без інтеграційної політики.

Мирон Сич, твердив не один раз, що не можна виграти виборів, спрямовуючи кампанію лише до українців. До кого ти ще звертатимешся?

До нової діаспори. До української меншини – громадян Польщі. І до поляків, яким небайдужі добросусідські відносини з Україною, які вважають, що від них залежить майбутнє польської держави. Окрім цього, я багато років живу в Польщі, ходжу до лікарні, маю побутові проблеми. У кампанії я теж говоритиму про ці речі, вони мене стосуються так само, як і автохтонних мешканців Польщі.

Ототожнюєш себе з «шісткою Схетини» (програма «Громадянської коаліції» – ред.)? Це він поставив один з основних акцентів на проблемах сфери охорони здоров’я.

Так. Це частина моєї кампанії. Я підтримую відновлення системи верховенства права, соціальну підтримку працівників, старших людей, зміни в освіті, але також цивільні партнерства. Це важлива частина моїх поглядів.

Ти знаходишся на 38-му місці у варшавському списку. Ми з тобою розуміємо, що мусить статися неабияке чудо, щоби ти потрапила в парламент. Чи можеш сказати, що було метою старту у виборах із розумінням, що ти до парламенту не увійдеш?

Кампанія дає нагоду заявити про себе. Не конкретно про свою особу, але про історію мігрантки, активістки, жінки, котра користується активним виборчим правом. Я хочу показати, що така група існує, ми є громадянами Польщі, Польща не є моноетнічною країною, про це треба думати. Українці – це не тільки фізичні працівники (котрі теж роблять великий внесок у розвиток Польщі), але також це широкий спектр різних людей… А може, чудо станеться і за мене проголосує багато виборців? (сміється).

Ти розумієш ризики такого старту як голова неурядового фонду? Польща – це щораз більше поділена в політичних поглядах держава, і старт зі списку одного з двох головних політичних суперників може мати свої наслідки.

За останні роки більшість громадських організацій Польщі призвичаїлася до того, що ми не є частиною мейнстріму. Моя організація весь час є аполітичною, а моя участь у виборах – це окрема історія. Фонд свідомо не надає підтримки жодній політичній партії, щоби допомагати українським мігрантам чи будувати добрі польсько-українські відносини. У згідних із нашими статутними цілями ініціативах будь-яка партія може бути партнером. Це стосується і польського, і українського контексту. Ми намагаємося керуватися цінностями – коли в Україні стояв перший, другий Майдан, ми його активно підтримували, проте це була підтримка не політичних партій, а цінностей. Хоч у Польщі вже давно третій сектор оцінюють не по-партнерськи. Можливо, тому варто йти в політику, щоби громадські діячі стали рівноправними партнерами в діалозі?

Це дуже цікава і одночасно прикра теза – у розвинених демократіях політик і громадський діяч є рівними. У зв’язку з цим в мене останнє питання: а чого зараз бракує в польській політиці?

Політика в Польщі дуже довго обертається навколо тих самих імен. Тому я дуже тішуся, що одна з найбільших польських партій відкрила свої списки для громадських діячів, зокрема для мене, жінки з мігрантським походженням. Польська політика поки що не до кінця усвідомлює, які зміни відбулися в останні роки в суспільстві: що є люди віруючі і невіруючі, що віруючі є різних конфесій, що є люди, котрі говорять різними мовами, що є поляки і рівноправні з ними натуралізовані мігранти. І що всі ми – це Польща.

Фото автора

Поділитися: