«Ми, співаки, мусимо підтримувати свою культуру»

ГРОМАДА ■ №43, 2018-10-28

Павло Пецушок – лікар, співак-тенор та художник. Народжений на Лемківщині, він уже багато років проживає у Білостоці, де протягом майже декади популяризує українську класичну музику. Нещодавно саме вийшла платівка з різдвяним репертуаром, записана спільно з квартетом Ensemble Quattro Voce.

Павло Пецушок. Фотографія з приватного архіву.

Людмила Лабович: Ти багато років популяризуєш український класичний різножанровий спів. Звідки в тебе, лікаря за професією, зацікавлення українською музикою?

Павло Пецушок: Справді, перш за все я лікар – я закінчив дуже відому Медичну академію в Білостоці та вже 14 років працюю лікарем сімейної медицини та геріатрії. Також я закінчую спеціалізацію з діабетології і сподіваюся займатися лікуванням також цукрового діабету.

Окрім того, я закінчив Музичну академію ім. Фридерика Шопена в Білостоці та займаюся співом. це відбувається в моєму житті паралельно, я намагаюся розділяти лікарську й музичну діяльності та робити все професійно. Моє зацікавлення українською музикою почалося в середній школі. Так склалося, що я вчився у IV Загальноосвітньому ліцеї з українською мовою навчання у Лігниці, де провів дуже цікаві чотири роки. Співав у знаменитому шкільному хорі «Полонина», яким диригував Ярослав Левків, учень маестро Михайла Дуди. Трішки танцював в ансамблі. Думаю, відтоді все почалося.

«Полонина» – хор високого рівня, це заслуга диригента Ярослава Левкова та його дружини Віри Григоренко-Левків. Вони разом від самого початку навчали хористів вокальної техніки – це була та основа, яка взагалі дозволяла почати співати в хорі та значущо покращувати вокальний рівень колективу. Це помічали як співаки інших хорів, так і українське середовище в Польщі. Не можу не згадати також про величезний запал самих хористів. Це було неймовірно – між нами існували сильні емоційні зв’язки, все це творило міцний та майстерний хор. Ми регулярно зустрічалися і тренувалися, виконували складний репертуар, мали багато успіхів. Потім, уже закінчивши школу, я тужив за тим періодом у житті, за минулим, хотілося знову співати українських пісень.

Чи це був єдиний український хор, у якому ти співав?

Ні, згодом я почав співати у хорі ім. Максима Березовського, що був заснований 1998 року з ініціативи випускників нашого ліцею в Лігниці. Музичним керівником став тодішній диригент хору «Полонина» Ярослав Левків. Епізодично співав також із «Журавлями». Розпочавши навчання у Медичній академії в Білостоці, я приєднався до
університетського хору, яким керувала проф. Божена Савицька.

Мої музичні зацікавлення стали поштовхом до того, аби під час спеціалізації з сімейної медицини вступити до музичного навчального закладу. Я почав вчитися у Музичній академії ім. Кароля Шимановського в Катовицях (клас сольного співу проф. Яна Балляріна), продовжив на другому курсі Музичної академії в Білостоці (клас сольного співу проф. Уршулі Травінської-Мороз). Паралельно з навчанням став вести концертне життя та вводити до репертуару українські пісні.

Чи саме тоді з’явилася ідея запису платівки з українськими піснями?

Так, у 2010 році як випускник Музичної академії в Білостоці я вирішив записати «Українські імпресії». Це платівка, яка містить українські народні пісні, але в класичному, оперному опрацюванні видатних українських композиторів під акомпанемент фортепіано.

До співпраці я запросив співачку Марту Врублевську (сопрано) і Кшиштофа Кєрцуля, який реалізував партії фортепіано. Ми разом записали 16 українських пісень, з якими потім виступали на багатьох концертах. Через чотири роки з’явилася чергова платівка… Потім була перерва, бо важко кожного року видавати щось нове. Однак у 2014 році вийшла друга платівка з українським репертуаром, цього разу – із творами Максима Березовського, які я співав ще в ліцеї та дуже любив.

Цей диск ми видали разом із нашим Ensemble QuattroVoce, який творимо: я (Павло Пецушок, тенор), Пшемислав Куммер (бас), Марта Врублевська (сопрано) та Олександра Павлючук (мецосопрано). Це своєрідний та професійний квартет, який може виконувати будь-який репертуар. Разом ми записали 12 творів Максима Березовського. Думаю, це перше таке виконання музики цього українського композитора – повністю сольне.

Нещодавно вийшла чергова платівка вашого ансамблю.

Так, це «Orthodox Christmas – Oh, What a Wonder!» – «Що то за предиво». Видало її музичне видавництво «Acte Prealable» з Варшави, яке популяризує давню польську музику, але погодилося поширювати у світі також українську.

Перша частина платівки є більш церковною, це різдвяні співи, які дуже цікаво вписуються у характер і контекст того запису. Це тропарі, кондаки та ірмоси Степана Дехтярьова, Дмитра Бортнянського і Артемія Веделя, співані церковнослов’янською мовою.

У другій частині ми записали багато українських колядок. Мій підбір репертуару був дуже емоційний, пов’язаний
із тугою за минулим. Там є колядки в обробках Кирила Стеценка, Миколи Леонтовича, Олександра Кошиця та інших видатних композиторів. Це найвідоміші українські колядки: «Бог ся раждає», «Дивная новина», «По всьому світу» та інші.

Платівка вже готова, згодом ми розпочнемо промо-частину. вважаю, що наш запис дуже вдалий, хоча не мені це оцінювати: я віддаю це на рішення українського середовища в Польщі. Я зробив запис і популяризую нашу культуру, тож маю надію, що відгуки будуть позитивні.

Чи українська музика в класичному виконанні в Польщі достатньо відома?

Вона відома, але не так, як інші жанри української музики. На жаль, у Польщі виходить мало платівок з цією музикою, принаймні я таких записів останнім часом не бачив. Я сам придбав би такі платівки, але їх немає. В Україні записів у виконанні українських хорів дуже багато, але ми все-таки живемо у Польщі, і я цікавлюся перш за все тим, що робиться тут. Думаю, що це важливе завдання для нас, співаків, – ми мусимо підтримувати свою культуру. І я це роблю. Маю надію, що це якимось чином помічають і цінують.

Ти залучаєш до співпраці людей з-поза українського середовища та поширюєш українські пісні серед поляків. Перш за все, твої друзі з ансамблю навчилися співати українською…

Українська мова не надто важка, але для польського вокаліста або співака важливо досконало опанувати її фонетично, щоб цей запис був добре сприйнятий слухачем у Польщі і навіть в Україні. Це, на мою думку, – величезна робота. Мені вдалося заохотити своїх друзів із Ensemble QuattroVoce, вони почали співати українською – думаю, їм це вдається професійно.

Бачу, що українською класичною музикою цікавляться не лише українці, але й поляки. Буває, що люди, які ніколи не чули українських творів, беруть наші платівки і потім питають мене: «Це чудова музика, звідки ти її взяв, де можна це послухати?». Люди цікавляться.

Українська музика важлива у моєму житті, тож я стараюся її пропагувати.

Як це виходить – хай оцінюють інші. Чи є вже плани чергових проектів?

Ми з Ensemble QuattroVoce хочемо наступного року записати 23 дуети, терцети і квартети Миколи Лисенка та Кирила Стеценка. У нас уже є ноти з Канади, тож будемо помаленьку вивчати репертуар. Платівка повинна з’явитися наприкінці 2019 року. Маю надію, що черговий запис української музики вдасться нам дуже добре.

Поділитися:

Категорії : Розмова

Схожі статті

«Білорусь сьогодні звучить яскраво»

Анастазія Канарська ■ КУЛЬТУРА ■ №39, 2020-09-27 Розмова з музикантом-імпровізатором Олексієм Ворсобою. Олексій Ворсоба – композитор, аранжувальник, виконавець (клавішні, акордеон), імпровізатор, педагог, двічі стипендіат...

Сергій Петриченко: Про пермакультуру, розумне господарювання, роботу на радіо та традиційну музику

Григорій Сподарик ■ ІНТЕРВ'Ю ■ №36, 2020-09-06 Пермакультура – це натуральний спосіб вирощування рослин. Десять років тому нею зацікавився Сергій Петриченко – журналіст української редакції...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*