Наталя Кляшторна ■ ІСТОРІЯ ■ №17, 2014-04-27

Назви населених пунктів у різних мовах можуть мати різні варіанти. Особливо тоді, коли одна мова користується кирилицею, а інша – латиницею. І коли населені пункти, засновані людьми одної національності, лежать у межах іншої держави. Знаємо, що Wien – це Відень, а Przemyśl – то Перемишль. Назва Ustrzyki Dolne, як і Ustrzyki Górne, у Польщі давно прижилася. Натомість в українських джерелах зустрічаємо два варіанти одного й того ж самого топоніма – Устріки та Устрики. Тож, маючи такий вибір, яку назву українцям слід вважати історичною, а яку похідною, і відтак – якою користуватися й передавати своїм дітям?
Раніше я завжди думала, що назва Устріки походить від двох логічно сполучених між собою слів – устя рік або устя ріки.
Устрічанин Іван Федецький, активіст гуртка ОУП в Устріках-Долішніх, якось згадав, що показував польським краєзнавцям місце в Устріках, де схрещуються дві ріки – Стривігор (Стряж) та Ясінка. Версія І. Федецького виявилася переконливою, ось і тепер уже в польських джерелах, на сайті ґміни Устріки-Долішні (http://www.ustrzyki-dolne.pl/) про історію Устріків читаємо, що «wieś Ustrzyki nazywaną Ustryk (od „ustrik” – miejsce zbiegu rzek)…». Також в історико-краєзнавчому довіднику «Bieszczady – Gmina Lutowiska» (1995 р.) про назву Устріків-Горішніх написано, що походить вона від українського устя ріки, себто місця, де одна ріка впадає до іншої. У випадку Устріків-Горішніх – до потоку Волосатого впадають потоки Теребовця та Річиці.
Устя – поширена назва не лише гирла ріки. Виступає вона і як самостійна назва окремих рік та їхніх приток. Лише в Україні є вісім населених пунктів з назвою Устя. Зустрічаються такі ще в Білорусі та Молдові. Згадуються теж Устя-Руське (тепер – Устя-Горлицьке) на Лемківщині та Устєріки на Гуцульщині. Загальновідомо, що слово ріка поширене в усіх карпатських говірках. Я не певна, що воно зустрічається десь у такому варіанті, як «рика». Принаймні, в діалектологічних словниках нічого подібного не зафіксовано.
У бойківських, долинянських і лемківських говірках є слово рик (голос звіра), а більш поширеним є похідне від нього дієслово ричати. На Бойківщині є село Риків. А ще одним похідним є слово проректи. Отже назва Устрики може означати – гучна ріка, гомінка-говірлива. Та у правдивість цього повірить хіба що той, хто в Устріках не був. Ніде більше в Карпатах не зустрічається топонім, який би свідчив про ричання ріки. Ричали тільки дикі звірі, це визначення стосувалося більше лісу чи непрохідних хащ. Звісно, Устріки первісно були лісовою пущею, оточеною вінцем гір, яку довелося приборкувати нашим предкам. Однак слова ричання і устя навряд чи добре поєднуються. Старі назви поселень могли бути чудернацькими, але вони ніколи не були абсурдними.
Про устя йдеться ще в одному топонімі. Це село Устянова, яке лежить за 10 км від Устріків. Можливо, ця назва означає – нове устя. Хоч імовірніше, що топонім походить усе ж від імені Устян, адже перша згадка зафіксована – про Устянову Волю (польські краєзнавці чомусь відстоюють думку, що засновником був Іштван).
У спадщині бойківського Нестора – о. Михайла Зубрицького (1856–1919 рр.) – зустрічаємо тільки варіант Устріки. Автори «Літописів Бойківщини» (30-ті рр. ХХ ст.) теж наполягають на назві Устріки, обґрунтовуючи це тим, що походить вона від «устя ріки» (імовірно, знаючи про Устєріки на Гуцульщині), водночас зауважуючи, що функціонує й назва «Устрики». Натомість у «Літописах Бойківщини» 70–90-х років зустрічаємо вже як Устріки, так і Устрики, себто різні варіанти в різних авторів, що зумовлено (не в останню чергу) тим, що у виданні змінювався редакторський склад.
Насамперед цікаво було довідатися, як називали своє місто самі устрічани. Якщо відверто, назву Устріки я чула вдома в суто бойківському фонетичному оформленні – люди в Літовищах знали, що «сут Вустрікы», і йшли вони «д Вустрікам чи до Вострік». За консультацією довелося звернутись до уродженців Устрік-Долішніх – Івана Свідерського, Любомири Футрик та Ірини Возної. Вони одностайно ствердили, що мешканців їхнього містечка називали устрічанами, а не устричанами. Зрештою, в їхніх письмових спогадах я жодного разу не зустріла «Устриків».
Тоді я почала пошуки в інших джерелах. Д-р Володимир Гуревич ще в 30-ті рр. ХХ ст. зауважував, що «відшукати справжню назву деколи можна тільки на основі уживаної номенклатури в сумежних селах». Тому я не полінувалася й опитала людей із сусідніх сіл – Ясеня, Берегів-Долішніх, Рівні, Устянової, Коростенка. Від них можна було почути Устріки, Вустріки чи навіть Востріки – проте передостаннє «і» завжди звучало чітко, а наголос падав на останню голосну, а не передостанню. Щоправда, хтось згадав, що назву Устрики колись зауважив в українській газеті часів німецької окупації. Мовляв, ми так не називали, але вчені люди колись так записали і так вже воно лишилося. Отже, назва Устрики була прийнята українським середовищем ще в міжвоєнний період.

Принагідно зауважу, що в радянський період топонім Устріки не змінювали. В усій радянській документації зустрічається Нижні Устріки, а в паспорті моїх батьків у графі про місце народження значиться Нижньоустріцький район.
Звідки же взялися Устрики – це перекручування чи новотвір? Новітня назва фіґурує на таблиці біля церкви Успіння Пресвятої Богородиці в Устриках-Долішніх, на сторінках української преси в Україні та Польщі. Все зрозуміліше, наприклад, з містечком Лютовиськами, які бойки називали Літовищами або Лютовищами. Проф. Ярослав Рудницький писав, що Літовища перекрутили на Лютовиська, взявши за основу офіційну польську назву Lutowiska. Чи не з тих самих причин сталася метаморфоза з Устріками?
Роздумуючи над цими загадками, я пригадала історію зі зміною назви ще одного славного села центральної Бойківщини (Тухольщини), поблизу якого розташована фортеця Тустань. Ідеться про Уріч. В основі назви цього села також є слово «ріка». Фатальна заміна «і» на «и» мала місце й тут. Назву Урич місцеві бойки прийняли, однак і досі не навчилися її вимовляти, говорячи Уріч (себто «у ріки»). Подібна історія і з назвою села Плав’я на Сколівщині, яке ще за австрійських часів зробили Плав’єм на польський кшталт (аналогічно, як Лип’я – Лип’єм).
Часто зустрічаємо в Карпатах назви неслов’янського походження. Тепер ці назви є предметом дискусій мовознавців, географів, істориків. Можемо тільки здогадуватись, що вони означають, бо не знаємо достеменно, які племена чи народи й коли саме залишили нам у спадок Кучери, Маґури і Менчули. Зрештою, нема одностайності й щодо самих «Карпат» – чуємо то про давніх карпів, то про літописних білих хорватів…
У нашому ж випадку маємо справу з назвою слов’янською і добре зрозумілою, якщо говорити про первісне Устріки. Бо Устрики, ймовірно, є похідним від нього, наближеним до польського варіанту Ustrzyki.
Від першої згадки про Устріки минуло вже понад 500 років. Тепер ніхто не заперечить, що ця назва – прадавня. Не модерна і не штучна, як Бєщади або Креси. Мусимо берегти її первісне звучання, а відтак і написання, від несвідомого перекручування внаслідок невігластва чи свідомого – для затирання слідів.
Історія розпорядилася так, що протягом останніх століть русинів-українців у містечку жило щораз менше і менше, а понад 60 років тому, 1951 р., в рамках обміну територіями між СРСР і Польщею вони були змушені покинути ці терени. То ж чи варто сьогодні писати про одну букву в назві міста, де живуть нині лічені десятки українців? Не хочеться закінчувати на сумній ноті. Але може статися й так, що ще через 500 років оця одна літерка буде одним з небагатьох доказів нашої присутності там. Якщо не єдиним. ■

Поділитися: