МЕНЕДЖЕР Іван Купало. Чому тільки раз на рік, Іване?..

Богдан ГукГРОМАДА2009-07-16

{mosimage}

Реконструкція однієї уяви
– На початку ХХІ сторіччя, в центрі європейського міста, в римо-католицькій Польщі – пережитки поганського минулого?!!
– Спокійно, мій друже- стереотип – це Східна Європа, багатокультурна Галичина…
Таку форму міг мати внутрішній діалог Анни Дрозд – голови Перемиського гуртка ОУП, що вже 5 років організовує в надсянському місті свято „Ніч на Івана Купала”. Сцена проведення культурного заходу так само дивна, як і цей вигаданий діалог: романтичний берег Сяну, де знаходиться один з найжахливіших архітектурно, на мій погляд, готелів – „Ґромада”. Однак споруда відмежовує Сян від дороги Перемишль-Сянік.

Словацьким оком Юрія Бузалки
Антрополог культури, словак Юрій Бузалка, прибув і цього року для проведення досліджень. Вибрав собі місце на готельній терасі та спостерігав. Згадував перебування в Перемишлі 2003 р. Вислідом була книжка „Nation and religion. The politics of Commemoration in South-East Poland”, видана 2007 р. в Берліні. А тепер крутив головою. Що так дивувало антрополога з Братислави? Надсянські трави, які мав перед своїми очима. І водночас стримувався, аби не оглянутися на бетон „Ґромади”.
Так, він романтик – „Нація і релігія. Політика увічнювання в Південно-Східній Польщі” символічно закінчується моментом перенесення 2004 р. „Ночі на Івана Купала” з Посади- Риботицької до Перемишля. Бузалка сидів і не вірив власним очам… „Мечіарку”, я своїм і досі не вірю…

Post-peasant populism?
Теза про „постселянський популізм” як основу громадської активності та поведінки недавніх селян у місті Перемишлі є тезою Юрія Бузалки-„Мечіара”. Якщо хтось думає, що постселянський популізм – це щось погане (бо „пост”), то зустрінеться з кількома перешкодами. Одною з них може бути Йосиф Гащин, який, стоячи за прилавком напроти сцени та наділяючи гостей салом і часником, ніяким „постом” сам собі не здавався. Я бачив, що він усе „купальське сало” різав з якнайкращим гумором та відчуттям корисної забави. Могли б йому позаздрити „постіндустріальні” продавальниці смажених ковбасок-смердючок, які отаборилися поруч, але мали купців щойно тоді, коли „фірма” Гащин&Гащин перестала діяти.

Парад вишиванок
Суботнього пополудня, 4 липня, на площі між Сяном і „Ґромадою” молодші діти писали ікони, старші плели щось схоже на вінки. Хто б міг подумати, що можна цим так цікавитися?! Потім, пізно вночі, коли звучали гарячі ритми у виконанні „Горпини”, ці величезні вінки я бачив у декого на голові!
Сцена якийсь час була порожня, але невдовзі, після зливи, А. Дрозд офіційно відкрила купальське свято, привітала всіх гостей та учасників. Присутнім був депутат Сейму П. Томанський, який сказав, що ця імпреза важлива, а він має надію, що урядові невдовзі вдасться передати „Народний дім” українській громаді. Цього запевнення не чув ніхто з керівників міста, бо міська влада була відсутня. Може й добре, бо чи мала б що сказати зібраним?
На свято прийшло багато людей, понад 800, а перед самим обрядом пускання вінків було може навіть коло тисячі. Найближче підійшли до сцени діти, старші статечно сиділи, а голодні смакували „постіндустріальну” та „постселянську” їжу на другому боці площі. Різниця в смакових відчуттях не заважала слухати виступи ансамблів „Розмай” зі Львова, перемиських „Надії” та „Аркана”, хору Острозької академії і навіть ветерана О. Кульчицького. Сяніцьке дівоче „Відимо” запізнилося, а випала йому роль поєднати Кульчицького з містерією купальської ночі. З цієї нагоди малий відступ у тексті.

Вогненний менеджер
Організаторка А. Дрозд чітко бачить роль та місце „Ночі на Івана Купала” в Перемишлі:
– На сьогодні це єдина імпреза поза стінами концертних залів, повністю відкрита для кожного мешканця міста, – каже вона. – Її призначення – сприяти виявленню та визначенню культурної тотожності як українців, так і поляків. Це один з небагатьох днів року, коли вулицями Перемишля ходить молодь у вишиванках та говорить українською мовою. Більшість перемишлян дивиться на вишивані сорочки байдуже, меншість – вороже, а між ними є дедалі більша група тих, яким українство в місті починає подобатися.
Поляків було цього року на святі немало, приходили, бо щось файне над Сяном діється, буде українське, тобто кольорове і веселе! Це тобі не „валентинки”, прищеплені польській молоді Заходом. Їй тепер „Купало” пахне свободою та поганством, як і ціле українство. Можна одягнути на голову коло з трави, можна слухати співу, почуватися невимушено в дуже толерантній атмосфері.
– Іван Купало це добрий менеджер українства, з ним можна багато зробити навіть у такому закритому, консервативному місті, як Перемишль. Ця імпреза мене багато вчить, показує, що українська культура при професійному підході може багато чого цінного запропонувати, – міркувала А. Дрозд.
Якраз починався вечір і під спів сяніцьких дівчат з „Відима” на площі між сценою та Сяном спалахнули смолоскипи – знак, що наближається водовогненний бог любові Купало…

На щастя для „добрих” тещ…
Дівчата наблизилися до берега річки, яка виблискувала сяйвом ночі. Місяць світить на їхні білі сорочки, вогонь у долонях, а лице сором’язливо сховане в травах-квітах. „Ой на Івана, та й на Купала рано-вранці сонце зійде…”, – купальські пісні звучали ніжно, дівчата зійшлися в коло, побоюючись, чи хлопці не розірвуть його, однак хлопці чекали нижче. Коли дівочі долоні пустили вінки зі свічками, вода завирувала під хлоп’ячими ногами – кинулися перехоплювати дівочу долю… Старші дивилися з берега, зітхаючи за поганською давниною… (усе інше ховається в глибоких книгах навколишніх лісів, у щасливому наріканні матерів та зойках завжди нещасливих тещ).

Переспів розмови Бузалки з Гуком
Тимчасом я, не цілком розуміючи, гортаю його англомовну „Націю і релігію” та кажу:
– Юрасику, оця Ольга Висоцька з Європейського інституту у Флоренції, чи вона має рацію?..
– Ти про статтю „Популізм і Радіо Марія” з вересневого номера краківського католицького щомісячника „Знак” за 2008 рік?
– Йо, вона написала, що „populizm i religię katolicką łączą trzy główne cechy społeczne: przewaga i obrona patriarchalnej rodziny i surowego porządku moralnego, skomplikowana „obsesja” dotycząca narodu albo innej grupy „elementarnej”, i wreszcie rola ludu i jego tradycji”. Як я маю це розуміти в контексті „Ночі на Івана Купала”? Я занепокоєний, знаєш – популізм і строга мораль…
– Богдане, українці в Перемишлі, як я довів своїми дослідженнями – не є ані нацією, ані елементарною групою, ви є т.зв. „закерзонці”. Та Ольга мабуть ніколи цього не зрозуміє, бо це так, якби хтось намагався збагнути паралогічний зв’язок між „Іваном” та „Купалом”, який тут нині називається „традиція”…
– Та ти що, Мечіарку?! Чи мені образитись?!
– „Іван Купало” – це поєднання двох світів: язичницького і християнського, це вода і вогонь в одному.
А ви, закерзонці в Перемишлі, так само: селяни з вогню з- перед 1947 року, вихлюпнуті на перемиську вулицю.
– То я роздягаюсь і стрибаю в Сян!
Я вже давно голий, бо все це розкрив у своїй книжці!

„Наше слово” №29, 19 липня 2009 року {moscomment}

Поділитися:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*