МЕНЕ звати Юзевський, Генрик Юзевський

Анна Коженьовська-БігунРЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ2009-10-29

{mosimage}

Timothy Snyder, Tajna wojna. Henryk Józewski i polsko-sowiecka rozgrywka o Ukrainę. Kraków: Wydawnictwo Znak 2008, s. 344

Кожен, хто хоча трохи цікавиться Україною, рано чи пізно зустрінеться з прізвищем воєводи Генрика Юзевського. Найчастіше появляється воно в контексті волинського експерименту, який трактується у Польщі як суто романтичний зрив, трошки наївний, трошки дурнуватий і трагічно завершений. Пересічний студент історії чи україністики дізнається також, що Юзевський став жертвою націонал-демократів, які мали інше бачення розвитку того регіону, відкликали воєводу з Волині й вислали до Лодзі.

Цим містом найчастіше закінчуються наші знання про життя волинського воєводи і його експеримент. Тому варто взяти до рук книжку американського професора Тімоті Снайдера „Таємна війна. Генрик Юзевський та польсько-радянська гра за Україну”.
Автор розвиває перед очима читачів неймовірні події. Видобуває з непотребу історії персонаж, при якому Бонд (так, саме Бонд, Джеймс Бонд) є нудним аматором. Довге і повне емоцій життя Генрика Юзевського спокійно могло б стати сюжетом сучасного сенсаційного фільму чи телевізійного серіалу. Юзевський народився в Києві, ще під час Першої світової війни служив у структурах Польської військової організації, яка вела в російській імперії розвідницьку діяльність. Згодом став віце-міністром в уряді Української Народної Республіки. Завжди був дуже близько пов’язаний з Пілсудським, за його наказом став волинським воєводою… Снайдер детально пояснює всі тогочасні елементи польської східної політики. Показує, чому саме Волинь була таким важливим, можна сказати стратегічним, пунктом для польського уряду і чому саме там, і тільки там, цей експеримент мав якийсь шанс завершитися успіхом.
Юзевсьський є для автора частково романтичним, а частково прагматичним героєм. З одного боку, не можна було знайти кращої і більш відданої справі людини, яка б настільки глибоко розуміла всі українські нюанси й жила світлішими ідеями, з другого, Юзевський залишався лояльним громадянином Польщі й все, що він робив, мало служити вихованню лояльних громадян Польщі. Його політика толерантності щодо українців і розвитку української культури мали гарантувати так званий святий спокій у кордонах ІІ Речі Посполитої, але також становити противагу для українізації, яка саме розцвітала в радянській Україні й приваблювала до комунізму мешканців прикордоння.
У книжці багато місця присвячено розвиткові комуністичної пропаганди на Волині, детально описано способи праці активістів Комуністичної партії Західної України, які – за словами автора – перші почали закликати до „остаточного розв’язання” національних проблем регіону. Описано крок за кроком трагічну долю волинських євреїв. Аналізовано ситуацію регіону під німецькою та радянською окупацією. Снайдер дуже широко презентує тогочасне політичне і суспільне тло, так широко, що в гущавині фактів губить часом головного героя. Слід однак сказати, що ці факти захоплюють своїм багатством і свідчать про величезну наукову документацію, яка була зроблена американським професором.
Але Юзевський – це не лише Волинь і місцева національна політика. Це також чимала частина прометейського руху, ініційованого Пілсудським. Метою „Прометеїв” було створення таких національних напружень у неросійських республіках, які довели б до самостійного розпаду Радянського Союзу. Поляки висилали в радянську Україну шпигунів, рекрутованих найчастіше серед колишніх вояків Петлюри. В Україні була утворена ціла сітка агентів, які мали підтримувати процес розвитку національної свідомості українців. Звичайно, самостійну Україну бачили лише в кордонах УСРР. Території, що знаходилася під Польщею, це не стосувалося. Не викликає однак сумнівів, що Юзевський ставився з великою повагою до українців, розумів їхнє прагнення до самостійності, дивився на Україну перспективно. Прометейський рух, за словами Тімоті Снайдера, помер з двох причин. По перше, Голодомор і Великий терор ефективно ліквідували польську агентуру в Україні. Так ефективно, що у вересні 1939 р. не було кому попередити польський уряд про радянське вторгнення. По друге, помінялася й польська політика щодо СРСР та скорочено фінансування „Прометеїв”. На кінець, сам Юзевський втратив прихильність тогочасної влади і був висланий як воєвода до Лодзі.
Вибух ІІ Світової війни відкриває нову карту в його житті. З 1 вересня 1939 до 3 березня 1953 (тобто майже 14 років!) перебував він у конспірації й передавав рапорти на Захід. Снайдер дуже виразно, майже графічно, представляє, як виглядала сітка агентів Юзевського і як по черзі їх арештували комуністи. Аж врешті і сам Юзевський потрапив у руки СБ. Сталося це два дні перед смертю Сталіна. Коли наприкінці 50-х Юзевський вийшов із в’язниці, повернувся до свого найбільшого захоплення, про реалізацію якого мріяв усе життя, а раніше не міг реалізувати – до живопису. А слід сказати, що був він передусім дуже обдарованим художником.
Тімоті Снайдер підсумовує діяльність волинського воєводи, уміщуючи її у контекст картини, мистецького твору, бо діяльність, ведена ідеалістом, який дивився на світ очима митця, була шедевром сама по собі. А найважливішим для автора книжки є факт, що український ідеалізм Юзевського перейшов у дуже конкретні гасла паризької „Культури”, заіснував у політичній думці „Солідарності” і став наріжним каменем сучасної польської політики щодо самостійної української держави.

„Наше слово” №44, 1 листопада 2009 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*