«Малюк вибіг босоніж по подарунки»

ІНТЕРВ’Ю ■ №4, 2019-01-27

П’ять років тому Галина Андрушків та Вікторія Батрин створили «Ініціативу героям Майдану», і з того часу кожного року проводять акцію «Свята без Тата». Цього року ініціатива допомоги українським дітям, у яких батьки загинули на війні, побила власний рекорд.

Свята без тата
Фото з архіву «Ініціатива героям Майдану»

«Команда ельфів» в Українському домі у Варшаві працювала вже п`ятий раз: збирала, пакувала і відправляла в Україну подарунки від святого Миколая. Цього року їх було 2987. Протягом акції зібрали також 103 тисячі злотих. Про цьогорічні «Свята без Тата», підтримку ініціативи та про її адресатів розповідає Вікторія Батрин.

Благодійність і допомога в Польщі протягом останніх днів асоціюються з «Великим оркестром святкової допомоги» (ВОСД) і вбивством мера Ґданська Павла Адамовича. Як, на твою думку, ця ситуація вплине на людей, їхню готовність допомагати іншим та підтримувати благодійні акції?

Ці події вразили людей, дали зрозуміти, серед якого негативу та мови ненависті ми опинилися. Сподіваюся, жертва Павла Адамовича змусила людей це усвідомити і щось змінити. і це принесе позитивний ефект.

Чи вам доводилося стикатися з мо- вою ненависті, хейтом (хейт – з англ. hate, що означає ненависть – ред.)?

Він з’являвся відразу, коли ми починали розповсюджувати інформацію про збір коштів. Цього року негативу в інтернеті було найбільше за всі роки – мабуть, тому, що наша акція мала найбільший розголос у медіа. Завдяки Петру Тимі про «Свята без Тата» багато писали. Після цього були повідомлення і коментарі з вимогами «їхати додому» (в Україну), але вони швидко втихали.

Але вам усе вдалося, і результат цьогорічної акції побив рекорд попередніх років. Щиро кажучи, я думав, що буде по-іншому.

Я теж, бо до 3-4 січня ми майже нічого не отримували. А збір коштів тривав до 7 січня. Ми думали, що треба буде докладати з власних заощаджень. Але з початком року ми отримали близько 10 переказів від людей за день. Крім цього, частину грошей зібрали на сайті Zrzutka. pl, але це було тільки 20% від всієї суми. Акція тривала від листопада, не знаю, чому спочатку було таке невелике зацікавлення. Можливо, зараз мало інформації про те, що відбувається в Україні, люди забули про війну. Може, просто є багато інших потреб. Та попри все, ми зібрали 103 тисячі злотих, і це показує, що люди пам’ятають.

Хто ваші благодійники?

Є фірми, які ще на початку повідомили, що нас підтримають, і так зробили. Але в основному – це греко-католицькі парафії. Нам також надсилали гроші школи з української мовою навчання у Польщі. Дуже допомогло Об’єднання українців у Польщі та, як завжди, приватні особи. Є місця, де раніше проводилися акції збору солодощів та іграшок, а тепер там просто збирають гроші. У самій лише Варшаві у греко-католицькій церкві отців василіян зібрали понад 17 тисяч злотих. Ми такого зовсім не сподівалися. В інших парафіях люди або проводили одноденні збори коштів, або просто ставили на весь тиждень скриньку, до якої можна було вкидати пожертви.

Свята без тата

17 тисяч злотих у Варшаві. Може, це результат цього, що тебе тут знають?

Може, вже знають нашу акцію Марійка Капелюх, яка з сестрою Касею від початку працювала з нами, спеціально поїхала до себе в парафію у Битів і там після літургії зібрала близько 2,5 тисячі злотих. Є парохи, які нас знають і під- тримують.

На ці подарунки чекають діти українських воїнів. Я правильно кажу?

Так, вони добре знають і питають, коли приїде «Миколай з Польщі». Один із волонтерів вже котрийсь рік поспіль завозить подарунки до однієї дуже бідної сім’ї в Тернопільській області. Коли цього року він заїхав на їхнє подвір’я, малюк, побачивши його, закричав, що приїхав «Миколай з Польщі» i вибіг до нього по снігу босоніж. Насправді наші подарунки не є якимсь надзвичайними, але сам факт їхнього отримання – важливий. Тому в мене немає сумнівів, чи треба це робити. Це – не гуманітарна допомога. Дітям треба показувати, що їхні батьки загинули недарма. Якщо ми забудемо про це, діти розчаруються. А ми цього не хочемо, бо це – великі жертви для України.

А як ваша допомога розширюється у географічному плані?

Спочатку це була Вінниця і Тернопільщина. Зараз це також Житомирщина, Івано-Франківськ, Львівщина, Рівне, Київ, Кривий Ріг тощо. Крім дітей воїнів, що загинули або були поранені в АТО, ми пам’ятаємо також про дітей українців, ув’язнених у Росії. Цього року передавали подарунки м.ін. в Крим для сімей політв’язнів Олега Сенцова та Алі Асанова.

Зараз частина подарунків потрапила до дітей на Різдво, а інші отримали їх до Йордану. Ми цього року їхали двома бусами. Оскільки один надало посольство України у Варшаві, це дуже допо- могло на кордоні. Ми особисто передили зібрані речі до штабу прикордонників у Львів, волонтерів з Львівщинита до кур’єрської фірми «Meest Express», яка безкоштовно доставила посилки до волонтерських центрів по всій Україні.

Загалом ми висилаємо подарунки до 11 міст, до дітей їх розвозять волонтери. Вони надсилають нам фотозвіти – як передають гостинці дітям, або документи – якщо передають гроші. Для нас важлива прозорість, бо ж нам довіряють благодійники. Кожна дитина отримує солодощі, а в залежності від віку ми також докладаємо інші речі, наприклад, шкільне приладдя. Окрім цього, кожна дитина отримує 10-50 доларів – залежно від потреб. Насамперед гроші отримують діти загиблих.

Кожного року список дітей оновлюється. Волонтери на місцях відвідують родини, дізнаються, чого вони потребують. У нас є інформація про матеріальний стан сім’ї, про те, чи родина має підтримку з державного бюджету. На щастя, кожного року вдається забезпечити всі потреби.

Тих, хто долучається до акції, часто називають «фабрикою ельфів». Хто ці люди?

Є кілька людей, які з нами від само- го початку. Те, що цього року ми встигли зібрати і спакувати все ще перед святами – це величезна заслуга осіб, які приходили та працювали з нами до ночі, пакуючи подарунки. Ми навіть не маємо уявлення, чому вони після своєї основної роботи приходять до нас ще на вісім годин. Приходять сім’ями − наприклад, родина Юрія Рейта. Долучалося дуже багато батьків навіть із кількарічними дітьми.

Ти сказала, що не маєш уявлення, чому вони приходять. А чому ви з мамою займаєтеся цим?

Коли почнеш це робити, стає вже важко зупинитися. Це приємне відчуття певної єдності. Може, це також почуття обов’язку. Для мене якось неправильно не брати участі в тому, що відбувається у нашій країні.

Ваша діяльність вимагає часу. Інші присвячують свій вільний час, наприклад, якимось подорожам. А ви?

А наша відпустка зазвичай іде на організацію літніх таборів. Інколи ми їздимо додому. Щорічні грудневі «Свята без Тата» вже стали частиною нашого життя. Але я ні про що не шкодую. Вірю, що війна закінчиться і тоді прийде час на подорожі. Зараз є інша місія.

Зараз зима, але час іде швидко, невдовзі прийде літо. Хотів спитати про відпочинок дітей у Бескидах. Плануєте організацію наступного табору?

Ми віримо у краще, але не забігаємо аж так наперед. Це також залежить від зібраних коштів, а з цим буває по-різному. Може, нам треба змінити спосіб організації табору і збору коштів. Хочемо цього чи ні, але ми вже стали міні-організацією. І мусимо йти вперед. А потреб не стає менше – їх більшає.

Поділитися:

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*