Майовы думаня ци спомины

Федір Ґоч ■ ЛЕМКІВСЬКА СТОРІНКА ■ №24, 2018-06-17

З глибокым жальом ми прийняли вістку, што залишыв Лемковину і одышов до Бога наш Велький Лемко – істория і леґенда Бескидів – Няньо вшыткых Лемків

Федір Ґоч

Не дочекався того допису, остатнього, написаного на «Лемківску сторінку».  За неї бо пережывав і жыв ньом.

Буде нам бракувати Його мудрых думок, бо Пан Фецьо – то скарбниця знань о Лемківщыні.

Схиляєме голову перед Вами, Пане Федоре. Барз красні дякуєме, же былисте з нами.
Спокою Вам серед шуму зеленых ялыц в рідных горах.
«Лемківска сторінка» тижневика «Наше слово»

Музей лемківской культуры – жытя і доробок пана Федора. Знімок Юрія Гаврилюка

В минулий 2017 р. в бесіді з ред. Богданом Гуком юж пращавємся без надійі на дальше жытя. Тогди немігєм писати, рукы были несправны. Тепер, хоц веце часу лежу и до спаня є ніч, а в ден на інвалідским возику, – думам ци в моєй хвороті зможу ищы дашто писати. Та аж дивно, жем дожыл до гнес 9 мая, до свята кінця страшной ІІ Світовой войны. Пхаются вшелякы спомины – від дитинства до гнесньой старости. Молодіст без няня была подібна як мойіх ровесників, бо в майже каждій родині вітцове іхали в світ глядати роботы, хліба и жытя. Лем 9 місяци жытя од охрещеня мі рахували, коли и мене няньо лишыли. А дальше юж од 10 р. воєнний час, мож повісти, мундуровий, бо по напасти німців на Польщу 1 вересня 1939 р. што який час іншы войска и в іншых мундурах. По одийстю польскых войск (оборона народова), на польско-словацку границю в Барвінку гвошли словацкы войска, тзв. «тісовскы», нібы союзницкых німців. До Зиндрановы німецкы воякы
заіхали моторами аж 8 вересня, але од Словацйі через Дуклю на Коросно іхали цілий час. Дос скоро німецка служба гранична заняла плебаню при церкві, а до року в середині села збудували «касарню». Так зачалося 5 років німецкой окупацйі.

Літом 1944 р. зас словацкы войска «тісовскы» будували для німців оборонны окопы – фестункы, бо зо сходу и до Карпат зближался фронт з пляном Карпатско-Дуклянской операцйі. То довгы, шырокы спомины тых часів болячых. Дакус юж єм писал о пекельных боях на Дуклянщыні и не хцу повторяти.

В Зиндранові розвідка совітскых войск зявилася 23 вересня 1944 р., а Чехословацкой армйі корпус аж 6 жовтня гвошол до с.Комарник на Словацйі. На східні Лемковині в Сяніцкому повіті совітске командуваня лапало молодых лемків до ЧА, як шумні званых «добровольцями», якых пхано майже на смерт на Дуклянщині. О загиненых в боях и о тых, котры пережыли, мігбым писати з назвиска и имена. Та зацікавленым раджу познати факты фронтовців, описаны в книжці авторства фронтовця Адама Барны и з мойом помочом. За мало описано, бо и за пізно. А книжка в новім выданю тыж по-польскы: «Лемкы в борбі за свою и не свою свободу».

Памятам 9 май 1945 р., як всяди голошено конец войны. Дуже нашой молодежы почало вертати домів з примушеных робіт в Німцях. А пак вертали нашы воякы-фронтовці, котры пережыли. Част з них приділяно до войск на Японію, але по шмареных бомбах на Японію и они вертали. Та немало з них юж не нашли своих родин в рідных селах, юж восены 1945 р. войско польске почало выганяти на схід, – гварили – до Росйі в дві до трьох годин часу. И то не з причин діяня УПА ци «бандерівців». Нихто тогди не знал и не вірил, же будут нас войском выганятине знати де. Выганяны не знали де их повезут, и же то не конец такого діяня. Але зас зближался май, весна и варварске нелюдске выгнаня на західны понімецкы терены в 1947 р. Сталіновска політика новой Польщи створила ганебну Акцию «Вісла», в які и я хлопчина пережыл найгірше пекло. Нелегко тот час споминати, бо то было бандитство як з нас творили уповців и пхали до суду або до Явожна. О тых пережытях кус єм писал в книжочци «Жытя Лемка», лем не вшытко. Може буде шырше описано в новім выданю на 50-літя Музею лемківской культуры в Зиндранові.

Прагну дякувати и гратулювати Вам, Адаме Вєвюрка, же пишете ищы материньском бесідом так як сте годны. Цикавий Ваш допис о нищеню памятника в Лігници, а не менше интересны спомины Вашого діда вояка-фронтовця, який в ЧА брал участь в кінчиню войны. Знам пережытя тых вояків и дос гірку долю и тых, што до Явожна попали. А як односилися до них новы власти – то приклад споминів Семана Мадзеляна в «Смаку долі». Не каждий має здібніст так писати як юж покійний Семан. Та юж мало з них остає жывыма. Нам не можна забыти хоц и вымушеного геройства, бо самы не пхалися під ворожы кулі, од якых кінчилося в боях молоде жытя. Можеме за них молитися зо словами «Вічная памят», а тым, што пережыли войну и вернули по 9 мая 1945 р. – «Вічна слава». ■

Федорови Ґочу на прощання

Фецю

Остатній лист пана Ґоча
до редакцйі, з яком быв
барз звязаний.

По убочи де –
Солотвина несе Твій голос
Медже, Телепівку, Кичеру
Аж за Токарню під Червений Горб
І Високий Дів
Десь ся так понагляв?
В сонцем
Розцвітений день

Фецю

Мав єси у свойому житі
Не єдну хрестну дорогу
Вистояв єси
Видно Господ
Там потребував Тебе
А час такі гарни
Такі зелени
Як молитва
Недочутих слів

Фецю

Ід гин спокійно
Буду глядав слідів
Твого кроку
Аж до остатніх своіх дни
Сяд собі гин під
Небесним Червеним Горбом
При Ватрі
І виглядай нас
Недовго бо і на нас прийде час
До позарани

До позарани
Фецю
Вічная Тобі пам’ять

Олександр Маслей

Федір Ґоч – староста «Лемківской ватры» в Ганчовій, 1985 рік. Знімок Володислава Грабана

Поділитися:

Категорії : Лемки

Схожі статті

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*