Людина, яка попри перешкоди стала істориком

Станіслав С. СтемпеньПОДІЇ2012-03-30

{mosimage}

Олександр Колянчук є одним з найвидатніших польських знавців українських визвольних змагань 1917-1920 рр., а також долі української політичної еміґрації у міжвоєнні роки. Цією проблематикою він цікавився протягом майже усього свого дорослого життя, але перші результати власних досліджень міг публічно показати лише в 90-і рр. XX ст., коли Польща та Україна стали незалежними державами. Намагаючись надолужити „втрачений” час, протягом останніх двадцяти років плідно працював. Сьогодні йому – 80 років, а він і далі працює! Зичимо, щоб так було якнайдовше!
Доля ювіляра – типова для старшого покоління українців у Польщі. Народився в міжвоєнний час, його дитинство припало на занепадницький період II Речі Посполитої і трагічне лихоліття війни та окупації, молодість і зріле життя – на часи комуністичної Польщі, але, на щастя, він дожив до вільної Польщі і вільної України. Хоч би тільки з цього приводу варто детальніше представити його життєвий шлях.
Народився 2 квітня 1932 р. у Вільці-Тарнівській на Холмщині, у сім’ї Миколая та Анастасії (дівоче прізвище Пащук). Навчання розпочав 1941 р. у щойно відкритій у його селі початковій школі з українською мовою. Однак навесні 1943 р. школа припинила свою діяльність через напружену політичну ситуацію поміж місцевими поляками та українцями. Потім продовжував навчання – після завершення воєнних дій – беручи приватні курси, організовані в сусідньому селі Тарнові. Курс завершився екзаменом початкової школи навесні 1947 р. у місцевості Став біля Холма.
Сталося це незадовго до трагічної акції „Вісла”. Сім’ю не виселено в Радянську Україну, але цього разу вона була змушена залишити рідні землі. Не допомогли ніякі клопотання – і 9 липня 1947 р. Олександр разом з батьками опинився в селі, що називалося Добрий, у Пасленцькому повіті на Ольштинщині. Восени того самого року він почав навчання в Аґрарній гімназії в Пасленку. Рік пізніше заклад перенесли до Каролева біля Кентшина та перейменували на технікум. Після закінчення школи 1951 р., О. Колянчука, як одного з найкращих випускників, спрямовано на навчання до Сільськогосподарської вищої школи в Ольштині, яку він закінчив 1956 р. і здобув наукове звання маґістра-інженера аґрарія.
Працював на різних посадах в аґро-промисловому комплексі. Спочатку, у 1957-1960 рр. – в Ольштині, у Воєвідському об’єднанні молочних кооперативів. Бажаючи уникнути сильного натиску керманичів підприємства щодо вступу до комуністичної партії, записався до селянського угруповання – Об’єднаної народної партії (пол. Zjednoczone Stronnictwo Ludowe), невдовзі запропоновано йому роботу у відділі освіти Воєвідського комітету цієї партії. Там працював до 1964 р. i, як зразковий працівник, перейшов на роботу до президії Воєвідської національної ради, a 1974 р. став заступником директора Воєвідського центру аґрарного проґресу в місті Бенсі. Однак протягом усього цього часу ніколи не забував про своє походження. Тож як аґрарна редакція Польського радіо в Ольштині запропонувала йому провести радіопередачу українською мовою, він одразу погодився й поєднав працю в радіо з вищезгаданою професійною роботою на відповідальних посадах. За освітню діяльність та опрацювання програми навчання для аґрарного технікуму з вечірньою формою праці 1974 р. одержав нагороду міністра освіти і виховання.
Педагогічні курси для вчителів професійних училищ закінчив 1974 р. і став учителем в Аґрарному технікумі в Тулавках біля Ольштина, одночасно співпрацював з Інститутом аґрарної освіти Сільськогосподарської вищої школи в Ольштині, де готувався до докторської дисертації. Тоді почав публікувати чимало наукових статей на тему аґрарної проблематики й методики навчання професійних предметів. Свої статті друкував на шпальтах часописів „Nowe Rolnictwo”, „Służba Rolna”, „Biuletyn Pedagogiczny Oświaty Rolniczej”, „Głos Olsztyński”, а також в українському тижневику „Наше слово”. […]тижневику „Наше слово”.
О. Колянчук 1979 p. стає заступником директора, а 1985 р. – директором Воєвідського центру аґрарного поступу в Серадзі. Тоді переселяється з Ольштина до Здунської Волі. Щораз більш цінує його державна влада – 1983 р. став членом Ради освіти при міністрі рільництва (був ним до 6 липня 1987 р.), був також членом, а потім головою редакційного комітету „Реґіонального аґрарного інформатора” (реґіон охоплював такі воєвідства: Серадзьке, Лодзьке, Пйотрковське, Скерневицьке та Плоцьке). Активно брав участь у діяльності Товариства всесвітнього знання, Асоціації інженерів і техніків рільництва, Головної технічної організації.
Старався також активно діяти в єдиній тоді організації української меншини в Польщі – Українському суспільно-культурному товаристві. Щораз частіше пише на історичні теми. Початково поміщає свої статті у щорічниках „Український календар” та „Український альманах”. З огляду на тодішню цензуру, не міг порушувати проблематики, яка його найбільш цікавила – тобто боротьби українців за незалежність під кінець І Світової війни, а також у перші роки після її закінчення. Проте увесь час збирав матеріали на тему такого патріотичного пориву народу, а пізніше – на тему петлюрівської еміґрації в Польщі. Ситуація змінилася після 1989 р. Його зацікавлення цією тематикою посилилося після переїзду до Перемишля 1994 р. і налагодження тісної співпраці з Південно-східним науковим інститутом (ПСНІ). У польських та іноземних наукових часописах показується щораз більше його праць, основна проблематика яких – це інтернування армії Української Народної Республіки, військові структури, культурно-освітня діяльність у таборах інтернованих, а також кладовища, похорони і пам’ятники петлюрівських воїнів. Брав участь у численних наукових конференціях – польських та міжнародних. Ось і 22 січня 1998 р. стає заступником голови управління ПСНІ, а два роки пізніше захистив докторську дисертацію на тему „Українська військова еміґрація у Польщі 1920-1939 рр.” у Національному університеті „Львівська політехніка”.
Наукові досягнення доктора О. Колянчука в області найновішої історії України – це вісім книжок та майже сто статей. Його книжкові монографії, як-от: „Незабуті могили” (Львів, 1993); „Генералітет українських визвольних змагань. Біограми генералів та адміралів українських військових формацій першої половини ХХ століття” [співавтори: М. Литвин, К. Науменко] (Львів, 1995); „Internowani żołnierze armii UNR w Kaliszu 1920-1939” (Каліш-Перемишль-Львів, 1995); „Українська військова еміґрація у Польщі 1920-1939” (Львів, 2000); „Cmentarz Prawosławny na Woli w Warszawie. Groby ukraińskie. Przewodnik” [спільно з Романом Шагалою] (Варшава, 2002); „Увічнення нескорених. Українські військові меморіали 20-30 років ХХ ст. у Польщі” (Львів, 2003); „Umarli, aby zmartwychwstała Ukraina / Померли, щоб воскресла Україна” (Перемишль, 2007), а передусім – „Nekropolie i groby ukraińskich walk niepodległościowych w latach 1917-1921” (Перемишль, 2003), також „Ukraińscy generałowie w Polsce. Emigranci polityczni w latach 1920-1939” (Перемишль, 2009), увійшли яку польську, так і в українську історіографію. Без ознайомлення з цією літературою сьогодні ніхто не здатний писати про українську боротьбу за незалежність в перші десятиліття XX ст.
У новій польській політичній реальності д-р О. Колянчук інтенсифікував також свою діяльність на громадській ниві української меншини в Польщі. Від 1990 р. він активно діє в Об’єднанні українців у Польщі, належить до створеного 2004 р. Українського історичного товариства, є співорганізатором Товариства опіки над могилами українських воїнів у Люблині, завдяки його ініціативі відновлено чимало кладовищ та могил воїнів і генералів збройних сил Української Народної Республіки. Завдяки йому відкрито постаті багатьох забутих українських героїв, які для вільної України присвятили життя, а сьогодні спочивають на польській землі далеко від своєї вітчизни. Завдяки захопленню та самопожертві О. Колянчука вони присутні в українській національній свідомості і на сторінках історії.
Що можна і слід побажати ювілярові, якому виповнилося 80 років? Перш за все, звичайно, козацького здоров’я, але також того, щоб, попри вік, весь час він був молодий духом і щоб натхнення з відтворення рідної історії його ніколи не покидало.

Вiтаємо ювiляра!

Олександрові Колянчуку
– відомому історикові та публіцисту – виповнилося 80 років

Тож прийміть від нас, пане Олександре, щирі поздоровлення з цієї нагоди.
Надалі прискіпливо продовжуйте історичні дослідження долі визначних українців, воїнів – учасників визвольних змагань, які спочили на польській землі. З нетерпінням очікуємо чергової книги, щоб невдовзі зайняла вона місце на наших полицях серед інших укладених Вами меморіальних видань.
Щиро бажаємо Вам міцного здоров’я, молодечого духу та невичерпної енергії, якою так щедро обдарувала Вас рідна Холмська, а тепер і Перемиська земля.
Редакція „Нашого слова”
Об’єднання українців у Польщі
„Наше слово” №14, 1 квітня 2012 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Події

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*