Адам Вевюрка ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ 2011-01-19
{mosimage}
Ініціатором акції з упорядкування цвинтарів на Лемківщині була Головна управа Об’єднання лемків. Учні ліцею № 4 з Лігниці, – у якому існує, зокрема, т.зв. “лемківська стежка”, – завітали на Лемківщину, щоб побачити місця, де жили їхні предки. Найбільше історична пам’ять про наше минуле живе на залишених, часто занедбаних, порослих кущами цвинтарях. Там, де немає наших людей, лише хрести свідчать про минуле, указуючи, що на цій землі жили колись русини.
Завдяки фінансовій та організаційній допомозі ОЛ молоді лемки змогли побачити землю своїх предків і відчути запах лемківської осені. Погода привітала їх дуже теплим сонцем – неначе очікуючи на лемків з західніх земель Польщі. Молодь ночувала в Центрі культури ім. Б.- І. Антонича в Горлицях. Спільно з місцевою молоддю і під опікою Наталії Гладик та Еміля Гойсака гості упорядковували кладовища в Чорному й у Флоринці.
Поїздка ця – не лише відвідини могил. Молодь завітала до деяких сіл, де можна було побачити, як Лемківщина цвіте восени: у Кривій, Ясюнці, Ізбах (у селі, яке стало нещодавно відомим через справу пам’ятника Пулаському), Перунці, Бересті, Полянах, Флоринці та інших. Але найбільше враження викликало с. Білична, де тільки незачинена церква вказує на те, що на цьому місці жили колись люди. Досі природа стереже церкву, неначе очікуючи на лемків, а цвинтар прикрашають опеньки біля дерев. Цей світ чекає, щоб хоч на хвилину лемко розбудив залишене село – а ми при вогнищі співом його звеселили.
Шкода, бо акція “Вісла” живе в серцях молодих людей – разом із подивом краси Лемківщини. Її неповторність бачили молоді лемки серед барвистих лісів, на каменистому шляху через потоки, чи серед табунів коней на луках побіля Ізб.
Поїздку супроводжували різні події: був виступ у Центрі ім. Б.- І. Антонича, вечірка з місцевою молоддю та недільна присутність на літургії в церкві в Горлицях. Трошки змучені працею, недоспані, частково заболочені лемківською глиною, але веселі й зі співом поверталися гості на лемківський Захід – на Лігниччину. Виїзд цей можна побачити на фотографіях та у фільмі Богдана Бухти.
Вірю, що проект виконав свої завдання: розбудив минуле на могилах предків, але й співтворив майбуття, у якому живе надія на те, що ми будемо завжди існувати в Польщі як українці.
“Наше слово” №4, 23 cічня 2011 року {moscomment}
