Юрій Гаврилюк ■ ІСТОРІЯ ■ №42, 2013-10-20
Всі звикли, що князя Данила Романовича звуть Галицьким, землі над Сяном і Дністром – Галичиною, а великий історіографічний твір, який описує події ХІІІ сторіччя, – Галицько-Волинським літописом. Ці загальноприйняті окреслення допомагають упорядковувати наше уявлення про минуле, часто однак його викривлюють. Так само є з Галицько-Волинським літописом. Багатьом він уявляється як два реґіональні літописи, пізніше об’єднані невідомим редактором в одне ціле, при чому більша частина літопису, яка охоплює 1201–1261 роки, – це галицький літопис, складений у Галичині. Така мила серцю галичан думка, починаючи з ХІХ ст., служила утвердженню в них почуття гордості за свою місцеву історію, але виявляється, що вона хибна.
Добре розумів це упорядник і перекладач першого популярного видання літопису сучасною українською мовою (Львів, 1936 р.)галичанин Теофіль Коструба. Історик у вступі зазначав: «Названо його галицько-волинським, тому що він оповідає на початку досить широко про галицькі події у зв’язку з боротьбою за галицький престол для Данила, а в другій і третій частині вже говорить виключно про волинські події, не виявляючи ближчого зацікавлення Галичиною, чи її князями, яких навіть не любить (Льва [Даниловича – Ю.Г.] і його сина Юрія). Але така назва не цілком виправдана, бо ми бачимо, що як перша частина, так і дальші, написана на Волині. Автор першої частини про галицьких бояр висловлюється „невірні галичани”, а сам дуже хвалить волинців і виявляє особливо добре ознайомлення якраз із волинськими справами. До галицьких відносин він не виявляє ніякого зрозуміння, ні навіть ближчого зацікавлення; Галичина займає його з династично-дружинного становища волинських Романовичів. Отже, писав її волиняк і, певно, таки на Волині, чи Холмщині». Пробуючи знайти ймовірного автора цієї «галицької» частини літопису, Коструба називає ним «стольника Якова, що певно жив у Холмі, коло короля Данила».
Детально процес виникнення літопису, а також питання авторів та місць написання окремих частин, вивчив інший український дослідник, уродженець с. Болестрашичів на Перемищині Антін Генсьорський (1890–1970), автор монографії «Галицько-Волинський літопис (процес складання; редакції і редактори)» (Київ, 1958). Прийшов він до висновку, що Галицько-Волинський літопис – не механічне сполучення одним автором різних літописів, зокрема галицького і волинського, а твір, над написанням, переробками та продовженням якого працювало кілька редакторів, а період його складання охопив другу половину XIII – початок XIV ст.
Аналізуючи текст та порівнюючи його з іншими літописами та хронікою Длуґоша, Генсьорський встановив, що працювало над ним п’ять літописців-редакторів, при чому: «Місцем написання двох перших редакцій був Холм, тому ці редакції можна назвати першим і другим холмськими зводами; місцем написання третьої редакції був Перемишль (перемишльський звід); четвертої – Любомль; п’ятої – можливо, Пінськ. (…) З літературного боку перша і друга холмські редакції являють собою більше воєнну повість із героєм Данилом у центрі, ніж літопис. Тому в них знайшло місце широке використання тогочасної епічної поезії і взагалі поетичних засобів стилю. Літературне обличчя перемишльського автора виступає досить невиразно. Що ж до самого любомльського редактора, то він виявляється полемістом, який часто вдається до характерних народних висловів. Невелике продовження літопису (від 1289 р.) пінським редактором не виходить поза норми звичайного стилю літописної розповіді».
На думку дослідника, автором першого холмського зведення був єпископ Іоанн (Іван Скула), у молодості – учасник подій, пов’язаних з боротьбою за Галич. У середині 1230-х років. Іван прийняв духовний сан, можливо, з ініціативи самого Данила, який хотів мати серед церковників своїх довірених бояр та згодом «вибрав i поставив» його першим холмським єпископом. Владика-книжник працював над літописом у 1250-ті роки, але встиг довести опис подій лише до 1235 р. Перешкодою для подальшої праці стала, безсумнівно, величезна пожежа Холма в листопаді 1257 р., яка знищила як князівський город, так і церкви. Цей перший холмський історіографічний труд, на щастя, вцілів і, хоч єпископ Іоанн, зайнятий відбудовою храмів, вже до нього не повернувся, літопис був продовжений 1269 р. На думку А. Генсьорського, цим другим холмським книжником був близький Данилові боярин Діонісій Павлович, який походив з роду зі священицькими традиціями. Довів він нарацію до 1266 р., отже саме його перу належить опис заснування Холма та пагуби міста внаслідок пожежі восени 1257 р.
Звісно, певності, що названі особи справді склали розповідь про життя і діяння Данила Романовича та його вірного помічника Василька, ніколи в нас не буде. Все ж докази того, що писали вони її у Холмі, здаються переконливими. Дуже цікаві також міркування А. Генсьорського щодо політичних поглядів холмських літописців, яких об’єднує дві основні ідеї. Перша – це зверхність Данила як старшого з братів та його синів над іншими Романовичами, що вважається запорукою єдності Галицько-Володимирського князівства. Друга ідея – це перенесення в Данилове князівство «усієї політичної і культурної спадщини Києва».
Процес формування погляду, що перший Київ занепав, на його місці з’явився «другий Київ» – Галич, а по його зруйнуванню монголами – Холм, на думку А. Генсьорського, почався ще за Романа Мстиславича, коли він 1201 р. фактично приєднав колишню столицю Руської землі до Галицько-Володимирського князівства (посадив там намісником свого двоюрідного брата Інгвара Ярославича), а завершився після розгрому Києва Батиєм. Як підсумовує дослідник, «Галич – Холм стали вважати єдиним спадкоємцем Києва, інакше кажучи, другим Києвом. Було це щось подібне до теорії «третього Риму», яка виникла в XVI ст. у Москві після занепаду Візантії. Проте в цьому випадку запозичень із Києва було значно більше, ніж у проповідників теорії «третього Риму»: Галицько-Володимирське князівство перейняло не лише становище, значення і всі інші функції та зовнішні емблеми старого Києва (пор.: орел на стовпі в Холмі), але й саму назву «Русь», не в широкому династичнодержавному (політичному) розумінні, а в тому вужчому, що раніше відносилося насамперед до населення Київщини».
Черговий продовжувач літописної розповіді, який довів її до 1286 р., працював уже в Перемишлі. був ним або сам перемиський єпископ Мемнон, який 1288 р. привіз цей звід князеві Володимирові Васильковичу, або хтось із його оточення. У політичному контексті автор перемиської редакції, який проживав у володіннях Льва Даниловича, продовжує справу своїх холмських попередників: «посилаючись на колишнє королівське достоїнство Данила, пропаґує ті самі політичні тенденції у відношенні до наслідника Данила – Льва, висуваючи поняття „самодержавства”, чи „єдиновладства”, в значенні зверхності старшої лінії Романовичів над усім Галицько-Володимирським князівством».
Черговий редактор, волинський підданий Володимира Васильковича (працював близько 1289 р.), не лише обороняв незалежність володимирського князя, але й пропаґував зверхність Волині – головного джерела сили князя Романа Мстиславича – над Галичем. Тому описуючи події чергових кількох років та редаґуючи працю своїх попередників, докорінно переробив завершення холмського зводу (від 1261 р.) та весь перемиський звід. Ця, як стверджує А. Генсьорський, переробка літопису «відповідно волинським політичним тенденціям приховала діяльність Данила останніх років його життя, а також діяльність Шварна Даниловича як холмсько-литовського володаря, викривила образ князя Льва і всієї його політики, у якій цей автор бачив намагання піти слідами Данила, тобто поширити свій вплив на володимирських князів».
Праця над літописом у такій формі, яка дійшла до нас у списках XV–XVI ст., була завершена у 1302–1303 роках у Пінську, а останні описані в ньому події відбулися взимку 1289 і 1290 р. Останній – п’ятий – співавтор приближався у поглядах до питання співвідношень поміж гілками роду Романовичів до своїх попередників з Холма та Перемишля.
Отже Галицько-Волинський літопис – це не лише ключ до пізнання подій з-перед семи-восьми сотень літ, але також документ, який показує процес формування політичних ідей того часу. Для уродженців Холмщини він особливо цінний тим, що це у великій частині перший літературний твір, котрий виник у щойно поставленому Холмі, столиці короля Русі Данила, отже, як би на це не дивитися – «другому Києві». Не можна, звісно, забувати й милий серцю надсянців «перемиський слід» у цій історії. ■
