Адам ВєвюркаЛЕМКІВСКА СТОРІНКА2011-05-13

{mosimage}

Коли гмерат традиція, гине людина, родина, нарід, лишат ся лем тиша історії.
Часто не достерігаме в собі вартости нашой культури. Тлумачиме собі, што она жила лем в горах.
Проста, без вартости, бо виросла в маленьких гірских загуканих селах. Допіро коли єй порівнаме з традиційом наших нелемківских сусідів, видиме єй величезне богацтво. Богацтво традиції віків – Київской Руси. В тим богацтві жиє і віра, і сила християнства нашой культури Київской Руси.
Бо своє – то пошана до рідной землі, свойой культури, традиції і до памяти про своє село, де сме жили від віків.

Віра то тіж вказаня себе – села предків, завдяки яким до гнеска плекаме наше реґіональне богацтво.
Ту, на Західних землях, традицію Київской Руси плекают бойки, лемки, перемишляни, ярославяни та українці інших реґіонів, де жили до 1947 року, але по акції “Вісла” нашлися на тій землі.
Коли трагедія 1947 р. заперла українцям двері на рідни землі, то гвласні традиція Київской Руси дала нам тот “ключ” до іх отвераня і то, што ми іщи є, плекаючи богацтво єй традиції, а з ней радіст житя і перетрваня.
Баткувани яйця, писанки, крашанки – то традиція Київской Руси, а і віків той землі перед ньом. Од початку хрестияньства витают Великодні свята, – тото богацтво культури і традиції Київской Руси найкрашше гтовди видно, – округлими незліченими взорами, барвистими кольорами, містерним виконаньом. Я іщи з дитиньства чую запах розтопленого бджілого воску, варених барвників, колиси з жита, лупин цібулі, вівсяной соломи. Вживано тіж кольорової бібули та дуже інших способів, знаних лем ґаздиням. А кажде наше село мало своі способи.
Тото великоднє яйце привертат нам минулу красу Лемківщини, але і цілий час живу традицію Київской Руси. Барз шкода, што одходит поколіня, яке памятало житя в горах, яке потрафило передати нам взір воском баткуваной писанки. В странах, одкаль походит моя родина, в селах Нова Весь, Щавник,
але ціж і по сусідних селах (окрем Угрина), не “баткували яйця”, лем воскували писанки. То є ціж знак того, што наш лемківскій світ є так різноманітний, не мож його заперти в границях лем єднакой культури і традиції. Конкуренція помедже сусідніма селами створива незнищальну традицію кождого з них.

ОЛ при вспертю греко- католицкой парафії і пароха о. М. Драпали зорганізувало в Лігниці виставу писанок. В Квітну неділю, після літургії, люди зишлися до парафіяльного залу, де можна било обизріти писанки творців, яких коріня походит з Боднарки, Брунар, Верхомлі, Гладишова, Крижівки, Лосього, Мушинки, Новівси, Панкной, Розтоки, Щавника, Чирной і Зубрика. Творці, што баткували, воскували, малювали тоти писанки, то Анна Тирпак, Анна Вєвюрка, Петро Горощак, Юлія Лежинська, Анна Драган, родина Галиків Реваків, Данута Романяк, Ольга Кочанська, Анна Фатула і Дорка Ридзанич. Велька подяка для п. Івана Тирпака, який змобілізував людей з Любина и привюз писанки родом зо штирьох сел, п. Стефанові Драганові – заступникові голови ОЛ гуртка в Лігниці – за поміч мі
в організації та ініціятиву зорганізуваня той вистави. Найбарже оптимістичне є тото, што писанки приготували різни поколіня. Малювали вроджени в горах, але ціж поколіня юж ту народжених, яки не лем ся призерали. В виставі брали удів представники місцеви, але ціж з Любина та околиць, Громадки, Замєніц і навіт з Гладишова. Пані Анна Вірхнянська прислава свої писанки на нашу виставу. То вказує на потребу черговости організуваня такой вистави. Дякувати Богу, не пропала іщи в нас традиція Київской Руси. А призераюче ся малюваню писанок третє поколіня, народжених на вигнаню, свідчит, што і не пропаде. То є для нас вшитких найважніший дотик до надії на майбутнє. В імені ОЛ дякуєме вшитким за удів, передо вшитким тим, што малювали, дякуєме і тим, што обзерали виставу. До наступного року!

“Наше слово” №20, 15 травня 2011 року{moscomment

Поділитися:

Категорії : Лемки

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*