Андрий Ксенич ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ 2011-09-15
{mosimage} Такого чогоси, по-мойому, не може быти. Котрий то юж раз треба знов вертати до той лемківской фонемы? Треба, бо сут ищы такы непереконаны мовознавці и літераторы, котры ориєнтуют ся на літературну мову, тай не розуміют, чытай, не хцут зрозуміти и приняти, же лемківска бесіда, так як и бойківска, та не лем тоты, коли хочеме передати іх ориґінальну, властиву ім фонетику и семантику, то без “ы” ся не обыйдеме.
Мій голос и становиско в тій справі – знане и незмінне – выкликал тепер короткий допис п. Василя Колодійчика, автора “Збытків долі”, в якых він ужыват “ы”. Не барз памятам дискусию з 70-х років, та товди не одважыл бым ся певно нич написати. Ци добрі в ті дискусиї записал ся п. М. Дзвінка, не буду оцінял. Пізніще, в 90-х, тай ищы в 2000-х роках, принял єм активну участ в дискусиї на тоту тему. Я вповні згоден з п. Колодійчиком, бо и моя арґументация была така сама. Мал єм тіж приємніст посперечати ся з шануваным мовознавцьом, Професором, и тіж не буду називати ту його імено. Розышли ми ся на тім, же не можна писати о лемківскі бесіді, говірци, мові – як кому пасує – коли ся єй не зна и не розуміє. Пан Професор взял то до уваги, тай на тім мы споры закінчыли. Позволю собі однаково-ж, думам, же вільно мі, повісти, же остали-зме на своїх позициях.
На “ЛС” друкує ся тепер так, як хцут конкректны дописуваче. Не все ся то добрі презентує в ґазеті, бо знаме преціж, же в нашых селах, навет цалком по сусідскы, бесідувало ся все кус інакше. Але во вшыткых дописах, там де повинно быти наше “лем” и “ы” не повинни зме мати сумнівів, што там має стояти. Правда, я так повідам за себе, бо прикладово, знаме и такы села, де заміст быти, бесідували “біти”. “Скривило” ім бесіду сусідство з близкима польскима селами. Ци маме, або я мам право, переконувати іх до “ы”? Певно ні, то такє “одхыліня” од загального, але треба бы го так, як роблят то Таня и Гриц Бованкы, все зазначыти. Але думам при тім собі, же повинни дописуваче орєнтувати ся на провідных нашых поетів и письменників, тай товди, коли пишут не од себе, не од свого села, не етнографічно, повіджме, то треба бы в такому выпадку выстерігати ся міцного “місцевого акценту”. Для єдных може то означати, же підут більше в сторону літературной мовы, для другых – в сторону очыщеной, уніфікуваной лемківской бесіды. Бесідувати по-нашому, то вцалі не значыт: бесідувати неграматично, непорядні, з перекручаньом слів, з додаваньом, наприклад, польонізмів там, де маме свої, але забыти словa. Мате ту ищы єден приклад, же не є можливе порядне переданя звучаня и значіня слова, як го не запишете з нашым “ы”. Як ужыєте лем “и”, то буде “забити”, а мы ту никого не хочеме “забити“, лем переконати, же фонетика, лексика лемківска и лемківска орфоепія так по правді не істніют, як з них вышмариме тоты єй важны складовы части. Пан Колодійчик вказує и на інчы єй елементы, до якых можна бы додати ищы декотры. Пригадам ту недавну коротку замітку п. Ґоча, який стверджат, же тіж зачал писати “л” в кінци дієслова. Не моя то, в жадному выпадку заслуга, але зазначу, же я пишу так од давна. Раз, бо послухайте, як бесідуєме: робил ци робив, (robył czy robyw). Нихто не повинен мати сумнівів, же треба писати робила и робило. Будме осторожны и дбайливы, та товди непотрібне буде ани “олітературненя” нашой мовы, ани “очыщаня” – такє на силу.
Істория, наша доля не позволили нам – не знам ци то было даяк можливе – жебы ся наша бесіда кодифікувала, але то не значыт, же гнеска треба перешкаджати і (ій) заховати своєрідність, в якій можеме найти залишкы старословяньского языка.
Мам такі задум, як найду час, жебы пересмотріти пару нумерів “ЛС” и “Ватры”, и вказати, на мій погляд, на моє ухо и даякы нормы, як дуже треба бы почыстити декотры тексты, жебы зачали они выглядати так барже оґульні, загально по-лемківскы, так, жебы не мож было по пару словах повісти, з якого села родом даний автор старшого поколіня, а о молодшых, же дос слабо знают лемківску бесіду, бо занадто дуже в них “макаронізмів”. Думам, же вшыткы знаме, што значыт тото слово и коли ся го ужыват.
На конец верну до того самого нумера “ЛС”, бо там збоку, при замітци п. Колодійчика, Редакция помістила короткий текст п. Петра Скрійки о “Кульгавім щастю лемка”. То правда, же оно кульгаве, але видит ся мі, же треба барже по-лемківскы о нім писати. Як береме слова лемка в лапки, то я бы хотіл, жебы звучали они по-лемківскы. Зато тіж не розумію, чом мам чытати вареники заміст перогы, та не розумію, чом руського бога треба писати з маленькой букви, ци він меньше важний? Пане Скрійка, без образы, написалисте правду, але так кус не по-нашому. Даруйте мі, же я Вас зачепил, але то лем зато, же былисте по-сусідскы.
Кінцевий заклик п. Колодійчика вповні поперам!
“Наше слово” №38, 18 вересня 2011 року {moscomment}
