Марко Постів-Яруга ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №42, 2019-10-20

Для всього свiй час,

i година своя кожнiй справi пiд небом:

час родитись i час помирати,

час садити i час виривати посаджене,

час вбивати и час лiкувати,

час руйнувати i час будувати,

час плакати i час реготати,

час ридати i час танцювати,

час розкидати камiня i час камiня громадити,

час обiймати i час ухилятись обiймiв,

час шукати i час розгубити,

час збирати i час розкидати,

час дерти i час зашивати,

час мовчати i час говорити,

час кохати i час ненавидiти,

час вiйни i час миру!                   (Екл. 3, 1-8)

Фото з pixabay.com

Дахто може и думат си, же старинни тот текст не пасує до наголовка. По мойому пасує, єст барз стари а фурт правдиви и iстинни буде аджи и товды, коли iнтернет буде юж барз стари. Зараз буду хотiл того довести. Інтернет получыл єм з нами, бо думам, же може помочы нам в залiчыню неєдного нашого боляка. Часом лiкарством перед приниманьом треба потрясти, але я потрясти хочу нами.

Думам, же нихто не може заперечыти, же для вшыткого єст свiй час и своя година. Думам, же настал юж час збераня того, што розєднала акция „Вiсла”, же кiнчыт ся „ден” нарiканя, а приходит час насаджуваня нового лемкiвского и лiчыня старого, того што хворiє, але може ищы долго жыти. Мам надiю, же надходит юж час громаджыня камiня, дерева и вшыткого, што лем потрiбне може быти до збудуваня новой лемкiвской хыжы, такой модерной, пристаючой до гнешнiх часiв, але такой дакой сутцой. Нашы дiдове, коли вертали з Гамерикы, тiж так робили, за то маме на Лемковинi неєдну гамерицку хыжу, в Гладышовi стоял аджи з Гамерикы шыфом привезени вiтрак и в того ґазды была електрика. Найвыжша юж пора закiнчыти лемкiвско-лемкiвскы сварнi, думам, же настає час долго жданого лемкiвского миру. Най друг друга обыйме, веце юж не скачме си до очы, зо здоровыма лекше нам буде глядати загыблого брата. Зберайме тото, што лишене само собi заран може ся стратити. Зробме вшытко, што сме в силi зробити, жебы з того, што в собi має наше „зерно”, нич юж не пропало. Стати нас на нове, але и в старiм зашывайме „дiры”, а як велика, то латом взмiцнiйме тото, што трiскат, жебы чужы не вiдiли нашой „наготы”.

Думам, же настал юж час на то, жебы адвукатом нашого жытя были сме си лем мы сами, но бо чужым не все розходит ся о наше добро. О собi и о своiм бесiдуйме голосно и по свому, запровадме нарештi мир в нашым суспiльным жытю, сами то зробме, не чекайме на то, же хтоси нам го дарує. Любме ся и веце юж не сварме о то, хто бiльше любит Лемковину-Лемкiвщыну. Най час пущаня Русина на Русина счезне з лиця нашой землi. Рiжнилисме ся, рiжниме и хыбаль фурт рiжнити будеме, але рiжнийме ся мирнi и мудрi, то значыт так, жебы сьцiны нашой новой лемкiвской хыжы гором або долом не розходили ся, лем красьнiли. Наша хыжка з края може си и дале быти. Не рiжме ся, хоц сами ся не вырiзуйме и не творме си лемкiвского пекла. В єднi долони маме пят пальци, але прецiн кажди з них єст iнaкши, но и кажди з них єст нам потрiбни. Они разом творят долон таку поручну, все болячо одчуєме брак в нi дакотрого з них, аджи того найменшого. До головы никому не приде, жебы iх вшыткых унiфiкувати, жебы были як близьнята, пятибратовиче. Адже не розумiю чом декотры з нас хочут, жебысме вшыткы думали так як они, а коли того не робиме, то в iх немудрым розумiню мы юж не сме Лемкамы. Но штож, по мойому єден палчык, хоц был бы и найбiльшым и найміцнійшым, долоньом ниґда не буде.

Думам, же барз добрым знарядьом до збераня того, што розєднала акция „Вiсла” єст iнтернет. Знам, дехто бесiдує, же телевiзия и iнтернет – то диявольскы знарядя.  Я так не думам, постарам ся довести, же зло єст в нас, а не в знарядях. Мечом можна завоювати чужы крайi або свiй оборонити. Адже не меч єст погани, лем особа, котра го двигат. Іншы ворогуют з питьом палюнкы, але якбы алькоголь был зли, то Ісус Христос не выбрав бы го на символ Свойой Святой Кырви (Мт. 26, 27-29). Правда, вiриме, же пєме не вино, а Кров Ісуса Христа. Думам, же алькоголь не можна звинувачати за то, што робит ся з неєдным з нас, тым, котри го за часто и за дуже принимат. В медыцинi єст выкорыстувани до одкажуваня и хыбаль не є ничого iншого лiпшого в тiм од нього. Но штож, головы в пiсок ховати не можна, но бо правдом єст и тото, же алькоголь може шкодити, а и чысто знищыти чловека. Прецiн палюнка шкодит не лем тому, котри єй пє, але цiлi його родинi. О тiм, же зло єст в нас, а не в алькоголю бесiдує пословиця, якум чул од старенького Дiдуся. Повiдал, же алькоголь єст для мудрых люди. В його розумiню мудри чловек то такi, котри рядит палюнком, а палюнка рядит лем дураком. Так само єст з телевiзийом и iнтернетом, они самы в собi не сут злы. Недобры або добры сут люде, котры iх творят або през них дiют. Кажди з нас має вiльну волю, можеме выберати лем тото, што єст добре, што выйде нам на хосен. В телевiзиi и в iнтернетi, так як в жытю, мусиме стрiмити до добра и втiкати од зла, выберати лем тото, што приносит нам благо.

Нераз чул єм, же: Коли не є нас в iнтернетi, то значыт, же не є нас медже жывыми людми. З так поставленом тезом не погоджу ся, прецiн жыю, пишу тоту статю, а в iнтернетi ня неє, хыбаль ня неє. Думам, же в ті хыбаль найновші пословиці треба змiнити не лем час, але и триб, аж товды може быти правдива (Коли не є нас в iнтернетi, то значыт, же заран може юж нас не быти медже жывыми людми). Думам, же як гнеска не є нас (яко лемків) в iнтернетi, то заран може нас справдi юж не быти. Будеме, лем, на жаль, не собом, а кымси iншым, чужым.  Редакция “Нашого слова” тото барз добрi розумiє и за то од давна юж дыхат двома легенями, крiм традицийной паперовой газеты, маме и iнтернетову (http://www.nasze-slowo.pl). Слава Богу, же и в електроннi газетi о Лемках не забыли. Сут и то на першi странi, а якже, старчыт курсором вiхати на загороду (zakładka): Лемки и юж сме на своiм подвiрци, лем в своiм сосi. Жебы лем, не дай Боже, на тiм паску дашто ся не побiльшало, бо товды мы Лемкы з нього першы зчезнеме. Но бо наша загорода з самого края. Добрi, же присiла си на десным кiнци, а не так як в жытю на західным (слава Богу и за то, же то права страна, а не шуя), але як бы сме мали хпасти до небыту (до неіснуваня), то мала в тім потiха.

Гнешнi молоды люде з iнтернетом звязаны сут гордийскыма гузлами, не єдным, але кiлькома, жыют си з ним в повнi симбiозi. Тепер, жебы iх розєднати, часто треба рiшеня на мiру Александра Великого. Сами сме iх спрягли, бо сьвiдомы сме того, же iнтернет буде для них чымси такым як писмо для старинных поколiнь. Думам, же навет ищы чымси веце, бо iнтернет несе в собi барз великы можливости. Грiх з них не скорыстати. Гнешнi iнтернет єст чымси такым як зброя, зроблена з бронзы, а пак з желiза, котра заступила камiнну и рогову. Інтернет єст чымси бiльшым ниж революция ХІХ столiтя (час пары и електрикы). Завдякы iнтернетови гнешнi сьвiт не лем скорше почал ся змiняти, але барз скоро корчыт ся. Інтернет справил, же прости  чловек має бiльше волi, тяжше ограничыти му доступ до вiдомости, до знаня. Зато боят ся го и могутнi державы, о хоц бы такi Кытай, и не лем вiн.

Знам, iнтернет творят лем люде, на жаль, тоты барз малы (малы не в центиметрах), творят в ним превеликє мурянчыско. Повiл бым, же дакотры з ужытковникiв iнтернету сами зрекли ся права называня себе людми. В iнтернетi так як в жытю треба ся варувати, не ма потребы входити всядываль, и ту сут  „корчмы”, „церкви” и „школы”. Погоджую ся з Ігорьом Ісаєвым, котри твердит, же:  Не можна збагнути рівня дурощів українського Інтернету, якщо ви ніколи не були у «Вконтакті» чи в «Однокласниках». Не можна зрозуміти Інтернету польського, якщо ви не вжилися у профіль «кресов’янина». (“НС” №3, 2018-01-21). Дурницi записаны ци то польском, ци украiньском мовом  все будут лем дурницями. Обходжу iх великым колесом и того самого навчыти треба молоде поколiня. Чловек єст здiбни, але…, правда єст неєдно „але”, котре пiдважат тоту тезу. Гнешнi чловек засьмiтил землю и занечыстил воду. Своi сьмiтя лишат аджи в космосi и тепер не лем атомной зброi, але и того космiчного сьмiтя мусиме ся бояти. Не розумiю, чом iнтернаута краще мал бы поводити ся в iнтернетi. Дiют там прецiн рiжны люде, в iнтернетi родит ся веце дурных ниж в нормальным невiртуальным жытю. Сами ся кльонуют? Штож, така урода того сьвiту, а iнтернет єст неодлучном його частком. Дуракiв не бракувало и нигда бракувати не буде. Нашы дiдове лишыли нам лiкарство, мудру пословицю: Лiпше з мудрым стратити, як з дураком найти. Думам, же про дуракiв, од якых в iнтернетi аж ся роiт, не мож бочыти ся на iнтернет. Коли гвойдеш до дакого нового iнтернетового „мiсточка” ци „села”, коли почыташ, оцiниш чым дыхат, коли лем зочыш з кым маш до чынiня, то, як святе писмо наказує, раком скоро выйд од тамаль, стрепний iнтернетови кур зо своiх „сандав”, бо и вiн може тя осквернити. Най остане там, не бер го до свого правдивого жытя, жебы даколи не тяжыл ти яко зброя засхненого iнтернетового болота. Ты мiг быс го не вiдiти, але iншы будут го на тобi спостерiгати. Што дня молю ся и коли бесiдую: i iзбави нас от лукаваго, думам тiж и о iнтернетi. Дос юж о тым iнтернетным „бодачу”, но бо так по правдi то не о ним зберал єм ся писати.

Хоц iнтернет добрi ся має, цiли час росне в силу, од той хвилi трактувати го буду як „небiщыка”. Зроблю так, бо прадiдове нашы о небiщыку позваляли бесiдувати лем добрi. Тепер будеме радити лем о ясных iнтернетовых сторонах, але то буде аж за тижден.

Поділитися:

Категорії : Лемки, Погляди

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*