ЛЕМКІВСЬКА ватра в Ждині – під суцільним дощем

Микола МушинкаЛЕМКІВСКА СТОРІНКА2010-08-05

{mosimage}

Незважаючи на попередження синоптиків про дощову погоду у вікенд, на XXVIII Лемківську ватру в Ждині (23-25 липня 2010 р.) прибуло кілька тисяч людей з різних куточків Польщі, України, а також із сусідніх країн та з-за моря.

Перший погляд
У п’ятницю опівдні фестиваль розпочався за порівняно сприятливої погоди урочистим запаленням ватри та концертом народного ансамблю пісні й танцю “Лемковина” зі Львова, основну частину виконавців якого становлять потомки вигнанців з Лемківщини 1945-46 рр.

Цей чудовий колектив, який діє вже понад тридцять років, виступав на цьогорічній “Ватрі” ще кілька разів і був неоголошеним лауреатом фестивалю.
П’ятниця належала, в основному, дитячим колективам з Польщі та України. Були це: “Лемчатко” з Калуша, “Лемківський перстеник” з Гладишева, “Гори цвіт” та “Дикі бджоли” з Лігниці, “Ручай” з Горлиць, “Надія” з Лешна-Вижнього та інші. З приємністю треба відзначити, що в їхньому репертуарі переважали лем ківські пісні й танці, хоч ніхто з виконавців (а досить часто – і з їхніх батьків) на Лемківщині не народився. Це вже третє покоління виселенців із Лемківщини, яке, як і їхні батьки та діди, радо вертається до краю своїх предків, немов ті журавлики, що пережили зиму на чужині.
З Пряшева прибув на фестиваль дитячий ансамбль “Шаришанчек”, що діє при колективі дорослих “Шаришан”: головна мета гуртів – плекати фольклор реґіону Шариш: словацький, український та ромський.
З дорослих колективів, що виступали в п’ятницю, програму збагатили: чоловічий гурт з Ряшева Бардіївського округу віночком парубоцьких пісень, “Веселі гудаки” з Бучача, “Лемківська студенка” з Борислава, “Бур’ян” та “Серенча” з Горлиць, “Лемко Tower” зі Стшельців -Краєнських та деякі інші. Після закінчення програми молодь танцювала й веселилася до глибокої ночі.
Суботня програма розпочалася молебнем та панахидою за жертв акції “Вісла” під Дзвоном Миру над ватряним полем (ще за відносно непоганої погоди). Молебень спільно відслужили священики Греко-католицької та Православної церков при співучасті хору “Лемковина”, а вінки до пам’ятника поклали представники польської влади й українських установ, зокрема в.о. посла України в Польщі Андрій Сибіга.
Після привітань відбулося урочисте відкриття свята, яке провів голова організаційного комітету фестивалю Стефан Гладик. Він почергово надавав слово почесним гостям заходу, яких було кільканадцять. Були зачитані вітальні листи учасникам “Ватри” від президента-електа Польщі Броніслава Коморовського та президента України Віктора Януковича. Від імені сусідньої Пряшівщини ватрян привітав голова Союзу русинів -українців Словаччини Петро Сокол.
Зворушливим був виступ колишнього посла України в Польщі Дмитра Павличка, який розкрив деякі таємниці своїх взаємин із нещодавно загиблим президентом Польщі Лехом Качинським і нинішнім президентом Броніславом Коморовським у сфері поглиблення українсько-польських взаємин. У своєму вис тупі Д. Павличко засудив акцію “Вісла” 1947 року, вважаючи її відвертим геноцидом проти лемків, а також підкреслив велике значення “Лемківської ватри” для збереження української національної самобутності.
– Хоч я сам є гуцулом, – сказав він, – але тут, на “Лемківській ватрі”, я почуваю себе лемком, бо лемки, як і гуцули, – волелюбні люди, що свято бережуть свої традиції.
До Ждині Д. Павличко привіз копію величавої ікони св. Миколая з другої половини XV століття з церкви в Горлицях (розміром 140 на 100 см), ориґінал якої зберігається у Львові. Цю ікону він подарував організаторам “Ватри” як доказ того, що на Лемківщині п’ят сот років тому вже існувало високохудожнє мистецтво, пов’язане з іконописним мистецтвом українських земель. Разом з іконою, Д. Павличко подарував тритомний фотоальбомом Василя Пилип’юка (який, до речі, теж був учасником “Ватри”) про історичні та культурні пам’ятки Львова.
Можна без перебільшення сказати, що своїм виступом і подарунками Д. Павличко завоював загальну симпатію публіки. Після урочистих промов він не пішов разом з іншими гостями на офіційний обід до ресторану, а повернув до величезного шатра, розрахованого на кілька сотень людей, де, наперекір проливному дощу, зранку до ночі лунали лемківські та загальноукраїнські пісні. Там він, вистоявши чергу, замовив собі й дружині Богдані дві порції лемківської ковбаски, і, знайшовши вільне місце, присів до найбільшої гущі народу. Його зі всіх боків обступили лемки, засипаючи питаннями, на які він голосно відповідав, немов на справжньому вічі. Даючи Д. Павличкові поїсти, група ватрян (члени одного з лемківських колективів) проспівала провідному українському поетові, політикові та дипломатові пісню “Два кольори”. Пивний гамір під шатром поступово затихав, а останні строфи пісні співав уже весь “зал” – разом зі зворушеним до сліз автором цієї – уже народної – пісні.
Після обіду і до пізньої ночі над ватряним полем лив безперервний дощ. Однак програма, наперекір цій природній стихії, продовжувалася на накритій сцені. Люди в дощовиках та під парасолями уважно стежили за кожним виступом. А ті, в кого не було ні парасолі, ні дощовика – сушилися біля ватри, слідкуючи за програмою на сцені.
А дивитись і справді було на що. Спів індивідуальних самодіяльних і професійних виконавців чергувався з програмами хорових та танцювальних колективів. На свято лемківської культури прибуло понад тисячу виконавців – і кожний хотів показати своє мистецтво. Бездоганна звукова техніка доносила пісні зі сцени в сотні наметів над амфітеатром, які ватряни розбили ще кілька днів тому.
Народний танцювальний ансамбль зі села Байківців в Україні, “Українські барви” з Києва, фольк група “Лемко Tower”, “Гудацька тайстра” з Ужгорода та інші колективи темпераментними піснями та танцями підняли на ноги всю публіку.
Заслужена артистка України Марта Шпак закликала молодь до танцю. Її послухалися: хлопці та дівчата босими ногами (бо взуття промокло) зі справжнім азартом танцювали і темпераментні коломийки, і наймодерніший рок н рол.
Із Пряшівщини в суботній програмі виступили співачки Марія Мачошко, Анна Порач та жіноча вокальна група “Ряшівчанка” з солісткою Марією Хомовою. Усі три виступи на акордеоні супроводив Ігор Крета. Разом із ряшівською групою з піснями й віршами Б.-І. Антонича виступила артистка Ліна Гвать. Після десятої години вечора ватряна сцена перетворилася в танцювальний паркет, на якому молодь і на цей раз забавлялася до глибокої ночі.
У неділю дощ також не вщухав. Незважаючи на це, однак, греко- католицька Служба Божа правилася під відкритим небом, а православна – в місцевій церкві. Від обіду до восьмої години вечора на сцені майже безперервно тривала програма. У ній на цей раз домінувала львівська “Лемковина”: її програму власними віршами модерував поет Іван Пастух. Дуже вдалим був виступ ансамблю пісні і танцю “Карпати” з міста Врбас у Сербії. Гопаку в їхньому виконанні міг би позаздрити кожний професійний ансамбль. Бойківський фольклор домінував у програмі ансамблю “Бойківщина” з Калуша, гуцульський – у програмі Державного академічного ансамблю “Гуцулія” з Івано-Франківська, а лемківський – у програмах вокального ансамблю “Роса” з Устя-Горлицького (раніше – Устя-Руське), “Студенька” з Калуша тощо. Кожний із цих ансамблів показав найкраще, що має у своєму репертуарі. З Пряшівщини недільну програму збагатили фольклорні групи “Стебничанка” та “Порачан” лемківськими народними піснями й танцями зі своїх сіл.
У програмі майже кожного колективу лемківські пісні чергувалися із загальноукраїнськими. Це наочно підтверджувало ідею, що лемки не є якимось окремим народом, який прибув до Карпат “нізвідки”, а є складовою частиною українського народу. Український патріотизм, як і здоровий лемківський локальний патріотизм – сяяли майже з кожного виступу.
Дошкульний дощ поступово виганяв навіть найвитриваліших аматорів фольклору. Останні виступи проходили в майже порожньому амфітеатрі, що аж ніяк не відбилося на їхній художній вартості.
З “Лемківською ватрою” були пов’язані багато супровідних акцій: конкурс на найкращу дівчину “Ватри” – “Міс Лемковини”, “Лемківська спартакіада”, виставки картин Стефана Телепа, скульптур Марка Півонського, фотографій Олі Рущак та писанок Марії Келечави; показ фільмів “Ой поїхав мазяр до світа” та “В Новиці на кінці світа”.
Здається, незважаючи на зливи, і виступаючі, і глядачі були задоволені, бо XXVIIІ Лемківська ватра художньою програмою і взаємними зустрічами лемків, розсіяних по світах, вселила в них нову енергію та віру в те, що лемківська культура – усупереч несприятливій долі – не пропала досі й не пропаде в майбутньому. А доказом цього є, зокрема, масова участь молоді на цьому неповторному святі лемківської культури.

“Наше слово” №32, 8 серпня 2010 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Лемки

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*