Микола Мушинка ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ 2011-09-08
{mosimage}
Невеличка громада лемків з Польщі 1972 р. біля канадського міста Дюргама (150 км на північ від Торонто) закупила 200 акрів (80 га) лісу з невеличкими озерами й покинутою фермою, яку перетворено в громадський об’єкт. Біля хати поставили пересувні каравани (трейлери) на колесах і без коліс, підготували площі під палатки і паркування автомашин. Новопридбана ділянка нагадувала їм рідний край, тому свою оселю вони зареєстрували під назвою “Лемківщина”.
Тут лемки у вільний час зустрічалися, щоб відпочити, а 1986 р. на зразок “Лемківської ватри” на рідних землях Об’єднання лемків Канади (ОЛК, яке, до речі, цього року святкує 50-річчя) вперше запалило “Лемківську ватру” руками старости Федора Ґоча зі Зиндранової. Від того часу свято лемківської культури відбувається щороку і триває три дні. Лемки цілими сім’ями збираються в цьому місці набагато раніше, а деякі залишаються тут і після погашення ватри: бо це – майже єдиний простір, де вони довго можуть зустрічатися з друзями, поспілкуватися рідною мовою, поспівати й повеселитися.
Цьогорічна, вже XXVI Лемківська ватра на оселі “Лемківщина” офіційно розпочалася після полудня 30 липня мистецькими заняттями з дітьми (які виявилися чудовими малярами).
Урочисте запалення ватри відбулося під спів гімнів Канади й України та промови офіційних представників і гостей. Відкрили її нинішній голова ОЛК Адам Стець та багаторічний голова І відділу ОЛК в Торонто Павло Лопата. Від імені України учасників привітав консул Антон Рибак, а від імені Об’єднання лемків Польщі – заступник голови Адам Вевюрка, радний ґміни Мільковичі в Нижній Силезії. Честь запалити ватру була дана мені, як її старості.
Після запалення розпочався марафон художніх програм, яким керував Йосиф Терлецький: обирання “Міс Ватри”, концерти музичних колективів та індивідуальних співаків. Неофіційною лауреаткою “Лемківської ватри” в Канаді була Анничка (Анна Чеберенчик) зі Львова, яка своїми, переважно лемківськими піснями полонила публіку. Не відставали від неї й місцеві співачки: Тамара Терефенко, Адріяна Туз, дует “Сяйво” (сестри Соломія та Іванна Сало), співаки Олег Бунча, Роман Лайкош та інші. Молоду публіку розважали, зокрема, гурти “Байда”, “Скопа” і “Крейзі-Вода”.
Характерною рисою програми було гармонійне поєднання виступаючих з публікою. Молодь без угаву танцювала під звуки пісень і музики; співаки з мікрофонами в руках сходили зі сцени й приєднувалися до танцювальників, а часто і разом з ними утинали. За Анничкою хвостом ішов гурт малих дітей, захоплених її співом. Після концерту продовжувалася молодіжна забава, яка тривала до глибокої ночі.
Недільна програма розпочалася сніданком з лемківських страв (яшниця, мастило, патички, флячки, борщ). Об 11-ій годині на ватряному полі правилася літургія з мируванням, яку відправив о. Іван Паліса з Торонто. Після обіду розпочалися спортивні змагання, їзда кіньми, розіграш лотереї та інші розваги. Старші люди брали участь у бесіді з автором цих рядків про сучасний стан русинів-лемків Пряшівщини та про його книжки, видані 2011 р. (“Національна меншина під загрозою?”, “Русини-українці – одна національність” та “Лицар волі”). Увечері знову продовжувалася молодіжна забава під музику капел “Байда”, “Заповідь” та “Крейзі-Вода”.
Понеділок (у Канаді – державне свято) був сімейно-відпочинковим, але й санітарним днем. Майже біля кожного шатра та машини збирався гурт людей на дружню бесіду. На повну силу працювала кухня. Жодні алкогольні напої (навіть пиво) тут не продавалися. Правда, ніхто не забороняв запастися домашніми продуктами. Однак п’яного чоловіка я тут не бачив. Зате вареників, сиряників і різних сортів колачів ніколи не забракло.
Слід підкреслити, що “Лемківська ватра” в Канаді повністю сама себе фінансує: її улаштовують на кошти вхідної плати (30 доларів від людини віком понад 16 років) та завдяки пожертвам спонсорів. За невеличку вхідну плату учасники мають повний комфорт: місця під палатки, паркування машин, туалет, умивальники, душ з теплою водою, порцію печеної свинини, якісну програму та ще й 24-сторінковий бюлетень на крейдяному папері з кольоровими фотографіями. В озері з прозорою водою можна купатися й ловити рибу. А найголовніше: можна спілкуватися з земляками з усієї Канади, встановлювати нові знайомства рідною мовою, що є важливе, зокрема, для молоді. Не одна молода подружня пара познайомилася саме тут. Одна з таких пар (Анна Бінчаровська і Михайло Зурат), що зустрілася на “Ватрі” два роки тому й повінчається в церкві через місяць, тут же на сцені одержала фінансову підтримку – для забезпечення “нової української сім’ї”.
І за всім цим криється величезна праця організаційного комітету, в якому протягом багатьох років найактивнішу участь проявляли художник Павло Лопата з Калинова (Словаччина) з дружиною Марійкою.
Коли ми у вівторок покидали ватряне поле, на ньому не було найменшого папірчика, жодної пляшечки, слоїка; все зібрали заздалегідь призначені добровольці.
Лемки на території Польщі в післявоєнний період були вигнанні з рідних осель і приречені на повну асиміляцію. Та вони вижили не лише в Польщі, але й у багатьох країнах, куди їх занесла гірка доля, не виключаючи й далекої Канади. Свідченням цього є цьогорічна “Лемківська ватра”.
“Наше слово” №37, 11 вересня 2011 року {moscomment}
