Павло Лоза ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №48, 2020-11-29

«До уваги цілой нашой громади! Просиме в час епідемії звернути особливу увагу на старше поколіня, яке пам’ятат іщи житя перед вигнаньом 1944-1947 років. Майме на старунку їх здоровля і безпеку! Дякуєме лікарям, медсестрам і шитким людям з нашой громади, яки діют для рятуваня хворих і затриманя пандемії в цілим сьвіті», – цими словами подяки від Головної управи Об’єднання лемків (ОЛ) починається осінній номер «Ватри». Що ще знайдемо у ньому?

У лемківському часописі є кілька статей, присвячених представникам лемківської громади, яких не стало цього року. Укач Ґиба у матеріалі про цьогорічну «Лемківську ватру» у Ждині згадує постать Стефана Гладика. Він не лише був багаторічним головою ОЛ, але й головою оргкомітету фестивалю.

Роман Підлипчак,  зі свого боку, написав спогад про свого брата Андрія. Уродженець лемківського села Пантна багато років був головою гуртка Українського суспільно-культурного товариства у Зеленій Горі, членом головної управи УСКТ, а пізніше – Об’єднання українців у Польщі та Об’єднання лемків. Андрій Підлипчак допомагав організовувати навчання української мови та заохочував батьків, аби вони відправляли своїх дітей на ці заняття. Також підтримував українських священників, коли вони проводили перші греко-католицькі літургії в Зеленій Горі. З огляду на свою активність Андрій Підлипчак був під постійним наглядом комуністичної Служби безпеки. Судові процеси проти нього, пов’язані з висвяченням його братів, тривали кілька років.

Ще один матеріал-спогад присвячений Михайлові Шмайді – одному з найбільш талановитих післявоєнних українських письменників Словаччини. Він не зміг уповні розвинути свої здібності через політичні події після 1968 року, коли йому заборонили друкуватись і працювати в Музеї української культури у Свиднику. Михайла Шмайду знали не лише як письменника і громадського діяча, але і як фольклориста, який вивчав і записував народну творчість лемків. «Він був, може, для декого карпатським русином, але духом, серцем і розумом був русином-українцем історичної та сучасної України», – пише у своїй статті професор Михайло Роман. Михайло Шмайда помер у 2017 році. Цього року він відзначав би столітній ювілей.

У формі спогаду написана також стаття Івана Олійника родом із бойківського села Творильне. Його знають українці не лише у Польщі, але навіть у Канаді чи США. Усе завдяки тому, що Іван був учителем, а пізніше – вихователем у гуртожитку українського ліцею у Лігниці. Він допомагав шкільним колективам, а сам був членом хору «Журавлі», до якого заохочував приєднуватися молодь. «48 років прожив я у Лігниці, і це заслуговує на окрему статтю», – пише Іван Олійник.

Ще одним героєм осіннього номера «Ватри» є Микола Горбаль. Український поет, політик та громадський діяч народився у 1940 році у селі Воловець на Лемківщині.

Традиційно у «Лемківській хроніці» часопису розмістили також короткі повідомлення про те, чим жила громада в останні місяці. Є у «Ватрі» дитяча сторінка з віршами, ребусами та іграми, а також вітання для ювілярів.

***

«Ватра», Осінь №4, 2020, 28 с.

Поділитися: