Орест Лопата ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №38, 2019-09-22

Феномен самодіяльного лігницького колективу «Кичера» можна назвати як стан душі, лемківської душі. Такі висновки годиться зробити на основі розмови із його засновником та безперечним лідером Юрієм Старинським.

У минулому році колектив відзначав 30-ліття свого існування. Поетично можна назвати ансамбль такою світлою поляною на вершині лемківської карпатської кичери, що стоїтьу Лігниці, «на вигнанні», як говорять самі «кичеряни».

Про специфічний стан душі, лемківської, «кичерянської», який позначується на всій історії колективу хай засвідчить факт, що в рамках свого головного культурного заходу – фестивалю «Сьвіт під Кичером» у 2009 році була проведена міжнародна наукова конференція «Лемки – останні могікани Європи». Герої книжки «Ункас останній могікан» Фенімора Купера із жалем міркують про зникнення із лиця землі свого народу. Однак надбання колективу «Кичера» явно заперечують цьому заголовкові конференції, бо ж Юрій Старинський має за собою не порожнечу, а більше ста артистів: танцюристів, співаків та музикантів, а є ще «дитяча фракція» ансамблю – «Кичерка». До сих пір «Кичера» дала понад 1200 концертів по всьму світі, навіть у так віддалених від Лігниці країнах як Мексика, Китай, Індонезія, Грузія, Коста-Рика, Перу. Про Україну і Словаччину також слід згадати. У репертуарі ансамблю, що захоплює глядачів, є народні пісні з регіону Лемківщини, традиційні танці та обрядові дійства.

Що найважливіше – ансамбль складається з молодих лемків, чиї родини були переселені у Нижню Сілезію під час акції «Вісла» у 1947 році, а під проводом Юрія Старинського у другому та третьому поколінні зберегли свої коріння.

Бесіда з Юрком Старинським – заложительом і керівником ансамблю

Нинішній стан «Кичери»

Мы в цілком добрій кондиції. Пару тижни тому організували сме уж двадцятий раз Міжнародний фольклорний фестиваль «Сьвіт під Кычером». На липневий програм тогорічного фестивалю склалося аж 16 гала-концертів: 11 на Нижній Сілезії, 4 на Лемковині і фінальний концерт в Курові на Словациї.

Протягом 17 днів віступило аж 20 ансамблів з Польщи, Україны, Словациї, Румунії, Іспанії, Молдавії, Казахстану, Албанії, Літвыі Сербії. Нашом ідейом єст, штоби фестиваль лучив місця проживаня лемків, приближав їх історию і культуру, вказував лемків як люди о шырокых горизонтах і контактах в цілим сьвіті.

Сміло мож повісти, што мат ся добрі. В ансамблю є тепер праві 100 люди, з якима працуєме в 3 групах віковых: в найменшій «Кычерці» сут діти в віку 5 – 10 років, а в молодіжний «Кычері» од 16 рока жытя. Не є клопотів з набором новых членів. Маме уж свої кадры, занятя в групах провадят колишні члены ансамблю.

З дитячыма ансамблями записали сме недавно матеріал на плыту CD, на якій найдут ся лемківскы дытячы пісні і ігры. Уж недовго взріт она денне світло. На «ватрах» в Ждини, Лугах і Михалові вказували сме наш альбом з архівальныма фотографіями лемків і Лемковины, якыв роках 1923 і 1938 выконав емігрант з Береста Джон Маслей.

Книжка двоязычна, польско-англицка. То уж десята книжкова публікация «Кычеры». Я сам фіналізую тепер поправлене выданя монументальної монографії про лемківске облечыя. То піонереский труд. В альбомі найде ся парусот незнаных акварель, графік і фотографії, однайденых, меде ж інчыма, в засобах російскых і украінскых архівів і музеїв.

Части тых матеріалів недавно вказували сме на виставі, організованій в Куявско-Поморскім центрі культур в Быдгощі. Маме тіж найбільшу в сьвіті лемківску бібліотеку. В ній веци 10 тисячы книжок, в тому дуже «білых круків». Мы за ню барз горді.

Може тяжко в то повірити, але «Кычера» выпродукувала тіж … фільм. «Там направду жили сме як в Раю», то кус документ, кус – есей фільмовий. Записали сме колиси спомніня двох віковых жен з Боднаркы.Іх спомніня – то претекст, штобывказати єден ден з жытя лемків до выселеня.

Оповідаме о іх штоденных трудах, забаві, вірі… На кінці задаєме зьвіданя : «Чом тот “нормальный” сьвіт мусіл перестати існувати в 1947 році? Тепер фільм высиламе на фестивалі в Польщи і… Іспанії, можливе, же буде вказаний на фестивалю фільмовім в Сан-Себастьян в Краю Басків.

Тот рік барз уданий для «Кычеры». В маю отримали сме барз престижну «Нагороду імені Оскара Кольберга». Вручав єй нам в Королівскому замку в Варшаві премєр Пйотр Ґлінскій. Под конец липця на престіжовім фестивалю гірскых земель в Живцю група вокальна нашых хлопців заняла перше місце в категорії груп сьпівачых, а нашыдівчата, в тій самій категорії заняли друге місце.

«Кычера» за «Лемківске весіля» зостала нагороджена тіж выріжніньом і номінувана былачерез жюри як представник Польщі на Міжнародний фестіваль фольклору гірскых земель в Закопанім. З того фестивалю привезли сме «Бронзову цюпагу» в категорії ансамблів артистично опрацуваных (як цікавостку мож додати, же таку саму нагороду отримал репрезентант Украіны, гуцульский ансамбл «Прикарпаття» з Коломиї).

Олю Стариньску міжнародне жюрі вирізнило в категорії солістів-співаків за інтерпретацію лемківскых пісні, співаных пані молодій на весілю, а гудакови «Кычеры» Павлові Басалидзі признало нагороду спеціальну «Сабаловы гусьлі» для найліпшого інструменталістыфестивалю.

«Кычера» робит барз дуже для ратуваня і промоції лемківской культуры.

Нашыуспіхысправили, же польске Міністерство культуры і спадщини запропонувало нам вписаня некотрых елементів нашой духовной культуры на листу нематеріальной оставщыны UNESCO. Маме надію, же тоты стараня закінчат ся успіхом, і крім наших церкви, на листі UNESCO найдут ся тіж нашы танці або обряды.

Ренесанс лемківства

В некотрых просторах видиме велику активізацію нашого середовиска, в іншихвсе лышатся по старому. Позытивне є тото, што молодіж горне ся до нас. Няньове возат свої діти на пробы до Лігниці навет з Познаня.

Заінтересуваня «Кычером» велике, але мы не все в силі сповнити вшыткычеканя середовиска. Можна повісти, што збераме тепер овочі нашой долголітньой роботы. В тым році мият 30 років, од коли зобрав єм в Лігниці першу групу лемківской молодежы.

Ведена через мене танцувальна група была на початку формально частином біляньской «Лемковыны», але в 1991 році дала початок «Кычері». Тепер в «Кычері» сьпівают і танцюют діти першых абсолвентів. Але ішыраз хцу підкреслити, што діяльніст «Кычеры» – то не лем сьпів і танці. Членыансамблю – то гнеска найбільше сьвідомысвого лемківства люде на заході Польщі. Через «Кычеру» познало ся і завязало дуже подруж. Сам старостувал єм на парудесятьох лемківскых весілях «Кычеряків». В «Кычері» діти вчат ся бесідувати по лемківскы.

Кризису не было

В «Кычері» николи не было мериторичного кризису. В 2007 році мали сме проблем з дотацийом МВСіА (Міністерство внутрішніх справ і адміністрації – ред.), а властиво єй браком. Міністерство найперше признало нам на організацію нашого фестивалю 168 тисяч злотых, а потім одгварило ся од підписаня умовы.

Далекій єм від списковых теорій, але стало ся то докладні в 60 річницю акциї «Вісла», коли рішыли сме організувати наш фестівал «Сьвіт під Кычером» тіж на Лемковині.

Жебы сплатити зобовязаня, треба было пожычыти грошы,обіцяни через міністерство, грошы од нашых люди. Лем я знам ківко вымагало то од мене покоры, але ми николи не заперестали сме діяльности. Противно, в наступных роках «Кычера» дальше мала успіхы.

Варто припомнути, што в 2007 році вказувала лемківску культуру на великим міжнароднім фестивалю в Бандунг (острів Ява, Індонезія), а рік пізніше на міжнародных фестивалях в Лімі та Кузко (Перу), а потім в Гайфі і Тель-Авіві (Ізраїль).

Мало того, помагали сме організувати, на подобу нашого «Світа під Кычером», фестіваль в… ірацькому Курдистані.

«Кычера» тіж там выступувала, а я в 2010 році был єм навет віце-директором того фестивалю. Памятам як в 2010 році принимали нас – на урочисту вечерю запросила нас жена толішніого президента Іраку пані Талябані, а люде з єй кругу, в присутности амбасадора Польщі в Багдаді Станіслава Смоленя, повіли, што то «перша удана польська місия в тым краю».

Але маме тіж свої старункы. Найвекшым єст наша садиба. В 1998 році купили сме будынок по старій школі в центрум Лігниці: 4 плянтра, 1200 квадратовых метрів. Він барз знищений. Пару років тому зачали сме ремонт. Заінвестували сме уж праві мільйон злотих, а треба іщи мінімум два мільйони. Найгірше є тото, што потрібний вклад власний (для отриманя дофінансуваня, гранту – ред.), а мыне знаме одкаль го взяти. Тот будинок то «студня без дна». Ліпше было быго продати і купити, або поставити, дашто нове, менче. Але не можемо найти купця на тот старий будинок.

Розлам, який розлам?

В «Кычері» не маме проблему розламу. Сут в нас діти, якых няньове діют і в структурах Стоварышіня лемків і Обєднаня лемків. Подібно, коли ходит о приналежніст релігійну, бо сут в нас і православны, і греко-католикы.

Від початку старали сме ся концентрувати на позытивістичній роботі. Керуєме ся засадом, што трудно збудувати хыжу, не маючи добрых фундаментів. Тым фундаментом єст для нас захованя власной достоменности, языка, культуры.

Стараме ся защипити в молодому поколіню лемків почутя гордости зо свого походжыня, культуры, потребу бесідуваня по свому. Будуєме для наступних поколінь нашу оставщыну. Бог дає каждому якыйсий талент. Нас покликал до жытя в лемківскых родинах «на чужині».

Ци можеме краще выполняти Його волю і розмножати дарований нам талент, як не даючи на ниві лемків ськой культуры, несучылюдям радіст і мир?

***

КИ́ЧЕРА – Гора, вкрита вся лісом, крім вершини.

Записав із збереженням мови оригіналу

Поділитися: