Анна Вінницька ■ ПОДІЇ ■ №22, 2019-06-02

Третя конференція «Культурна спадщина пограниччя» – це продовження міждисциплінарних конференцій, які проводилися у Ґожові-Великопольському ще з 2001 року.

Перші зустрічі науковців зосереджувалися на культурній спадщині лише ґожівського регіону, однак згодом організатори вирішили розширити конференцію, доповнюючи її темами всіх прикордонних територій. Зараз цей захід набув міжнародного характеру. Основними партнерами є науковці з України, з якими Академія ім. Якуба з Парадижа у Ґожові-Великопольському – головний організатор конференції – співпрацює багато років.

– Світ динамічно змінюється, наша міжнародна співпраця також, тому ми виступили з ідеєю розширити наші зустрічі. Відтак сьогодні ми дискутуємо на історичні, соціологічні, політичні, юридичні, релігійні, культурні теми, а також розглядаємо суто лінгвістичні чи зосереджені навколо національної ідентичності питання, – каже професорка Ельжбєта Скорупська-Рачинська, ректорка Академії ім. Якуба з Парадижа.

Цікавим було висвітлення національної ідентичності українців, а також лемків. Цим займається професорка Єва Ґолаховська з Інституту славістики Польської академії наук та Академії ім. Якуба з Парадижа.

– Сьогодні у цих регіонах поляки майже нічого не знають про своїх сусідів іншої національності. Українці та лемки не функціонують у їхній свідомості, оскільки вони також спілкуються польською мовою, часто ходять до римо-католицького костела. Оця «непомітність» та приховування власної ідентичності є настільки глибоко вкоріненими, що про українську чи лемківську національність не знають навіть, приміром, друзі в школі. Зрозуміло, що в цих місцевостях функціонують фольклорні ансамблі, проводиться видавнича діяльність, тим не менше сусіди-поляки про це не знають, – пояснює Єва Ґолаховська.

На думку науковиці, у свідомості тутешніх жителів побутує міф однорідних земель – як у значенні національності, так і в значенні віросповідання. На це впливають самі українці та лемки, які намагаються не вирізнятися, а також поляки, яке не хочуть помічати відмінності своїх сусідів.

– Це для мене велика несподіванка, а водночас – цікава тема для дослідження, оскільки я хотіла би зрозуміти механізми, які цим керують. Зрозуміло, чому свого часу українці та лемки не хотіли наголошувати на своїй національності. Але для мене неясно, чому їхні польські сусіди не бажають відкривати для себе оцю «інакшість», – каже Єва Ґолаховська. Можливо, це стане черговою темою для її досліджень.

Академія ім. Якуба з Парадижа – це відносно молодий навчальний заклад. Вона існує лише з 1998 року і спочатку була Державною вищою професійною школою, яку три роки тому перейменували в академію. Співпрацю з Україною, а саме – з Прикарпатським національним університетом ім. Василя Стефаника в Івано-Франківську – тут започаткували ще 15 років тому. Саме у цьому університеті вже 15-ий раз проходить єдиний в Україні орфографічний конкурс з польської мови для українських студентів. Згодом співпраця навчальних закладів охопила також суто дослідницькі та наукові сфери, проводилися обміни студентів. Українська молодь отримала можливість безкоштовно навчатися у ґожівській Академії в рамках програми «подвійних дипломів». Згодом наукову співпрацю розширили також на інші міста – зараз Академія ім. Якуба з Парадижа має тісні контакти з навчальними закладами в Умані, Бердянську, Львові та Києві.

– І Любуське воєводство, й Івано-Франківська область є прикордонними та пограничними районами не тільки з точки зору географічного розташування, а насамперед з точки зору постійного проживання представників різних націй. Натомість місто Ґожів-Великопольський є яскравим прикладом того, як сучасна Польща ставиться до українців. У 2005 році, коли ми налагоджували співпрацю з тодішньою Державною вищою професійною школою, ми були чи не єдиними українцями, які сюди приїжджали. А тепер у Ґожові офіційно працюють близько 20 тисяч українців, у той час коли саме місто нараховує 125 тисяч мешканців. Це означає, що українці в Ґожові добре інтегруються у польське суспільство і не почуваються чужими, що дуже важливо. Ані мова, ані спосіб життя не є перешкодою для співпраці та навчання людей, які згодом стануть фахівцями на ринку праці, – каже Володимир Великочий, доктор історичних наук та декан факультету туризму Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника.

Учасники конференції переконані, що такі зустрічі допомагають долати болісні стереотипи, що й було однією з цілей заходу. Ми повинні долати стереотипи, жити разом і співпрацювати, оскільки маємо спільне коріння, історію та спадщину. Саме це треба плекати як найбільшу цінність, – упевнено каже Ельжбєта Скоровськ-Рачинська

Фото надано організаторами

Поділитися:

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*