«Культурна близькість дуже швидко обернулася проти поляків і українців»

Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №2, 2020-01-12

За останнє десятиліття кількість злочинів на ґрунті ненависті в Польщі зросла на понад 3500 відсотків (!). Ця цифра вражає і водночас змушує задуматися, чому і як цей процес відбувається. Відповіді на питання шукає у своїй останній книжці Пйотр Нємчик, поліцейський аналітик і один із творців спецслужб демократичної Польщі. У якій країні ми живемо? Що таке злочини на ґрунті ненависті в сучасному світі? Чим відрізняються та в чому подібні такі злочини в Польщі, Великобританії, Німеччині, Франції та США?

Ігор ІСАЄВ, головний редактор порталу PROstir.pl

Саме на ці питання шукає відповідь автор у книжці «Погорда. Чому в Польщі зростає кількість злочинів на ґрунті ненависті?». Пйотр Нємчик не називає свою книжку «ненависть», тільки «погорда». Він пояснює, що презирство – це найгірша з людських рис, вона досить часто спрямована на випадкових людей лише тому, що вони іншого походження або мають відмінні погляди.

Присвячуючи свою роботу Павелові Адамовичу і Пйотрові Щенсному, котрі загинули саме через погорду, – Нємчик скрупульозно аналізує поліцейську статистику останнього десятиліття. Використовуючи свій аналітичний досвід, він намагається зрозуміти, які глобальні процеси криються за сухими цифрами.

«Якщо не брати до уваги пропагандистського результату, яким було прийняття антитерористичного законодавства у 2016 році, – зазначає Нємчик, – уряд [Польщі] серйозно не займається цією проблемою. Навпаки, дії відповідних служб нагадують класичне „замітання справи під килим”. Замість Piotr Niemczyk. Pogarda. Dlaczego rośnie liczba przestępstw z nienawiści w Polsce, Kraków 2019, 384 s. «Культурна близькість дуже швидко обернулася проти поляків і українців» того, щоб розпочати широкомасштабне дослідження явища, статистика приховується».

Аналізуючи дані міжнародних структур, зокрема Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), автор наголошує, що найбільше злочинів на ґрунті ненависті у світі зафіксовано у Великобританії; так само виразно ця проблема зростає в Угорщині і США. Що цікаво, до 2016 року здавалося, що особливо чутливою до таких злочинів може бути Франція, з точки зору терористичної загрози та жорстокості злочинів. Проте завдяки діям уряду і програмам ресоціалізації ув’язнених зростання агресії вдалося зупинити. Водночас там, де уряди нехтують проблемою, показники виразно йдуть угору – це стосується передусім Італії, Німеччини і Польщі.

Нємчик наголошує, що за Одрою дуже сильно зростає правий і лівий екстремізм, а уряд надає неповну статистику злочинів. У всіх аналізованих державах спостерігається однакове явище: систематично знижується число «традиційних» злочинів, типу пограбувань і нападів з метою наживи, у той же час зростає кількість атак на ґрунті ненависті (наприклад, вирвати гаманець не через кількість грошей у ньому, а через те, що його власник був темношкірим). І все це часто відбувається на тлі величезних емоцій у політичному процесі (Трамп, Орбан, «Брекзіт» тощо).

У випадку Польщі автор аналізує загрози всеохоплююче – від терористичної (котра зростає, хоча зовсім не з боку мігрантів, а з боку польських «псевдопатріотичних» організацій) до знущання з жінок і дітей, осіб з інвалідністю, тварин, і навіть контролерів громадського транспорту чи велосипедистів. Цікавим є розділ, що стосується злочинів проти церкви, зокрема римськокатолицької. Парадоксально, але попри те, що польський уряд має знаряддя (охорона релігійних почуттів у кримінальному кодексі) та політичну волю до переслідування за ці злочини (чого немає у випадку злочинів проти іноземців чи нацменшин) – навіть тут агресія ви ходить з-під контролю, передусім через загальну напруженість у суспільстві. «Може здаватися, що охорона віруючих людей в останні роки є пріоритетом уряду, однак на практиці все зовсім інакше», – вказує Нємчик.

Союз «Церкви і трону», надуживання релігійної символіки під час політичних заходів б’є в саму церкву і викликає глибоку травму навіть серед самих віруючих: в останні роки в інтернеті церква стала об’єктом багатьох ворожих коментарів. В першій половині 2019 року щодня в інтерне ті писалося 2-3 тисячі коментарів про церкву, переважно негативних. Після виходу документального фільму братів Секельських про педофілію в церкві їхня кількість стрімко зросла: щодня писалося до 10 тисяч коментарів, які побачили 10 мільйонів людей! Також негатив проти священиків різко зростав під час передвиборчих кампаній.

Окремий розділ книги автор присвячує злочинам проти українців, у якому наводить розлогі фрагменти коментаря голови Об’єднання українців у Польщі Петра Тими. «Українці, після арабів, сьогодні є другою за антипопулярністю національною групою в Польщі», – наголошує Нємчик та ставить запитання: як до цього дійшло, якщо ще кілька років тому поляки з симпатією дивилися на київський Майдан і вболівали за українську демократію?

Piotr Niemczyk. Pogarda. Dlaczego rośnie liczba przestępstw z nienawiści w Polsce, Kraków 2019, 384 s.

Симпатія була присутня недовго, у 2015 році, коли рушила велика хвиля української трудової міграції до Польщі. «Тоді українців протиставляли імігрантам з Близького Сходу, стверджувалося, що вони теж біженці, проте культурно подібні до нас. Однак дуже швидко ця близькість обернулася проти них». Автор наголошує, що історична проблематика все більше домінує у ставленні сьогоденних поляків до українців. Це досить добре видно у символічній агресії проти українців (нищення пам’ятників), а також у реальних нападах, як-от атака на процесію в Перемишлі у 2016 році.

Автор, досліджуючи тренди в інтернеті і особливо в соціальних мережах, посилаючись на коментарі Петра Тими, показує, що ворожість поляків і українців стимулювалася свідомо: «Це можна досить чітко прослідкувати за коментарями, що містять слово „бандерівець”, сильно оціночним, використовуваним людьми з антиукраїнськими поглядами». Ненависть проти українців у Польщі автор вписує у загальнопольський і загальносвітовий контекст, мабуть, вперше так широко і вміло.

«Якщо громадяни демократичних суспільств не почнуть негайно протидіяти цьому тренду, то в майбутньому собі, своїм дітям і онукам ми підкладемо таку бомбу, котра буде зроблена не з семтексу чи C-4, а з презирства. Однак ця бомба нищитиме так само, як зроблена з вибухової суміші», – остерігає автор.

Поділитися:

Категорії : Погляди

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*