Дарина Попіль ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №22, 2019-06-02

«Крути 1918»  –  український історичний фільм-екшн. Режисер: Олексій Шапараєв,  сценарій: Костянтин Коновалов. У головних ролях: Євген Ламах, Олександр Піскунов, Максим Донець, Олексій Тритенко. Прем’єра в  Украні: 7 лютого 2019 року.

У №15 «Нашого слова» вийшла стаття про фільм «Позивний Бандерас». У ній я відзначала загальне піднесення українського кінематографу останніми роками. Зокрема, ідеться про появу фільмів, присвячених відносно недавній або суачсній історії України.

«Крути 1918» –  стрічка, яку повинні були зняти вже давно. Це дуже трагічний і водночас героїчний момент української історії, який довго замовчувався і навколо якого постійно залишалися неточності, міфи та вигадки. Те, що ми врешті маємо показану на великому екрані історію про доленосний бій під Крутами – безперечно, чудово. Інше питання, чи ми все-таки маємо добре кіно про Крути, чи просто добре, що маємо таке кіно?

Розпочну з плюсів фільму. В Україні врешті навчилися знімати якісну картинку. Так само, як і в фільмі «Позивний Бандерас», візуально все виглядає досить якісно, красиво, різнобарвно. Варто згадати, що до 100 річниці бою під Крутами творці фільму отримали 26 млн грн державної фінансової підтримки, загальний бюджет кінострічки становить 52 млн грн. Завдяки непоганому кошторису «Крутів» і маємо доволі якісні зйомки. Не пожаліли творці коштів та часу і на музичний супровід. У фільмі можна почути зворушливу пісню «Стежечка» на слова Івана Франка у виконанні Христини Соловій, також лунають композиції гурту «Гайдамаки».

У той же час від самого початку фільму відчувається певна штучність і «пластмасовість» персонажів. Стрічка розпочинається патріотичною промовою Михайла Грушевського на Софійській площі у Києві. Послухати її приходять молоді студенти, які хочуть воювати за Україну. Промова – штучна, «суха», як і реакція присутніх. Далі нас побіжно, наче похапцем знайомлять з головними героями. Фактично непоясненими, необрунтованими залишаються мотивації молодих юнаків, їхній порив до боротьби. Так само, зрештою, майже не розкриті персонажі, їхні долі, характери та емоції. Саме через це глядачеві важко відчути емоційний контакт із героями, полюбити їх, вболівати за них. Усе відбувається надто швидко, тож, на мою думку, цій «студентській лінії» стрічки (що насправді є і найважливішою), режисери мали би приділити значно більше уваги і часу.

Паралельно натомість маємо дещо абсурдну, на мій погляд, і непотрібну в фільмі про бій під Крутами шпигунсько-детективну лінію. Коли я спостерігала за нею, мені спочатку подумалося, що я погано знаю історію, тому не можу нічого збагнути у цих інтригах поміж французами, німцями, українцями та росіянами. Але згодом, прочитавши відгуки істориків на фільм, я зрозуміла, що й самі історики нічого не збагнули. Детективна лінія стрічки на чолі з німецьким шпигуном Бергом – вигадка творців фільму. До речі, згаданого німецького шпигуна, який дуже погано говорить російською мовою, грає відомий польський актор Томек Собчак. Загалом ця лінія має надто слабку прив’язку до «студентської» лінії та до самого бою. Лише наприкінці фільму, в одній із фінальних сцен, ці різні історії певним чином сходяться в одну.

Повернімося ненадовго до самих персонажів. Як уже зазначалося вище, їм бракує живих, добре прописаних образів і рис. Є спроба виділити декого зі студентів, щоби ми їх краще запам’ятали, але ці потуги доволі слабкі і кволі. Наприклад, брати Савицькі: більша увага сконцентрована на Андрієві, що вирушив на бій під Крутами, але, на жаль, і їхні персонажі мало розкриті та виглядають якимись недопрацьованими і шаблонними.

Чи не найцікавішим образом у стрічці є більшовицький командир Муравйов. Творці фільми зробили його абсолютно огидним, глядачів він відштовхує. Можливо, не варто аж так ділити героїв на добрих і поганих, настільки демонізувати негативного персонажа, але якраз у випадку Муравйова це зроблено дуже доречно. Акторові Віталію Солію прекрасно вдалося втілитись у роль жорсткого і зверхнього вбивці, яким, зрештою, і був реальний Муравйов.

Також до позитивних рис фільму можна зарахувати те, що, коли врешті розпочинається епохальний бій під Крутами, ми перестаємо звертати увагу на певне недогравання чи перегравання акторів. Самі сцени бою зняті добре. Хоча кожен, хто хоч трохи знає українську історію, не чекатиме хепі-енду, ми до останнього вболіваємо за сміливих студентів.

Наприкінці фільму важко стримати сльози. І на початку, і в фіналі стрічки автори проводять паралель із сучасними українськими реаліями.

Підсумовуючи, «Крути 1918» – не історичний фільм, а художня картина, що доволі поверхнево нам розповідає про події того часу. Це не було би проблемою, якби творці стрічки все-таки трохи глибше підійшли до контексту, детальніше познайомили нас із ситуацією. Було б добре, якби вони також спробували дати більше відповідей на питання, чому молодих хлопців відправили фактично на смерть, чому вони самі на це пішли і яке значення це мало для подальшої історії України. У фільмі всі ці речі наче лежать десь на поверхні, але не показані повноцінно, не пережиті ані самими героями, ані, у підсумку, глядачами.

На мою думку, «Крути 1918» варто переглянути усім хоча б для того, щоб рости разом із українським кінематографом, формувати свій смак та критичне мислення. Фільму такого масштабу на тему бою під Крутами ми ще не бачили. Незважаючи на всі недоліки, стрічка, безсумнівно, викликає емоції, проте хотілось би, аби вона спонукала ще до рефлексії, думок та глибших переживань. Поки що ми лише вчимося змінати фільми на складні теми, а вчитися, зрештою, ніколи не пізно і не соромно.

Поділитися: