Володислав Грабан ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №25, 2020-06-21

Спомин про Григорія Пецуха

Перед його зором отверали ся лісны дебря. В глубині, де лем царювали страхливы вільхы, сьвітили багнисты млакы, наполнены водом. Ту в теплы ночы, коли вертали з компериска, лігали дикы свині. Засьвідчали прото сліды ратиц і округлы ямы по тяжкых тільсках. Смотрил на них і уявил собі, як дуже радости справляло тото особливе місце дикам. Все любил лісны зьвірята.

Темну стіну дебрів творили  ґіґанты сивых буків, зас край ліса розясьняли білы березы і блискы собі сестры-сосны. Над нима поодинокы ялиці, котры понад вшытко што зеленіло, гордо підносили своі головы. Часто шарпал нима сильний, західній вітер, але они ся не лякали лем сьміло прехилали в бік своі чатиновы чубы. Зас букы не згынали ся, не давали вітрови, лем спрытно пущали силу вітру на перегін, і свистали собі з того. Коли смотрил в бучыну, достеріг серед мускулярных рамен моцарных дерев формы людскых постаті, фігуры зьвірят, якы мешкали в згрублінях колод, рамен-конарів і горбатых, приниженых пняків. Здавало ся, якбы были скорчены і готовы до скоку, але не боял ся іх. Віділ, же з темной стіны прадавного ліса смотрит на него отворена дудла. Темне внутря околене было жолтым порохном якбы авреольом, а зо середины поблискували дві свічкы – пташачы горла. Сонце обережно отверало лісного створа і одкрывало перед його зором тайну. Втотчас повірил, што краса, досконаліст формы крыє ся в жывых деревах, в місцях, де чловек не зазначыл свойой бытности і не пошкодил натурі. Прецін тоты дерева накормлены потугом жытя, не боят ся змінного календаря природы. Они ставлят йому чело, бо самы в собі сут досконалістю. Достойно стоят на підніжку гірского схылу, як на сцені – творят галерею мистецтва натуры. Старчыт ту прийти і в мовчаню вклонити ся Бескидови, розмовляти душом з весняным сонцьом і напавати очы сповніньом. 

Підышол ближе лісного створа, вытягнул в його сторону руку, якбы хотіл накормити невидиму зьвірину, і нагло почул лизніня языком. Вільгітна кора лісного ґіґанта прилегла до теплой долони. Здавало ся, же чує пульс старого бука, в котрого соковите внутря выполнят кров. Втовды пригадал собі тамтот вечер, коли был примушений до тяжкых робіт в Німецчыні – дізнал подібного вражыня. Звалену вітром стару грушу, баулер казал порізати на опал, але ним тото вчынил Григорій, з соковитой колоды дерева… вкрал душу – невеликій кусок кльоцка. З любовю пестил тот кавалчык дровенця, і ховал в затишнім місци перед людскым зором. Коли пришла нагода; баулер был занятий выіздом до міста, замкнену душу грушкового дровна, замінил своіма руками в вершника на коню. Старчыл до того звыклий ножик, якій звали «кляпач».Так народила ся перша різба Григорія Пецуха. Вершником на кони был він сам. 

Гнеска тот зачаруваний, грушковий коник несе го в лісны дебря, схылом Кычеры над Фльоринку, крутыма дорогами в Карпаты. Позерат Григорий на церковну вежу в долині, де його няньо, а скорше і дідо были церковныма служытелями. Коли был хлопцьом часто літал до церкви. Рускы сьвяты, Володимир і Княгыня Ольга розписаны на високых стінах грозно позерали в його сторону. Днес рідне село має лем єдну лемківску родину, Канюків. 

З давных знакомых остали лем дерева його різб. Несут кудлаты головы, а іх внутря то скрыта душа выгнанців. Ту котик ласкаво лестит ся до ґазды, там на краю ліса олені. При хыжы галко-кундель прикликує мердаючий хвостом. За старым дубом пра-прадід з крилом ангела крачат достойно, а над ґаздівком садок здичавілий. В ним то розмовы ведут мати і дівка, ждаючы на вітця, што домів не вертат. Хоц мают на собі сьвяточний, красьні вишываний одяг, іх твари малює непокій. На лучці зеленій баран двигат высоко рогате чело, а нібы з него, здає ся такє кубятко, мягкє? Деси в Убочы, під каменьом отверат серце холодна крениця – жене воду до Мостишы, спінена як пеґаз, і за млином до Білой падат. Там при дорозі статуя Матери Божой болем проколота про своє дітя.

Григорій сходит з гір, за ним його сьвіт ступат вільно… иде ліс дерев, ліс зьвірят, ліс сьвятых. Над нима сторожує німе сьвітло космосу. Звалений з неба ангел в дявола шкіру ся одіват, і рівно рядом до мандрівників крок свій приєднує. Ідут разом: Ангел Сторож і Сатана, олень і рись, домашній кундель, вовк і медвід, і сьвятий з лісной дуплі, што шкірит зубы. Сходят в ніч Купалы з гір до Білой, до Мостишы на Яна. Веде іх пастыр, отец той отары, Пецух. І повюл іх не лем в лемківску традицию, повюл іх в сучасніст.

Коли іхам через Фльоринку, споминам стрічу з Григорійом Пецухом. Мала місце на ювілейні выставці його різб в Закопаному, з нагоды 40-літя  закінчыня Варшавской академіі мистецтв. Од того часу минуло 25 років. Вертам думками до жычливой, родинной стрічы в його хыжы. Витали як родину. Вертам до зеленого Бескиду, якій над його Фльоринком гачыт літні хмары і замыкат вечерне крайнебо. То ту, серед гір і лісів, народили ся його різбы і він сам. 

Його творчий родовід сігат, пракоріня – поганьской і християньской давнины. Дозвалят наберати внутрішной силы, глубокой простодушности, і в таку форму одягне він своі різбы. Все бесідувал: «Моі різбы роснуть в лісі». Пецухове «дерево» позбавлене є детальных дрібниц, замыкат простоту давного існуваня. То як зірниця людской історіі і доля замкнена в єднім. Його мистецтво зрозуміле для люди ріжных культур. Корін прачасу, якій дає зображыня дла європейця як і африканця. Коли різбил, николи не нарушал головной структуры дерева, зато деликатно долотом отверал вкрыту форму красы – одкрывал поетику дерева, шліфуючий го як диямент. Пецух все был автентичний, не попадал в манеру диктувану сучасном модом. Роботы Григорія Пецуха нагадуют компактну форму різб давнього Єгипту. Сут цінены в цілій Європі і США. Нашли тіж своє місце на сотках выстав і десятках музеів.

Хоц пережыл горе ІІ Світовой войны, николи не мал в собі ненависти. Кохал люди. Тоты вартости вынюс з рідной хыжы, а они дозволили му творчо і гідно перейти через жытя.

Григорий Пецух вродил ся 23.01.1923 року во Фльоринці, помер 24.11.2008 року в Закопаному.

До найкращых робіт належат: Лемко, Юність, Вернигора, Дерево жытя, Князь, Княгыня, Тризуб, Весна, Пеґаз, Пророк, Дівчына, Материньство, Ангел Сторож, Родина, Поколіня, Св.Олга, Украінка, Прадід, Гайовий, Кундель, Котик, Олень, Коник з вершником. Його роботы: памятник лемківскым партизанам в Устю Рускім (граніт), погрудя і плоскорізбы Т. Шевченка, Б. Лепкого, памятник на могилі родичів.

Фотографіі різб походят зо стороны: pecuch.art.pl 

Поділитися: