Корюківська трагедія 1–2 березня 1943 р.


Матеріал культурно-гуманітарного підрозділу Посольства України в РП
ІСТОРІЯ№23, 2013-06-09

Меморіальний пам’ятник у Корюківці (Чернігівська область, Україна). Скульптор Інна Коломієць. Фото Анни Троїцької. Джерело: uk.wikipedia.org
Меморіальний пам’ятник у Корюківці (Чернігівська область, Україна). Скульптор Інна Коломієць. Фото Анни Троїцької. Джерело: uk.wikipedia.org

Найтрагічнішою ознакою Другої світової війни стала не бачена до того, неймовірно велика, просто катастрофічна кількість загиблого мирного населення. Такими були не лише т.зв. «супутні» втрати протиборчих сторін під час бойових дій та інші небажані наслідки війни, а, головним чином, результати свідомої й послідовної нацистської окупаційної політики щодо цивільного населення окупованих країн, особливо тих, де чинився опір завойовникам.
У політиці нацизму в Другій світовій війні в Україні окремим видом злочинів проти мирного населення цілком доречно виділити знищення населених пунктів разом з їхніми мешканцями. Таку тактику окупанти системно проводили в Білорусі та Росії. У скорботному списку спалених сіл і селищ виділяється знищення карателями містечка Корюківки Чернігівської області України.
Корюківка – з 1923 р. селище міського типу, місто з 1958 р., центр Корюківського району Чернігівської області з 1966 р. Лежить за 100 км від обласного центру – Чернігова – у північній частині області, на березі річки Бречі.
Чернігівщина в 1941–1943 рр. була краєм активної діяльності радянських партизанів. Під час німецької окупації Корюківка стала центром радянського партизанського руху на Чернігівщині. Звідси почали свій шлях Чернігівський партизанський загін, партизанське з’єднання Олексія Федорова, тут постійно діяло партійне та комсомольське підпілля.
В лютому 1943 р. радянське партизанське з’єднання під командуванням О. Федорова повернулося з російської Брянщини й розташувалося в корюківських лісах на Кам’янському хуторі. Воно розпочало збір продовольства у селах та акції проти окупантів. Згодом гітлерівці за це спалили села Гуту­Студенецьку, Тихоновичі, частину Перелюбу. Одним із протипартизанських заходів окупаційної влади було арештування членів сімей партизанів у Корюківці, яких згодом, напевне, планували стратити. На прохання командира взводу (пол. pluton) з’єднання Феодосія Ступака, двох 12–13-річних синів якого теж посадили до корюківської в’язниці, а дружину розстріляли, Микола Попудренко, який на час відсутності Федорова виконував обов’язки командира, дав команду провести напад на містечко.
У ніч проти 27 лютого 1943 р. партизани з’єднання Федорова розгромили німецький ґарнізон, залишки якого вціліли тільки в цегляному будинку лікарні. Визволили з тюрми в’язнів сім’ї партизанів, активістів з усього району (за офіційними даними – 97, за спогадами – від 37 до 50).
Вранці 1 березня 1943 р. зі Щорса в Корюківку прибув німецький каральний загін. Населений пункт оточено. Всіх мешканців групами по 50–100 людей зганяли у великі будинки й розстрілювали. Ось як про це написано в Акті Чернігівської обласної комісії з установлення і розслідування злочинів німецько­фашистських загарбників у Корюківці від 17 грудня 1943 р.: «Масові розстріли з наступним спаленням здійснювалися головним чином: 1) У ресторані, де зі свідчень свідків Горбачевської Ольги Павлівни, Самбурзької Лідії, Афанасьєвої Ксенії, які були під розстрілом, але тільки поранені і випадково залишилися жити, встановлено, що 1 березня 1943 р. в будинку корюківського ресторану загнано було до 500 чоловік мирного населення, у порядку черговості, партіями від 50 до 100 чоловік. Вони розстрілювалися кожний окремо з автомата на виду всіх присутніх людей. Після всієї цієї розправи 2 березня 1943 р. ресторан разом із трупами було спалено. 2) Таке масове знищення людей шляхом розстрілу з наступним спаленням було проведено також у помешканні земвідділу, у театрі і на території церкви».

Одночасно до 10 легкових машин з карателями прочісували всі хати й околиці містечка та вбивали жителів: як у помешканнях, так і на вулицях.
Для уявлення цього злочину наведемо уривок спогадів уцілілого мешканця, священика Всеволода Дагаєва: «Приблизно о годині дев’ятій ранку першого березня машини з німцями почали під’їздити до контори рафінадного заводу, де я неподалік квартирував. Напередодні ми з дружиною вирішили перебратися на квартиру в Олексіївку [район містечка]. І я пішов, щоб знайти підводу для перевезення речей. Коли повернувся, мене не пропустили, почали по мені стріляти. Я зайшов у дім метрів за десять від ресторану. Коли переконався, що прокляті фашистські кати виїхали, зайшов до ресторану і побачив там гори вбитих людей і калюжі крові. В Олексіївці, куди я пішов відразу після цього, було те ж саме: у будинках і просто на подвір’ї лежало по 20–30 трупів. Частину будинків із трупами гітлерівці спалили першого дня. На другий день тривало те ж саме. Були випадки, коли людей живими кидали у вогонь».
Після знищення всіх знайдених корюківців карателі містечко спалили. Очевидці казали, що дим і заграву від пожеж було видно в райцентрах Щорсі, Сосниці, у Холмах. Акцію проведено 1 і 2 березня 1943 р. Пізніше, 9 березня, карателі повернулися, щоб допалити селище й добити вцілілих. Ось як про продовження цієї трагедії розповіла Лідія Скрипка: «[9 березня 1943 р.]… наумівською дорогою […] просувалися підводи корюківчан з пожитками. Люди забирали й вивозили все, що залишилося після погрому. Ліда бігла й хотіла потрапити на котрусь з підвід. Аж тут – кулеметна черга. Дівча впало у бур’яни і притихло. А фашисти автомобілем заїхали наперед підводам і зупинили їх. Майже всіх людей вивезли до колишньої цегельні, заштовхали у піч для вижарювання цегли, облили їх гасом і запалили. Того ж дня нелюди на Камишанці [район Корюківки] повитягували з-під печей спалених хат стареньких бабусь, які повернулися додому, завели їх до сараю, облили гасом і підпалили. Звірствували як хотіли».
Наслідки нацистського злочину: убито близько 7 тис. мешканців. В Акті Чернігівської обласної комісії з установлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у Корюківці від 17 грудня 1943 р. вказано, що 1 і 2 березня 1943 р. було здійснене вбивство 6700 чоловік, спалено 1290 будинків. У документі стан населеного пункту описаний так: «При загальному огляді Корюківка являє собою абсолютно зруйноване селище (де залишилося тільки 10 житлових будівель [цегляні будівлі]) з повним знищенням житлових будинків, установ кінотеатру, будинків лікувально-медичної мережі».
Знищення Корюківки разом з мирним населенням нацистською окупаційною владою однозначно є військовим злочином (вбивства і жорстоке поводження з цивільним населенням на окупованих територіях) та злочином проти людства (політика переслідування, репресій і знищення ворогів нацизму, ув’язнення людей без судового процесу, переслідування їх, принижування, перетворення на рабів, тортури й убивства). Ця оцінка повністю відповідає висновкам міжнародного судового процесу над колишніми керівниками гітлерівської Німеччини в Нюрнберзі, який проходив від 20 листопада 1945 р. до 1 жовтня 1946 р.
Корюківська трагедія 1–2 березня 1943 р. за своїми масштабами є найбільшою кривавою каральною акцією нацистів зі знищення мирного населення разом із населеним пунктом у Другій світовій війні у Європі. Тим більше, що злочин відбувся не під час бойових дій протиборчих сторін. До такого висновку підводить порівняння з усесвітньо відомими трагедіями світової війни у Європі: російська Хацунь, 25 жовтня 1941 р. вбито 318 людей; українська Корюківка, 1–2 березня 1943 р. вбито і спалено близько 7 тисяч людей різного віку – від немовлят до немічних старих; білоруська Хатинь, 22 березня 1943 р. в селі знищено 149 людей; чеське Лідице, 11 червня 1943 р. вбито у селищі і замордовано в концтаборі 320 людей; французький Орадур, 10 червня 1944 р. знищено в селищі 642 людини.
У центрі міста Корюківки на місці ресторану, у приміщенні якого знищено сотні беззахисних мешканців, у листопаді 1977 р. створено Меморіал на честь героїчного опору жителів Корюківщини гітлерівським загарбникам.
Прийняттям восени 2011 р. Указу Президента України «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії» і постанови Верховної Ради України «Про вшанування пам’яті жертв Корюківської трагедії під час Другої світової війни» визначено вшанування жертв Корюківської трагедії на державному рівні як складової державної політики національної пам’яті. ■

Поділитися:

Категорії : Історія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*