Кася Комар-Мацинська ■ ПОГЛЯДИ ■ №5, 2020-02-02

У січні-лютому в нашій громаді нарешті завершується різдвяна метушня і настає час обдумати плани на новий рік. Це співпадає з періодом подання заяв про фінансування до уряду. До планування можна підійти по-різному: стандартно і трохи креативніше.
Якщо хочете знати, що значить «стандартно», я можу із заплющеними очима описати вам план на 2020 рік.

Перший великий захід після свята Маланки (яка вже невдовзі пройде) та зимових канікул – це шевченківський концерт, адже немає березня без Шевченка. У квітні чекаютьна нас Wielkanocта Великдень (цього року між ними тиждень різниці) та згадка про 74-ту річницю акції «Вісла». Цього ж місяця випадає визначний ювілей – 100-та річниця підписання варшавського договору між УНР та Польщею. Потім будемо шкварити ковбаски на грилях підчас травневих вихідних та чекати на закінчення шкільного року. Варто нагадати, що на початку червня відбудеться звітно-виборчий з’їзд Об’єднання українців у Польщі та відзначення 30-ліття цієї організації, якого вже не можуть дочекатися всі члени-делегати. Липень і серпень – це час ватр та інших розважальних заходів просто неба. Вересень привітає більшість із нас початком шкільного року, жовтень – святом Покрови, листопад – дощем та молодіжним Ярмарком у Ґданську.

Згодом, у грудні, всі чекатимуть на святого Миколая та… на чергове Різдво. Тому, як ми бажаємо собі на свята – «щоби другого Різдва діждати…» та не втомитися від монотонності нашого календаря подій, варто приступати до громадської роботи відкритими до нових ініціатив та без надмірної «ортодоксійності». А щоб ці побажання не були надто абстрактними – ось кілька прикладів ідей для тих, хто шукає натхнення.

Перш за все – робімо речі, які приносять нам задоволення, уникаймо таких, які ми робимо, «бо треба». Звісно, ця порада не стосується заповнення податкових звітів, а радше організації циклічних заходів, на які ми вже не можемо подивитися «незамиленим оком». Справді, «затерти» якусь тему – справа нескладна, тож іноді в організації заходу варто зробити перерву, щоби наступного разу провести його у зовсім іншому стилі.

Навіть проводячи регулярну подію, шукаймо нових, найменш очевидних способів вираження конкретної теми. Гортаймо сторінки книжок, сайти в інтернеті, проводьмо дискусії, експериментуймо. Наприклад, шевченківський вечір не мусить рік у рік бути концертом на честь Кобзаря, складеним з одних і тих самих віршів у виконанні дітей із пункту навчання. Можна провести його у формі атмосферного вечора поезії, підчас якого члени нашої громади зачитають улюблені українські вірші (не тільки Шевченка) та розкажуть, чому вони мають для них особливе значення.

Це також класний вихід із ситуації, коли у нас немає грошей на більш гучні святкування.

Зустрічатися і дискутувати про літературу, зокрема українську – це не тільки корисно для розвитку громади, але й модно. Сучасні (себто живі) українські письменники – це люди,творчість і громадська діяльність яких дуже надихає. Вони не стоять на полицях біля своїх книжок, навпаки – ведуть активний діалог зчитачами. Отож навіть запрошення когось із них до свого міста – це гарна ідея для культурного заходу.

Інтеграційні зустрічі нашої громади можна проводититакож довкола пісень, адже весь світ знає, як українці люблять співати. Передумовою тут стануть презентації надбань колективів, яких зараз в українському інтернет-просторі – безліч, або пригадування пісень з території Закерзоння – тут можуть допомогти три альбоми перемиського гурту «Крайка».

Корисними будуть різноманітні тематичні дискусійні клуби, на зустрічах яких можна поговорити про актуальні політичні справи. Нескінченно можна обговорюватитакож живі та запальні моменти української історії. Усе це не вимагає великого фінансування чи напруженої організаційної роботи, проте такі заходи несуть багато користі для громади та її розвитку.

Організовуючи масштабнішу подію, можна перевірити на практиці ефект синергії, який має велика організація, як-от ОУП. Це складне слово означає насправді досить просте явище у суспільній економіці, коли 1+1 дає більше, ніж 2. Гарний приклад – турне хору «Дударик», який завдяки центральній координації зміг виступити у багатьох містах Польщі. Варто також слідкувати, аби наші великі заходи у різних місцевостях не відбувалися в один і той самий час і не конкурували між собою. Тоді ми збережемо собі нерви та покажемо, що шануємо нелегку працю одне одного.

І насамкінець – рекомендую їздити та спостерігати, як певні питання вирішують інші. Зараз у Польщі проходить дуже багато якісних фестивалів у різних сферах культури. Особливо цікаві серед них – літературні, які, окрім суто письменницьких дискусій, пропонують також обговорення найважливіших проблем сьогодення. Безумовно, варто також їздити в Україну та брати участь у тамтешніх великих подіях, як-от «Zaхіdfest» у Львові чи «Бандерштат» у Луцьку, Мистецький фестиваль «Ї» в Тернополі чи «MeridianCzernowitz» у Чернівцях. Можнаслідкувати за новими виданнями – не лише книжковими, а й періодикою (тут вирізняється перш за все «Локальна історія»), а також інноваційними проектами на зразок незвичайного «Ukraїner», який проводить експедиції Україною та знімає про це фільми.

Величезною якісною зміною урозвитку культури стали проекти, які фінансуєУкраїнський культурний фонд – установа, створенаще за президента Петра Порошенка. Завдяки підтримці УКФ минулого року вийшли три публікації, які безпосередньо стосуютьсяісторії українців у Польщі.

А ще – вишколи, тренінги, лекції… Цього для нас ніколи не буде замало. Варто шукати інформацію про них і поширювати її серед знайомих. Це – лише кілька думок на цю тему, було би цікаво почути, що про це думають інші представники Об’єднання з регіонів. На нас чекає багато роботи та нових викликів.

Поділитися: