Корчмин – символ зустрічі сусідів

ПОГЛЯДИ ■ №36, 2018-09-09

Корчмин – це маленьке село на польсько-українському кордоні, котре адміністраційно належить до ґміни Ульгівок томашівського повіту Люблінського воєводства, в якому можна побачити унікальну дерев’яну греко-католицьку церкву з 1658 р., а так насправді є великим центром зустрічі двох сусідів – польських і українських сімей.

Отець Стефан Батрух біля могил колишніх жителів Лісок.

«Ми вже близько 10 років з нашими родичами і друзями українцями маємо записаний у календар 27 і 28 серпня як дні нашого «виїзду» в Україну, дні наших зустрічей із селами і могилами, де ми народилися і де колись був батьківський дім. Дні добросусідства у Корчмині сталися для нас уже обов’язковим родинним заходом, вже нікого не треба намовляти до виїзду і розповідати про те, що нас чекає. Ми охоче приїжджаємо, спільно молимося, відвідуємо
цвинтарі, очікуємо на зустріч з друзями з України», – зворушливо розповідає Михайло Галущак, котрий прибув разом з 10 знайомими з Ельблонґа на Дні добросусідства до Корчмина.

Заходи у Корчмині, Лісках, Кривиці та Белзі, організовані в рамках транскордонних Днів добросусідства, відбувалися згідно із планом. З самого ранку в понеділок правилася Служба Божа в церкві в Лісках. Отець Стефан
Батрух відправив панахиду на могилі тих, котрі загинули 23 березня 1944 р. в цьому селі, а було таких мирних жителів майже 100. Під час покладання квітів і лампадок на їхню могилу виступив голова Об’єднання товариств
депортованих українців «Закерзоння» Володимир Середа зі Львова і підкреслив, що нашим обов’язком є дбати і відвідувати ці могили. Подякував також «Нашому слову» за те, що інформує українців про такі врочистості, бо завдяки газеті знаємо, які відзначення де відбуваються. Одним із найважливіших заходів першого Дня добросусідства було вшанування пам’яті отця Мирослава Ріпецького на кладовищі в Лісках. У 1947 р. отець М. Ріпецький разом з його парафіянами був депортований в рамках Акції «Вісла» з Лісок до Хшанова, де зразу почав своє підпільне душпастирство, єдине на той час, куди приїжджали віруючі з усієї Польщі. Там він організовує релігійно-культурне та суспільно-освітнє життя. За цю діяльність його засуджують на три роки ув’язнення. Згідно з заповітом отця Ріпецького, його поховали в Лісках. У цьому селі знаходиться побудована в 1872 р. дерев’яна церква, де, починаючи з 1921 р., отець Мирослав Ріпецький був парохом. Разом зі своєю дружиною він багато зробив для відродження парафії та села, а саме: відреставрував церкву у Лісках, Переводові і Костяшині, заснував «Просвіту», «Кооператив», товариство «Союз українок» і церковний хор. В наші часи добровільно і з відкритим серцем про могилу отця Ріпецького дбає місцевий мешканець Лісків Богдан Лисейко, котрому всі присутні дякували. Згодом паломники переїхали до села Білостока, де відбулася панахида на могилі воїнів Української повстанcької армії. На могилі стоїть величезний камінь з Венґожева, на якому були написані імена українських воїнів. Як писала газета «Наше слово», у 2017 р. цей пам’ятник невідомі облили фарбою і ушкодили так званою болгаркою. Про цей факт прочитали українці в Івано-Франківську. Як наслідок –цього року ще перед Днем незалежності України до Білостока приїхала 25-особова делегація з цього міста. «Ми приїхали, щоб відновити пам’ятник у Білостоці, поприбирали територію, посадили квіти, помалювали. Кожен з нас має різні професії, а тут у Польщі кожен щось зміг зробити для добра наших місць пам’яті. Це все ми виконуємо в рамках програми відновлення українських історичних і пам’ятних місць у Польщі. Крім того, про це місце у Білостоці протягом всього року дбають дві місцеві родини – Мазурків і Козаків. Ми звернулися до громадських і патріотичних організацій Івано-Франківська і розповіли про цю ініціативу. Молодь зголосилася дуже шкидко», – розповів про свою місію начальник відділу внутрішньої політики Івано-Франківської міської ради Ігор Кінаш. У Білостоці відбулося освячення води у джерелі біля відпустового місця, а пізніше панахида на цвинтарі у Кривиці. Сьогодні в Кривиці вже немає жодного сліду від села та храму. Після українців залишився лише цвинтар на невеличкому горбі серед полів, почищений і відновлений колишніми мешканцями села. До нього веде викладена бетонними плитами дорога. На цвинтарі стоїть 40-50 бруснянських хрестів, біля яких збираються колишні мешканці та їхні нащадки, щоб зберегти пам’ять про минуле.

Дотримуючись формату дводенних відзначень Днів добросусідства, власне днем перетину кордону і міжкордонних зустрічей стало 28 серпня. Прикордонники, які виконували в цей день службу, згадували, що відкривати кордон на два дні не було варто, оскільки не було великих груп зацікавлених. «Зараз вже всі знають, що ми працюємо тут в Корчмині один день і приїздять до цього пункту перетину кордону. Минулого року було понад 400, що перетнули кордон в обидві сторони, зараз ми зареєстрували більше 200 осіб, в тому числі на велосипедах, – розповів керівник групи контролю Прикордонної служби у Гребенному, котра виконувала контроль паспортів на тимчасовому пункті перетину кордону Корчмин-Стаївка. Зранку в Корчмині проходив молебень до Богородиці в церкві, а потім процесія до джерела на кордоні. Отець Стефан Батрух привітав прибулих на кордоні і запросив вірних на Службу Божу біля чудодійного джерела та освячення води вже на українській стороні. Стаївка — це відпустове місце на самому кордоні. У середині XIX ст. один хлопець зауважив диво, про що розповів священику, який визнав, що це було об’явлення Матері Божої. У 1862 р. призначено відпуст на 28 серпня (Успіння Богородиці). Мешканці з навколишніх регіонів приходили до цього місця на прощу аж до 1951 р. (тоді місце опинилось на самій прикордонній смузі, а органи радянської влади суворо забороняли наближатись туди). 28 серпня 2004 р. вперше відкрито кордон та прочани з України та Польщі змогли знову зустрітись на цьому місці і вшанувати Пресвяту Богородицю. Згодом на сцені виступали колективи та фолькові групи з Белза і Стаївки, можна було придбати українські напої та вироби народної творчості, сорочки, намиста, писанки, ікони і картини. Закінчилися Дні добросусідства близько 18 години. Як підкреслив головний організатор отець Стефан Батрух, «хоч цьогоріч і не було натовпів на кордоні, але ми раділи з присутності кожного учасника, котрий доклав зусиль до того, щоб все відбулося для людей, щоб могли зустрітися і українці з Німеччини, і з Лемборка, Ґданська, Ельблонґа, Любліна тут на кордоні. Дякую всім хто уможливив нам зустрічі сімей». Справді, щорічні транскордонні зустрічі у невеликому Корчмині сприяють розвитку транскордонної співпраці, діалогу і взаєморозумінню.

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*