Ярослав Середницький ■ ІСТОРІЯ ■ №36, 2019-09-08

Військова служба керівника Генштабу Армії УНР у Варшаві в 1927-1936 роках генерала Павла Шандрука у Війську Польському розпочалася в травні 1936 року в ранзі майора у 18-му полку 26-ї піхотної дивізії армії «Познань» в м. Скєрнєвіце. Генерал у майорах? Не зовсім так. Генерал П. Шандрук, поступивши на службу до ВП, вирішив продовжити військову освіту й погодив це питання з керівником Вищої Військової Школи (Академії Генштабу Війська Польського) у Варшаві генералом Тадеушем Кутшебою й керівником ІІ-го відділу (розвідка і контррозвідка) Генштабу ВП полковником Тадеушем Пелчиньским.

            Закінчивши навчання у Вищій Воєнній Школі (Академії Генштабу Війська Польського) у вересні 1938 року, генерал Армії УНР П. Шандрук підписав контракт підполковника Війська Польського отримав посаду помічника командувача свого 18-го піхотного полку 26-ї піхотної дивізії в Скєрнєвіце. 19 березня 1939 року, в день народження маршалка Ю. Пілсудского, підполковник П. Шандрук став полковником. 7 липня 1939 року 18-й піхотний полк, де служив П. Шандрук у складі 26-ї піхотної дивізії під командуванням полковника Тадеуша Парафіньского виїхав на північно-західний кордон Польщі в район Познані. У серпні 1939 року напруга на польсько-німецькому кордоні наростала.

Український журналіст-міжнародник у передвоєнній Варшаві Микола Ковалевський згадував: «В останні дні перед вибухом війни польські урядові кола все піддавались ілюзіям, що якась невидима сила допоможе їм відбити ворога від кордонів польської землі й не тільки оборонити державу, але навіть захопити Берлін. Один з урядовців Міністерства закордонних справ казав мені цілком поважно, що німецьке озброєння це блеф, що німецькі панцерники виготовлені з поганої сталі, що натомість Польська армія дуже добре озброєна, що Англія і Франція підготовані до великої офензиви проти Німеччини і що польські війська з Познані протягом трьох-чотирьох днів дійдуть до Берліну….

Передвоєнний польський плакат. www.1939r.Kampania.Wrzesniowa.

Німецький наступ на Польщу розпочався, як розпорядився А. Гітлер, на світанку 1 вересня 1939 року. 1 850 000 солдатів і офіцерів, 10 000 гармат, більше 2 000 танків і 1640 літаків атакували частини Війська Польського. Польща могла виставити мільйон вояків і 400 літаків. Німці розбомбили польські летовища до лінії ріки Вісли й пошкодили злітні смуги. Це запевнило тотальну перевагу Люфтваффе в повітрі. Наступними цілями для німецьких бомбардувальників стали пункти концентрації польських військ, штаби, залізничні вузли, потяги й мирні міста.

На світанку 1 вересня 1939 року німецькі бомбардувальники атакували 18-й піхотний полк на марші до Іновроцлава. Полковники Т. Парафіньскі й П. Шандрук, готуючись до відбиття танкових атак, обійшли місто, керуючи копанням протитанкових ровів. Німці бомбили місто. Протиповітряна оборона була слабенька, а протидії польської авіації не було. Полковник П. Шандрук за умовами контракту міг відмовитися від служби у Війську Польському на початку військових дій, проте «не мав думки, щоб носити мундир польського вояка і зняти його в час, коли Польща попала в біду».

3 вересня командувач 18-го піхотного полку полковник В. Маєвскі отримав наказ з Варшави відрядити полковника П. Шандрука до Генштабу Війська Польського. П. Шандрук виїхав до Варшави лише 5 вересня на мотоциклі й добирався більше двох днів 130 кілометрів від Іновроцлава до Варшави – дороги забила піхота, резервісти і біженці. Часто доводилося йти пішки, штовхаючи мотоцикл». У Скєрєвіце не застав удома дружини Ольги – вона евакуювалася з дружинами офіцерів до Дембліна. У Варшаві П. Шандруку не вдалося знайти Президента Андрія Лівицького або Військового міністра генерала Володимира Сальського.

8 вересня керівник Генштабу Війська Польського генерал Вацлав Стахєвіч, звільнившись від справ, стисло розповів П. Шандруку, що німці наступають по всьому польсько-німецькому кордону, попереду йдуть їхні потужні танкові колони. Далі повідомив, що Генштаб ВП остерігається російського вторгнення й планує організувати оборону Галичини. І наказав П. Шандруку виїхати до Львова, сформувати там і очолити дві українські піхотні бригади. По-суті, це означало дозвіл на реалізацію міжвоєнного «проекту «Україна», тобто створення Української армії в Польщі. Основою українських бриґад мали стати члени Товариства «Луг» з Галичини і старшини Армії УНР із Українського Центрального Комітету в Польщі. 

Це була друга для генерала Армії УНР П. Шандрука пропозиція з формування українських бриґад. Першу – формування 2-ї піхотної бриґади з перспективою збільшення до дивізії – він виконав у Кам’янці-Подільському в березні-квітні 1920 року. Діяв тоді, відвідавши Головного Отамана Андрія Лівицького і Військового міністра Володимира Сальського у Варшаві, в співпраці в Кам’янці-Подільському з командувачем 18-ї польської піхотної дивізії генералом  Ф. Кралічеком-Крайовскім.

Далі полковник П. Шандрук отримав наказ перейти до міста Гарволіна, де розміщався резервний батальйон його 18-го піхотного полку 26-ї піхотної дивізії. Із Гарволіна продовжив свій шлях на схід до міста Краснистава за кількадесят кілометрів від Замосця. В цьому були певні труднощі, бо 13 вересня перехрестя доріг на Люблін за сім кілометрів від Гарволіна на схід атакували танки 4-ї панцерної дивізії генерала Рейгарда Ганса з 10-ї німецької армії. Проте шосейну дорогу від Гарволіна до Краснистава контролювали Операційна група кавалерії генерала Владислава Андерса. А ближче до Краснистава – війська армії «Люблін» генерала Тадеуша Піскора.

Орієнтовно 16 вересня полковник П. Шандрук добрався до  Краснистава. Там його призначили керівником штабу 29-ї піхотної бриґади під командою полковника Януша Братро, сформованої з відступаючих частин групи армії «Пруси». Невдовзі П. Шандрук став командувачем групи військ на основі 29-ї піхотної бриґади (група фігурує, як 29-а бриґада у польській військовій літературі),  бо полковник Януш Братро «захворів», а за спогадами П. Шандрука «у той день попав у полон до німців». 

До «групи військ» полковника П. Шандрука крім 29-ї піхотної бриґади  ввійшли частини спішених уланів полковника Едварда Ваня (Wania), полковника Шулєвіча, підполковника Станіслава Гумовского і проти- повітряної батареї поручника Ляшкєвіча. 29-а бриґада отримала від генерала Стефана Домб-Бєрнацкого наказ захищати район на північ від Красноброду від німецьких атак зі сторони Замосця, прикриваючи евакуацію польських військ на південний схід у напрямку до Румунії. 29-а бриґада під час 2-ї Томашувської битви оперативно підпорядковувалася 20-26 вересня 39-й резервній піхотній дивізії генерала Брунона Ольбрихта, що входила до Північного  фронту. За даними українських і польських джерел полковник Війська Польського П. Шандрук відзначився хоробрістю й військовим вмінням у бойових діях проти німців на лінії «Замосць – Томашув Любельський». Найбільш важкі бої для П. Шандрука і його 29-ї бриґади відбулися під Краснобродом – містечком Замойського повіту Люблінського воєводства, розташованим на південний схід від Замосця над рікою Вєпрж.

У 1965 році журналіст паризької «Культури» М.К. Дзєвановскі на основі чисельних реляцій однополчан у Кампанії 1939 року описав бої військ під командою полковника П. Шандрука під Краснобродом: «Зранку 23 вересня 29-й піхотній бриґаді загрожував наступ німецького авангарду й панцерно-моторизованих відділів, що з’явилися на незахищеному фланзі. Посланець генерала Еміля Пжеджімірского передав П. Шандрукові наказ розпочати відхід з фронтової лінії о 10-й годині ранку. Той особисто простежив за поступовим відходом батальйонів бригади з позицій.

Відступ відбувався під сильним вогнем німецької артилерії та при підході німецьких броньовиків до наполовину оточеного флангу. Ситуація була загрозливою, але війська щасливо вийшли з пастки й уникнули загибелі завдяки особистим діям  полковника П. Шандрука, його передбачливості, енергії та відвазі. Зробив він набагато більше для порятунку війська, ніж можна було сподіватися від простого командувача в даній ситуації».

            М.К. Дзєвановскі закінчив свою статтю в паризькій «Культурі» словами: «Дії генерала П. Шандрука не тільки в часі Вересневої кампанії, але під час всієї остатньої війни підтверджують твердість його духу й одночасно політичної розсудливості. Без сумніву, існує спільність доль між обома народами і загроза буття одного з них становить смертельну небезпеку для другого. Генерал П. Шандрук є прикладом, що серед українців є люди, що цю аксіому розуміють».

Посвідчення та найвища військова нагорода Другої Речі Посполитої – Хрест Віртуті Мілітарі. Полковник Війська Польського Павло Шандрук. 1939 р. Реконструкція однострою Богуслава Любіва (Львів).

За участь в 2-й Томашувській битві Польський еміграційний Уряд в Лондоні за ініціативи генерала Владислава Андерса нагородив полковника Війська Польського Павла Шандрука найвищою військовою відзнакою Другої Речі Посполитої – Хрестом “Віртуті мілітарі”. Генерал В. Андерс очолював Раду Трьох – колегіальний, неконституційний орган влади Уряду Польщі на еміграції. До Ради Трьох входили командувач Варшавського повстання 1944 року генерал Т. Бур-Коморовскі й Президент Речі Посполитої Е. Рачиньскі. Розпорядження Президента про нагородження П. Шандрука Хрестом “Віртуті мілітарі” ч. 12519 датовано 17-м березня 1961 року.

20 квітня 1961 року в наказі по Війську Української Народньої Республіки ч. 8 вказувалося наступне: «Генеральний старшина Армії УНР генерал-полковник Павло Шандрук як контрактовий дипломований полковник Польського війська на початку 2 св. війни на території Польської держави брав активну участь в польській вересневій кампанії 1939. За видатні бойові чини і особисту хоробрість у цій кампанії, виявлену генералом Павлом Шандруком на полі бою, Президент Річі Посполитої Польської відзначив його серебряним хрестом п’ятої класи польського воєнного ордену ВІРТУТІ МІЛІТАРІ.

На підставі Тимчасового Закону про реорганізацію Українського державного Центру та згідно з внеском Міністра Військових Справ, дозволяється генерал-полковникові Павлу Шандруку прийняти вище- означений польських Орденський серебряний Хрест і носити його як на українському військовому мундирі, так і на цивільному одязі серед українських орденських відзначень».

Доктор Степан Витвицький – Президент Української Народньої Республіки і генерал-полковник Андрій Вовк – Міністр Військових справ.

Польська еміграційна преса написала про нагородження полковника Війська Польського П. Шандрука Хрестом “Вертуті мілітарі” лише в 1964 році. Одним із перших подав цю інформацію «Dziennik Polski» в Дедройті. А далі пішло паплюження: „Wrocławski Tygodnik Katolików” – “Віртуті мілітарі” для генерала СС»; „Narodowiec” – «Хто надав Павлові Шандрукові, командувачу дивізії СС «Галичина» польський орден “Віртуті мілітарі”; „Nasz Znak” – «“Віртуті мілітарі” на грудях командувача СС-Галичина»; „Prawo i Życie” – «Віртуті» для СС-мана» і т.д. До них приєдналася совєцька «Литературная газета» в Москві.

 Генерала П. Шандрука називали не інакше як злочинцем, а генерала В. Андерса – його поплічником. Але чи можна було очікувати від залежної від СССР комуністичної преси Польщі та ще й у час святкування 300-річчя возз’єднання України з Росією іншої оцінки у ставленні до командувача Української Національної Армії (УНА), що боролася за незалежність України проти її поневолювача Росії?

Редактор польського часопису «Kultura» професор Єжи Гедройць. Мезон-Лаффіт біля Парижу. 1987 р.

У 1965 році від польської сторони на підтримку полковника Війська Польського і генерала-поручника УНА Павла Шандрука виступив редактор незалежного часопису «Культура» в Парижі професор Єжи Гедройць, який особисто знав його як керівника Генштабу Армії УНР у передвоєнний період. І саме молодих журналістів Є. Гедройця і В. Бончковского генерал П. Шандрук відносив до числа поляків, що «вірили в українську справу і розцінювали її як таку, що відповідала загальним польським інтересам».

***

(За матеріалами книжки Ярослава Середницького «Павло Шандрук. Вереснева кампанія 1939 року. – Тернопіль: Мандрівець, 2016. – 192 с.)

Поділитися: