Конечнян ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ 2010-07-02
Пару тыжни тому на “ЛС” вказала ся стаття о Казімєжу Пуласкім и діянях його вояків, якых в своїм романі “Шибеничний верх” представил В. Хиляк. В тамтім материялі автор тримал ся міцно того, што ввошло до фабули твору письменника. Але одночасно старал ся порівнати дії в романі з тым што пишут історикы. Залежало му на тім, жебы доказати, же Хиляк операл ся на фактах и людскій памяти.
Я зо свойой стороны хочу покликати ся лем на справджены історичны факты и документы з тамтых трудных для нашых предків років 1768-1772. Імено К. Пулаского записало ся в памяти поляків, американів, а и в нашій тіж, але не єднаково. В уяві тых першых він рисує ся переважні позитивно, а в американьскій навет барз. Там знают го як борця за свободу. В Польщы было тіж так перед ІІ Сьвітовом війном, до чого тепер окреслены кругы вертают, бо хцут відіти в нім лем найславніщого конфедерацкого командира и охоронця шляхецкых свобід.
Біда з тым така, же того самого чловека мы можеме оцінити цалком протилежні, яко того, хто задал нашым предкам дуже терпіня и болю. Не пригадам вшыткого, што наробили воякы Пулаского, якы называли себе “Rycerzami Maryi”, але пару фактів треба подати. Зачну од того, же навет в тамтых часах дуже люди наставленых было проти нього, а коли конфедераты задумали пірвати короля Станіслава Понятовского, то хоц: “Zamach się nie powiódł, (…) wina za ten czyn spadła na Pułaskiego, którego jeszcze przed ogłoszeniem wyroku sądu okrzyknięto królobójcą” (s. 27). Тоту цитату взял єм з 3 тому “Zeszytów sądecko-spiskch” з 2008 року. Одкликую ся, и буду дале ищы, до того тому, бо в нім вказали ся материялы з конференциї на тему конфедерациї. Хотів бым ся покликати на архівны документы з тамтых часів, якых дуже має Archiwum Państwowe и Muzeum Czartoryskich в Кракові, але тоты документы опрацюю за якысий час. Сут там універсалы конфедератів, документация з іх бойовых дій и дуже такых, котры вказуют, як ся односили они до населеня, серед якого ся нашли. Тоты універсалы были писаны м.ін. в Ізбах и в Конечні. Сут там скаргы на поступуваня конфедератів и описи захованя мешканців Бешкідів відносно конфедератів.
Пригадам ищы такий факт, же в ході бойових дій конфедератів пропали грошы з касы Generalności, тзн. Головного кєрівництва конфедератів барскых, о што посуджений был сам Пуласкі. Не буду тягнул дале тот момент, але спомну, же тот оборонця “шляхецкой демократії” має за собом и такий епізод, як підозріня о дезерцию з поля бою. Ту знов зверну ся до “Zeszytów…”. Стало ся то в часі боїв під Лянцкороном недалеко Кракова.. Конфедератів праві юж розбил Суворов, а мал ім помочы Пуласкі: “Była to brygada Pułaskiego, który 22 maja połączył się ze swą piechotą i wyruszył do Rabki (skąd słał Dumouriezowi (то Фрaнцуз, який помагал конфедератам) niejasne obietnice szerzenia dywersji na tyłach Moskali), a na wieść o klęsce wyruszył na Zamość. Wkrótce Suworow wyruszył ścigać Pułaskiego” (s. 63-64). Деякы його апольоґети роблят з той рейтерады тактичний маневр, але то выдумка. Єден з них навет писал, же то акурат він вратувал конфедератів: “Od całkowitej klęski uratował konfederatów Pułaski dywersyjną wyprawą na Zamość. Suworow ruszył za Pułaskim, którego 1 czerwca 1771 r. rozbił w bitwie pod Zamościem”.
Тепер и мы зрозумієме, чом Пуласкі не забавил там долго, бо знов мусіл втікати перед Суворовом. Можна, як видиме, програне назвати выграным, треба лем тото добрі заобертати. Войско конфедератів треба было кормити и давати му жолд, а того бракувало. “Doświadczył tego Pułaski, cofający się spod Zamościa na Lanckoronę górskimi szlakami przez Limanową i Tymbark. Już w Łososinie (…) wydał uniwersał obciążający szlachtę podejrzaną o sprzyjanie Moskalom kontrybucją na utrzymanie wojska”. Наложили такі податок, же навет інтервеніювало вижше командуваня. “Wobec takiego stanu rzeczy Generalność strofowała marszałków za przekroczenie kompetencji i uchyliła datowany 10 czerwca 1771 r. uniwersał” (s. 64).
Як панове конфедераты односили ся так до свойой шляхти, то што приходило ім до головы, коли чули “руску бесіду Лемків” и іх признаня ся до того, же сут русинами? О тім, же заберали хлопам волы на мясо, а овес на корм писал юж Хиляк, ту видиме, же документи то потверджают. То в нього чытаме, же “панове шляхта” уважали вшытко, што ся ім подабало и было потрібне – за своє. Были то часы паньщыны, зато выглядало то якбы нормальні. Зато отец, як чытаме в Хиляка, не мал права заступити ся за свою доню, бо му могли зараз повісти, же “sprzyja Moskalom”, а за такє штоси грозила смерт. Думам, же то зато по вшыткых селах, де Пуласкі мал свої обозы, остали по них не лем окопы, але тіж шыбениці и шыбеничны верхы. Такы сьліды маме до гнеска в Ізбах, Висові, Конечні и інчых селах.
З остатньой цитаты выникало бы, же Generalność пробувала тримати дисципліну, але в практици была то чыста фікция. И в обозах, и всяди там, де доходили конфедераты, панувал дух шляхецкой сваволі. М. Конопчиньскі, який перед ІІ війном явно ідеалізувал Пулаского, так писал о конфедератах, коли не потрафили оборонити Краків перед Суворовом: “Kraków źle broniony przez pijaka Czarnockiego, nie zasłonięty przez awanturnika Lubomirskiego, poddał się 17 sierpnia 1768 r.” (s. 31). Як о командуваню выповідат ся так автор, котрий старал ся писати о конфедератах лем добрі, то як ся могла заховувати тзв. шляхецка “тлуща”? Ту знов одкликам ся до “Zeszytów…”. Конфедераты думали створити велику и добрі зорґанізувану армію. Вышло цалком інакше, але чом? – не буду ту пояснювати, бо зробил то єден з авторів в томі на який ся покликую. Повім лем, же найбільше войска, до 20 тисячи, зобрано в 1769 році. Потім было юж меньше. Тых вояків треба было накормити, дати ім жолд: “Oddziały złożone z różnorodnej zbieraniny były mało zdyscyplinowane. W obozach panował zwykle nieporządek, pijaństwo i gra w karty. Najgorzej prezentowała się nieregularna jazda złożona ze szlachty” (s. 21).
Треба ищы спомнути о чымси важнім, што може належало зробити скорше. Король С. Понятовскі не подабал ся значні частині шляхты, тій найбарже консервативній и народовій. Реформы круля Стася могли одобрати їй частину привілеґій, а коли до того дішло ищы штоси такє, же нова конституция мала зрівнати в правах вшыткы віросповіданя, то мисьлячы народово панове не могли юж того стерпіти. (Як сой тепер часом тото пригадам, то ся мі видит, же дух конфедерациї не цалком ся вывітрил). В паньстві, де праві половина населеня вызнавала інчу ніж римо-католицка віра, не мала она рівных прав. Конфедераты хотіли тот стан утримати: “Konfederaci przyjęli konserwatywny program stronnictwa sasko-republikańskiego, łącząc go jednak z hasłem walki o suwerenność państwa. Dlatego w jej szeregach oprócz sfanatyzowanej prowincjonalnej szlachty znalazły się elementy patriotyczne, nie zawsze podzielające polityczne i społeczne założenia ruchu. Z czasem, po początkowym okresie fanatyzmu religijnego i głoszenia staroszlacheckich haseł, wysunięta została na czoło idea walki o niepodległy byt państwa” (s.20). Так пише єден з авторів тексту в “Zeszytach…”. Можна ся з ним згодити, але з тым застережіньом, же в Бешкідах фанатизм релігійний дал о собі міцніще знати. Маме в тім фраґменті вшытко тото, што было характерне для конфедерациї. Але як иде о боротьбу за незалежніст, то на мою думку акурат конфедераты приспішыли, дали поводы до розподілу Польщы. Якбы не выступили проти короля-реформатора, то певно більше бы ся вдало му зробити. То парадокс істориї, же товди так згідні трьох міцных сусідів – котры ся не любили – добесідувало ся в ті єдні справі.
А нашы предкы нашли ся в ситуациї найбарже нараженых на кривды. Были innowiercami, якых конфедераты уважали за ворогів, а то означало, же не мают жадных прав. З інчого боку справа з innowiercami выглядала дивні, бо конфедераты мали надію на поміч… мусульманской Турциї, котра мала помочы католицким “Rycerzom Maryi”. Плян ся не вдал, бо Росия скоро розбила Турків, тай поміч не надышла.
Терпіли зато и гынули нашы прадідове в Бешкідах, бо не были своїма, але з документу, який пригадал єм скорше, плыне внесок, же до ворогів справы конфедератів трафляли вшыткы, кого можна было підозрівати о сприяня корольови. Коли, не дай Боже, появляло ся підозріня о триманя стороны “рускых”, за яких подавали ся наши прадідове, то товди доходило до траґедії. Доводят того названя берегів и верхів, якых тілко маме в Бешкідах. То сут тривалы, незатерты сьліды перебываня там конфедератів, якыма так доблесно, на думку деякых істориків, командувал Пуласкі. Першы з края такы місця, то обозы конфедератів в Ізбах, Высові, Конечні, а в них “шыбеничны берегы и верхы”. Певно трудно буде переконати сучасних апольоґетів великого борця за свободу, як за такого можна бы го узнати, же ставляня му памятника там, де гынули невинны люде, може быти лем доказом, мягко кажучы, браку доброго смаку, а точніще буде то нарушати людску гідність нашых предків и іх нащадків.
“Наше слово” №27, 4 липня 2010 року {moscomment}
