Ян Пєкло, Пшемислав Журавський вель Ґраєвський ■ ПОГЛЯДИ ■ 2010-09-02
Ян Пєкло, директор Фундації польсько-української співпраці “PAUCI”
В українсько-польських відносинах наступила істотна зміна: президентом став Янукович, а прем’єром Азаров. Польща колись активно підтримала команди “помаранчевих”, однак, зрештою, останні надбання уряду Азарова свідчать, що Україна більш зацікавлена співробітництвом з Росією, аніж поглибленням співпраці з Варшавою чи Брюсселем. Це – реалії, які Польща мусить усвідомити. Однак це не змінює того, що Україна є й буде польським партнером, оскільки ця країна – один із наших найбільших сусідів.
Головним пріоритетом у польсько-українських відносинах я бачу економічні відносини – увесь світ, а особливо Україна, є у глибокій кризі – на них, напевне, варто звернути увагу новому послові України в Польщі. Крім цього, економічна співпраця позбавлена небезпечного суто політичного виміру. Іншим пріоритетом є Євро-2012: цей чемпіонат може дати багато як Польщі, так і Україні. У цьому плані треба буде опрацювати певні рішення щодо руху між Польщею та Україною, які пізніше можуть стати частиною стратегічного пакету, що допоможе українцям у полегшенні вимог руху до країн Шенґенської зони.
Що стосується польсько-української історії – цю тему так чи інакше порушуватимуть різні середовища, і, звичайно ж, не омине вона польсько-українських відносин у найближчі роки. Це питання важливе, але не треба допускати, щоб воно стало найважливішим у двосторонній співпраці. Його можна вирішити, створюючи спільні комісії вчених. Польська сторона натомість може допомогти Україні, співпрацюючи з неурядовим сектором, що, зрештою, вона й активно робить протягом останніх років. Уже є розроблена певна методологія цієї співпраці, цим треба зацікавити політиків по обидва боки кордону.
Пшемислав Журавський вель Ґраєвський, ад’юнкт Факультету міжнародних і політичних досліджень Лодзького університету
Нині, як мені здається, польсько-українські контакти знаходяться на досить низькому рівні; також жодних спільних цілей стратегічного характеру немає. Як Україна, так і Польща зробили поворот на Схід: для обох урядів відносини з Росією є стратегічними, а це, у свою чергу, спричинює послаблення взаємних польсько-українських відносин. Немає також найголовнішого чинника, тобто американського, що створював загальний форум для польсько-української співпраці – передусім ідеться про військову співпрацю чи ініціативу вступу до НАТО. Також проект відкриття ЄС для України на сьогодні, здається, уже неактуальний. Для сфери польсько-українських відносин тепер залишаються тільки другорядні проблеми. Так, польський уряд не відреаґував на пролонґацію умови про стаціонування Чорноморського флоту в Україні – та й, зрештою, не мав інструментів для реакції. Як би він це зробив без підтримки українського політикуму?
Чи щось може це змінити – напевне так. У нашому реґіоні загалом є динамічна ситуація: усе може досить ґвалтовно змінюватися. Проте це все передусім залежить від перемін всередині обох країн. Також багато чого залежить від Росії. Так, зокрема, останнім часом зникли спроби територіальної дестабілізації України зі сторони її північного сусіда.
Останнім часом говориться, начебто “ми Україну програли”. Проте мені здається, що треба утверджувати в нашому переконанні, що це не так – і в цьому може допомогти позиція нового посла. Думаю, що посол не має багато важелів впливу на розвиток економічного співробітництва між обома нашими країнами. Однак на розвиток діалогу в галузі історії посол має звернути якнайбільшу увагу. Існує пильна потреба підкреслення в нашій історії тих подій та процесів, які відбувалися за спільним сценарієм: наприклад, варто наголосити, що “Леґіони” Пілсудського та Українські січові стрільці, хоча й не співпрацювали між собою, то виводилися з подібної політичної культури. Показ таких символічних сил, які, хоч і воювали одна проти одної, але мають подібний родовід – сприятиме посиленню польсько-українського історичного діалогу.
Зібрав ігіс
“Наше слово” №36, 5 вересня 2010 року {moscomment}
