о. митрат Стефан Батрух – парох Греко-католицької парафії у Люблині ■ ПОГЛЯДИ ■ 2009-08-16
Факт, що церкву в Болестрашичах розібрали, свідчить також про занедбання нашої української громади, а також Церкви. Не вміємо, не знаємо як, захищати наші справи, у тому числі пам’ятки архітектури (сакральні, церковні та інші), і саме тепер бачимо цього наслідок. Якщо не зуміємо випрацювати якоїсь стратегії збереження цих пам’яток, то мусимо рахуватися з тим, що їх зустріне подібна доля, як і церкву в Болестрашичах. Були спроби перенести її, але скансени чи музеї не мають змоги помістити всі церкви з реґіону. Вони можуть взяти тільки найкращі, це не місце, де можна накопичувати святині.
Для самого об’єкту, пам’ятки архітектури краще, якщо вона зберігається “на місці”. Болестрашицьку церкву споруджено ще перед війною і тому її можна було вважати пам’яткою архітектури. Але чи таку церкву внесуть у список пам’яток архітектури, залежить від власника об’єкту, від когось, хто цим цікавиться, а власником може бути також громада чи церковна структура.
Більшість об’єктів треба самому зголосити до списку “Пам’яток архітектури”. Коли нема концепції, як такий об’єкт використовувати, ніхто про нього не піклується, то він стоїть порожнім і невідомо, що з ним зробити. Розумію, що для громади (яка б вона не була – чи польська, чи українська) важко піклуватися такими спорудами. Занедбані церкви стоять однаково і на польському, і на українському боці кордону, та не знати, кого звинувачувати за їхній поганий технічний стан і занепад.
Нам як конфесійній чи національній громаді треба самим зробити висновки, як сильно ми цим зацікавлені, що ми як громада можемо зробити з такими об’єктами. Передусім треба підготовляти конференції, проводити дослідження тих місць, звідки виселяли наших дідів, батьків, та здобувати гроші на ремонти. Прикладом може послужити хоча б жидівська громада, вона зробила крок уперед та створила сайт, який є своєрідною базою об’єктів, списком відомих історичних осіб, які проживали в даному місці, реґіоні. Нам цього бракує.
Коли самі не будемо над цим працювати, тільки розраховувати на якісь одиниці, ентузіастів, кому залежить на якійсь старій церкві, то будуть такі ефекти, які тепер бачимо. Нам треба думати масштабніше. Якби колишні мешканці Болестрашичів серйозно зацікавилися об’єктом, створили, наприклад, “Товариство пам’яті Болестрашичів”, то такого б не сталося. За приклад можна поставити вербичан, які зуміли створити таке товариство, їздять до Вербиці, збирають гроші, взагалі цікавляться “своїм” селом. Коли щось таке відбувається мудро і мирно, то місцева громада це підтримує. Не очікуймо, що хтось за нас буде працювати, піклуватися про те, що перш за все нам близьке та рідне.
записав ПЛ
“Наше слово” №33, 16 серпня 2009 року {moscomment}
