Ева Міхна, незалежний експерт у справі оцінки заяв на дотації МВСіА ■ ПОГЛЯДИ ■ 2011-01-13
Критерії оцінки заяв знаходяться в спеціальному розпорядженні міністра внутрішніх справ і адміністрації. Згідно з ними, до уваги береться, зокрема, відповідність запропонованих організаціями меншин завдань з цілями Закону про національні та етнічні меншини з 2005 р., ефективність цих дій, охоплена територія тощо. Застосування додаткових критеріїв, не охоплених розпорядженням, як-от чисельність меншини, спосіб проживання або відносини з місцевою владою, хоч здаються вартими уваги, проте в польській дійсності їх важко виконати.
Скажімо, чисельність: по-перше підставою для її визначення є опротестовані меншинами результати перепису населення з 2002 р.; по-друге, маємо меншини малі й дуже малі (наприклад – караїми), які також очікують від держави підтримки своєї активності, і, подібно як великі меншини, потребують захисту. Можна поставити запитання – чи так повинно бути, чи не слід розробити алгоритм, згідно з яким розмір дотацій збігався би з величиною меншинної громади? Звичайно, таку дискусію можна відкрити, проте мені здається, що з огляду на різні інтереси різних за розміром меншин встановлення такого алгоритму просто неможливе. Спосіб проживання має суттєве значення, особливо для розпорошених територіально меншин – і саме цей фактор я намагалася брати до уваги, оцінюючи дотаційні заяви. На загальне положення меншин суттєво впливають і відносини з місцевою владою. Підтримка окремих дій особливо помітна там, де представники меншин присутні в органах місцевого самоврядування. Прикладами можуть бути німці та кашуби. На жаль, у випадку меншин, які не проживають компактно, можливість уведення своїх представників у самоврядування дуже обмежена, тому досить часто успіхи меншинних ініціатив залежать від не завжди прихильної місцевої влади, що дуже чітко простежується у справі двомовних назв місцевостей, зокрема, на Лемківщині. Проте відносини із самоврядуванням не є умовою, яка береться до уваги при оцінюванні заяв на дотації.
Мої основні роздуми після прочитання поданих заяв та аналізу історії призначених дотацій у минулому стосувалися того, що цікавить мене як дослідника етнічності: за допомогою яких завдань представники меншин втілюють свої стратегії підтримки ідентичності? Я помітила, що більшість проектів мали дуже традиційний характер і водночас небагато було заяв на інноваційні завдання. Якщо такі й траплялися, то стосувалися Інтернету і мас-медіа (інтернет-радіо, телебачення). Їх використання, у моїй оцінці, має особливу цінність у випадку саме територіально розпорошених меншин. Варто звернути увагу на певну специфіку – упродовж багатьох років ті самі суб’єкти виконують одні й ті ж проекти. Проте трапляються і нові ініціативи. На мою думку, саме остання категорія потребує особливої підтримки.
Механізм, згідно з яким передбачається державне фінансування меншинних завдань на основі поданих заяв, здається бути правильним. Чи потрібно, однак, увести до нього якісь нові критерії – такі, як чисельність групи чи спосіб проживання, які були б вирішальними в системі розподілу завжди обмежених коштів – то це вже дискусійне питання. Проте варто пам’ятати, що радше не вдасться встановити таких правил, які повністю задовольняли б усі меншини в Польщі, бо, як уже згадувалося, вони мають – з огляду на свою специфіку – часто діаметрально різні інтереси.
Записав Г. С.
“Наше слово” №3, 16 cічня 2011 року {moscomment}
