Зібрав Павло Лоза ■ ПОГЛЯДИ ■ 2009-10-22
Михайло Пульковський – голова правління Товариства “Український народний дім”
VI З’їзд ОУП переважною більшістю голосів прийняв звернення до Міської ради Львова, з закликом посприяти польській громаді цього міста у вирішенні проблеми з приміщенням для “дому полонії”. Дискусія над цим документом була доволі завзята, передусім тому, що в ньому є натяк на те, що це відповідь на “розблокування процесу повернення НД в Перемишлі”.
Частина делеґатів з’їзду, з Андрієм Комаром з Перемишля на чолі, була рішуче проти такого звернення. Вони підкреслювали, і повністю мали рацію, що МР Перемишля не повернула НД, а лише розблокувала цей процес, при чому абсурдно затягувала справу, граючись у міжнародну політику. Отже, чому ми маємо допомагати “їм” у вирішенні будь-чого? Крім цього, таке звернення деякою мірою підтримує політику трактування нацменшин як заручників.
На мою думку, звернення з’їзду все ж таки має вельми позитивний вимір. Воно може сприяти добрій атмосфері для ведення діалогу, якої давно в Перемишлі не було. Не несе жодного неґативного чи принизливого для нас змісту. Адже нема нічого поганого в підтримці іншої меншини, яку ми, будучи в подібній ситуації, добре розуміємо. По- друге, “заклик про сприяння” – це гарний жест, а не якась нахабна вимога у стилі частини перемиських депутатів. По-третє, цей жест показує перемиським псевдо-гіпер-патріотам, що не їхня україножерна поведінка і скандування з піною на устах патріотичних гасел допомагає полякам у Львові, а навпаки – політика позитивних дій. По-четверте, цим документом українська громада висловила подяку і підтримку тим депутатам МР Перемишля, які виставили себе на неприємності лише тому, що повелися нормально, тобто так, як у справі НД наказували моральне право, історична справедливість, здоровий глузд та економіка (будинок, на який Перемиська ґміна замінила НД, вартий значно більше від цього останнього).
Комусь може здаватися, що підтримка і похвала нормальності – це річ зайва або навіть аморальна, проте життя вчить, що це, на жаль, потрібне. Цей жест може усвідомити частині недругів українців у Перемишлі, що їхня поведінка безглузда, смішна і неефективна, переконати їх до політики позитивного діалогу. Адже НД – це не єдина і не остання проблема нашої громади, вирішення якої є чи буде знаходитися в руках міських депутатів.
Емілія Хмельова – голова Федерації польських організацій в Україні
Більшість об’єктів у місті знаходяться в компетенції обласної ради і нам треба звертатися саме в цьому напрямку, бо звертання до Андрія Садового – мера міста Львова, нічого не дає. Ці структури мають зовсім різні повноваження.
Я раніше говорила з колеґами з об’єднання (ОУП – ред.) і знаю, що такі кроки, як звернення у цій справі до міста, для нас не перекладаються на дії. Якщо Народний дім у Перемишлі був іпотечною власністю української громади, то тут маємо зовсім іншу ситуацію.
Раніше ми їздили та дивилися ділянки, які місто нам пропонувало під будову дому для польської громади. Однак пропозиції ці були неприйнятними, а багато об’єктів, котрі по суті можна було б призначити для утворення в них “Польського дому”, – продано. У нашому випадку потрібний безпосередній контакт і розмова на обласному рівні. З’їзд ОУП вже закінчився, і для нас як спільноти факт підтримки з боку ОУП – це дуже добрий знак. Звичайно, спільними силами можна зробити більше, проте ми тепер самі мусимо прийняти рішення про шлях, яким нам добиватися будинку. Цей, яким ми прямували протягом кількох років, не привів до результатів.
“Наше слово” №43, 25 жовтня 2009 року {moscomment}
