Йоанна Конечна, психолог ■ ПОГЛЯДИ ■ 2010-04-09
Наскільки мені відомо (головним чином, із сайту Головного статистичного управління – www.spis.gov.pl), паперові анкети цим разом узагалі не вживатимуться. Чи запропонована методологія правильна – ззовні оцінити складно, оскільки технічні деталі не подані. Все залежить від того, яким чином дані, отримані з різних джерел, об’єднуватимуться в один масив, і чи справді вдасться отримати інформацію про всіх.
Самоперепис через інтернет дає можливість мобілізувати активних. Електронні анкети – незалежно від того, чи заповнюють їх самі респонденти, чи робить це анкетер телефоном або безпосередньо – кращі за паперові тим, що не дозволяють пропустити запитання. Завдяки цьому не буде випадків, коли анкетер не запитає про національність (наприклад тому, що респондент говорить польською без акценту, а, отже, немає сумнівів, що це поляк). Звісно, завжди можна зробити помилку, але це вже складніше. На жаль, помилки трапляються при будь-яких дослідженнях. Важко точно оцінити значення таких помилок у випадку дослідження національних меншин у Польщі під час попереднього перепису, але вони могли мати суттєвий вплив на результат саме тому, що представників національних меншин мало.
Основне джерело помилок, як мені здається, – це те, що питання про національність не задавалося взагалі і анкетер автоматично записував “поляк” чи “полька”: бо в реґіоні, де проводив опитування, не очікував представників меншин (наприклад, у Варшаві чи інших містах Центральної Польщі). Принаймні я знаю кілька таких випадків. Могло бути й таке, що коли анкетер “з офіційного світу” приходив у село, люди вважали, що “не личить” називати якусь іншу національність, ніж польська. З такими випадками боротися дуже важко. Непоганим способом уникнути цього ефекту може бути самоперепис через інтернет, проте у віддалених селах нечасто є доступ до нього. Залишається переконувати людей – а це складно.
Якщо хтось у переписі позначить, що він за національністю “православний”, а не напише віровизнання – то чи такій людині буде зараховано, що вона православного віросповідання? Про це треба питати тих, хто відповідає за опрацювання даних, але було б дуже нерозумно, якби ця інформація не використовувалася. У проекті анкети говорилося про те, що запитання будуть частково закритими, тобто респондентові пропонуватиметься перелік можливих відповідей плюс можливість записати власну, якщо жодна з запропонованих не підходить. Це має обмежити кількість таких ситуацій.
Щодо двомовності: у проекті анкети пропонувалося задавати два запитання про мову (яку використовуєте вдома і яку вважаєте своєю рідною):
Jakim językiem najczęściej posługuje się Pan/Pani w domu? (Język używany najczęściej w codziennych rodzinnych kontaktach domowych z osobami najbliższymi)
1) wyłącznie w polskim
2) w polskim i innym niż polski (podać jakim): [słownik języków z możliwością “innego” – własnego zapisu]
3) wyłącznie w innym niż polski (podać jakim): [słownik języków z możliwością “innego” – własnego zapisu]
Jaki język uważa Pan/Pani za swój język ojczysty?
1) język polski
2) język inny niż polski: [słownik języków z możliwością “innego” – własnego zapisu]
А чи взагалі перепис може бути об’єктивним, якщо йдеться про меншини? Це питання філософське, адже воно зводиться до того, чи існує “об’єктивна” національна приналежність. Простіше говорити про те, що таке нація, дивлячись на різні об’єктивні чинники, ніж про те, чи конкретна людина до тієї чи іншої нації належить. Моя особиста думка збігається з поглядами тих вчених (наприклад, Антоніни Клосковської), які вважають, що в остаточному розрахунку людина сама повинна вирішити це питання. Тому, якщо перепис бере під увагу декларації людей, то його можна вважати об’єктивним у тому розумінні, що він відображає самоідентифікацію населення.
“Наше слово” №15, 11 квітня 2010 року {moscomment}
