Зібрала Н. К. ■ ПОГЛЯДИ ■ 2009-12-10
Д-р Анджей А. Зємбa – Яґелонський університет, Польська академія вміння, Краків
Є дві речі, які необхідні в професії історика: усвідомлення, що існування різних точок зору є добром, і покора щодо невловимості історії. Обидва ці виміри чудово показує тема митрополита Шептицького. Це постать, важлива для католицьких українців. І так уже, мабуть, і залишиться. Однак варто про нього говорити з іншими: православними, поляками, євреями. Не вибирати собі неклопітких співрозмовників.
Говорити з тими, які наставлені щодо митрополита критично. Не аґітувати їх, не нищити, а радше слухати, що вони хочуть сказати. Аналізувати відображення візерунку Шептицького в пам’яті інших, не обмежуватися до зосередження на власній. Зрозуміємо тоді набагато більше.
Багато хто вважає, що діло людини закривається в момент її смерті. Нема нічого простішого, як зібрати все, що залишилося після митрополита, й віддати історикам, аби вони підсумували його велич. Проте так насправді є трохи інакше. Багато справ чим далі від смерті їхніх виконавців, тим інакше виглядають. Що нам здавалося великим – маліє. Або навпаки – приречене на забуття таки триває. Раз це залежить від обставин, адже вони постійно змінюються, іншим разом від людей, які ті діла пробують продовжувати. Тому історія таких постатей, як Шептицький, невловима й постійно буде інакше інтерпретуватися. Митрополит зробив багато, щоб його пам’ятали. І аби тільки не девалювали його ті, хто на нього покликується.
Проф. Мирослав Маринович – проректор Українського католицького університету, Львів
Ініціатива родини Шептицьких скликати нову наукову конференцію, присвячену митрополитові Андрею, дала можливість виявити одну важливу річ: за ті майже 20 років, що минули з часу попередньої конференції, ставлення до його постаті у Польщі суттєво змінилося на краще. Кажучи це, я не забуваю про пікетування, організоване групою невдоволених на чолі зі своїм лідером, запеклим ненависником митрополита кс. Ісаковичем-Залеським. Радше навпаки: це той виняток, який підтверджує правило. У Польщі Андрея Шептицького все ще не люблять, проте публічний опір його вшануванню зводиться тепер лише до відчайдушних протестів марґіналів.
Науковий рівень конференції робить честь її організаторам. Присутність фахівців міжнародного класу давала ґарантію того, що розмова про митрополита Шептицького буде мати академічний, а не апологетичний вимір. Добре вписалися в цей науковий ансамбль дослідники з України.
Міжнародний і міждисциплінарний виміри конференції створювали важливий “взаємооздоровчий” ефект. З одного боку, доволі часто тези, що їх традиційно формулюють у Польщі на інерції антимитрополичих упереджень, не витримували зіставлення з реальними фактами чи порівняльного аналізу. З іншого боку, спокійне, критичне оцінювання митрополичих текстів чи діянь допомагало позбутися іншого стереотипу, властивого здебільшого українцям, а саме: безоглядного “лакування” образу кир Андрея, після чого вже не видно в ньому живої людини, яка могла і помилятися, і водночас спинатися на найвищі рівні духу.
Особисто мене конференція дуже збагатила – сердечно дякую родині Шептицьких за запрошення!
Ієром. Ігор І. Гарасим – протоігумен Василіанського чину, Варшава
Дуже вдалою була вже сама ідея здійснити таку конференцію, а її програма була цікавою та різноманітною. Приємною несподіванкою стала для мене присутність молодих дослідників з України. Особливо варто згадати про цікаву доповідь молодої дослідниці д-р Ліліани Гентош із Львівського національного університету ім. І. Франка про “Харитативну та фінансово-економічну діяльність митрополита як засоби модернізації українського суспільства Галичини”, у якій вона обґрунтовано представила невідомі дотепер сторінки діяльності митрополита Андрея. Не забракло й контроверзних доповідей, які підштовхують лише до того, щоб детальніше вивчити суспільно-громадську роль митрополита в житті українського народу.
У чому актуальність митрополита сьогодні? Він був не лише главою Греко-католицької церкви, а й духовним провідником, який усе своє життя трудився для спасіння і благополуччя українського народу, дбав про його духовне здоров’я і матеріальний добробут. Упродовж свого архієрейського служіння Церкві митрополит Андрей плекав монаший дух глибокої молитви, трудолюбивості, аскези, відзначався висотою розуму і духовною інтуїцією. І саме цей духовний подвиг благородної особистості залишається для нашого покоління прикладом високого духу, смиренномудрості та християнської любові. Самовіддана праця і любов до своєї пастви вчинили митрополита найбільшим духовним авторитетом. Він до кінця свого життя був відданий своїй Церкві, задля якої трудився, для неї жив, за яку молився, і за долю якої переживав у глибині свого серця.
Для мене, як ченця василіанського чину, митрополит Андрей назавжди залишиться прикладом монаха, який жив духом молитви, самопожертви та відданої праці. Годиться нагадати, що саме цей Слуга Божий доклав чимало зусиль у розвиток східного чернецтва в Греко-католицькій церкві. І саме цей духовний портрет митрополита Андрея може бути прикладом християнської смиренномудрості та досконалості не лише для нас, греко-католиків, а й для Вселенської церкви.
“Наше слово” №50, 13 грудня 2009 року {moscomment}
