Богдан Oлексюк – eксперт Інституту відкритої політики в Києві ■ ПОГЛЯДИ ■ 2009-02-12
Чи не найсильніше серед європейських держав світова фінансова криза вдарила по Україні. Цьому є багато причин, але головні – це значна експортна орієнтація української економіки, а відтак її залежність від кон’юнктури на світових ринках і жорстке внутрішньополітичне протистояння, яке лише поглиблює кризу. Менш як за рік мають відбутися чергові президентські вибори і боротьба потенційних кандидатів “на знищення” має наслідком тотальну недовіру громадян як до всіх гілок влади, так і до банківської системи країни, бо національний банк також втягнуто в цю боротьбу.
Варто зазначити, що за умов нерозвинутого фондового ринку населення інвестувало в українську економіку фактично лише шляхом банківських вкладів. Заяви ж ряду політиків про можливість дефолту, про включений “друкарський верстат” (тобто додаткову емісію грошей) підірвали довіру людей до банків і спричинили масовий відтік депозитів фізичних і юридичних осіб. Переважно ці кошти мандрують на валютний ринок і конвертуються в долари і євро, що у свою чергу девальвує курс гривні, який порівняно з літом 2008 р. Уже знизився на 42,0%, уступивши світове лідерство в девальвації лише ісландській кроні (45%).
Отже тепер механізм внутрішнього інвестування через банки перестав працювати, що поглибило фінансову кризу в банківському секторі зокрема і в економіці України загалом. Наростає лавина неплатежів у бюджетній сфері, різко зростає безробіття, продовжується інфляція. Тим часом, замість ефективних дій для подолання кризових явищ уряд і президент постійно звинувачують один одного, триває зведення рахунків і наявні всі ознаки початку президентської виборчої кампанії.
На жаль, уряд не вживає суттєвих, адекватних ситуації антикризових заходів. На думку багатьох експертів, прем’єр Юлія Тимошенко має схильність до неринкових, командно-адміністративних методів керування економікою і прагне й надалі вести невиправдану в умовах кризи соціальну політику.
Тим часом криза – це добрий час для реформ. А суттєві реформи в україні відкладаються вже багато років. Насамперед йдеться про глибоку податкову реформу; трансформацію валютного, кредитного та інвестиційного ринків в Україні в напрямку їх дереґуляції, прозорості й відкритості; реформування фондово-корпоративних відносин; ринкове реформування окремих секторів, що залишаються під адміністративним контролем (паливно-енергетичного, аграрного, машинобудівного, транспортного, дорожнього господарства, телекомунікаційного, комунального і деяких інших). Також країні потрібна реформа системи управління, яка залишається непродуктивною і громіздкою. Як вважає колишній віце-прем’єр-міністр Володимир Лановий, Україна повинна вийти з кризи з цілковито новою якістю державного менеджменту й управління.
На думку відомого економіста Анатолія Гальчинського, сьогодні головний резерв української економіки – розширення внутрішнього ринку. У попередні роки економічне зростання України здійснювалося головним чином за рахунок експортного потенціалу. Нині потрібно кардинальним чином змінити акценти в напрямку переорієнтації виробництва на реалізацію необмеженого потенціалу внутрішнього ринку.
Але він також застерігає, що помірно оптимістичні прогнози для української економіки можливі лише за трьох умов: здійснення виваженої політики в соціальній сфері, відчутного затискання всіх без винятку напрямків бюджетного споживання, а також здійснення кваліфікованої монетарної політики й припинення атак на банки. Не кажучи вже про недопустимість ескалації політичних протистоянь.
Ця ескалація протистоянь в очах виборців свідчить ще й про неспроможність нинішньої політичної еліти дати раду викликам, перед якими опинилася країна. Можемо спостерігати, як швидко зростає рейтинґ у перспективного політика Арсенія Яценюка, який нещодавно створив громадський рух “фронт змін”. Щоправда, це відразу ж викликало протидію інших основних гравців на політичній арені, адже вони відчули в його особі небезпечного конкурента.
Інше “нове обличчя” – голова комітету Верховної Ради з питань національної безпеки й оборони Анатолій Гриценко, який пропонує внести такі зміни до Конституції, які суттєво посилять повноваження президента України. Він пропонує, аби всенародно обраний президент після інавґурації своїм указом створював уряд і сам його очолював.
Отже, криза вже змінила політичні пріоритети. Виник запит на економічне лідерство, єдність, професіоналізм та компетентність. Звичайно, криза може мати й відчутні позитивні наслідки. Однак скористатися ними можна лише за умови розумної, прорахованої та злагодженої діяльності українського уряду, парламентуі національного банку. На жаль, сьогодні цього не спостерігається.
“Наше слово” №7, 15 лютого 2009 року {moscomment}
